Структура проблемної лекції

I. ВСТУП.

Цілі викладача: Оволодіти увагою аудиторії, викликати інтерес.

Прийоми та способи діяльності викладача: Розпочати лекцію з несподіваної репліки, факту, жартівливого зауваження, історичного екскурсу.

II. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ.

Цілі викладача: Показати актуальність проблеми, проаналізувати суперечності, часткові проблеми, сформулювати загальну проблему.

Прийоми та способи діяльності викладача: Звернення до інтересів слухачів, їх потреб, посилання на факти, документи, авторитетні висловлювання, аналіз усталених, але неправильних поглядів.

III. РОЗЧЛЕНУВАННЯ ПРОБЛЕМИ НА ПІДПРОБЛЕМИ, ЗАДАЧІ ЗАПИТАННЯ.

Цілі викладача: Чітко виокремити перелік проблем, задач, запитань, розкрити їх сутність.

Прийоми та способи діяльності викладача: Обгрунтування логіки розв’язання проблеми, побудова загальної схеми розв’язання проблеми, ідеї, гіпотези, пошук засобів вирішення, можливі результати, наслідки.

IV. ВИКЛАД СВОЄЇ ПОЗИЦІЇ, ПІДХОДІВ, ЗАСОБІВ РОЗВ’ЯЗАННЯ.

Цілі викладача: Показати у порівняльному аналізі власні підходи, позиції та інші думки.

Прийоми та способи діяльності викладача: Обгрунтування доказів, суджень, аргументів, використання прийомів критичного аналізу, порівняння.

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ, ВИСНОВКИ,

Цілі викладача: Сконцентрувати увагу аудиторії на головному, сформулювати резюме висловленого.

Прийоми та способи діяльності викладача: Висловлювання твердження, що інтегрує головну ідею, думку, використання найсильнішого аргументу, крилатого вислову. Показ перспективи розвитку ідеї, можливостей практичного використання отриманих висновків.

Основними етапами пізнавальної діяльності студентів у процесі проблемної лекції є:

– усвідомлення проблеми;

– висунення гіпотез, пропозиції щодо вирішення проблеми;

– обговорення варіантів вирішення проблеми;

– перевірка рішення.

Цінним у проблемній лекції є те, що логіка навчального пізнання ніби імітує логіку наукового пізнання. Однак ефективність проблемної лекції знижується у великих аудиторіях, а також суттєво залежить від рівня підготовки студентів до такого виду робіт.

2.3.3. Організаційні форми роботи у вищих навчальних закладів.

Зміст освіти реалізується у різних формах навчання.

Педагогічна форма – це уставлена завершена організація педагогічного процесу в єдності всіх його компонентів. У дидактиці – це спосіб організації навчання. Кожна з організаційних форм навчання характеризується своєю структурою, принципами упорядкованості її елементів.

різноманітні форми навчання у вищій школі відрізняються від шкільних. В основі кваліфікації організаційних форм навчання можуть бути такі чинники:

1. Кількість тих, хто навчається: індивідуальні, групові, колективні, фронтальні форми навчання.

2. Місце навчання: у вищому навчальному закладі (лекція, семінар, практичне заняття тощо) та за його межами (екскурсія, виробнича педагогічна практика, переддипломна практика тощо).

3. Час навчання: очна, заочна, вечірня форма навчання, екстернат. Екстернат – особлива форма навчання осіб, які мають відповідний освітній (кваліфікаційний) рівень і намагаються здобути вищий рівень освіти або кваліфікації, самостійно вивчаючи навчальні дисципліни. Вони складають у вищому навчальному закладі заліки, іспити, проходять інші форми підсумкового контролю, передбачені навчальним планом, у присутності комісії, що складаються з трьох членів відповідної кафедри.

4. Залежно від тривалості навчальних занять: аудиторні (лекції, практикуми тощо) та позааудиторні (конфнренції, консультації, заліки, іспити, наукові гуртки тощо).

Провідною формою навчання у ВНЗ є лекція. Її головна мета – це формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. Вона включає три основні етапи: вступна частина, викладення, висновки. Відповідно до З.Н.Курлянд виділяють такі види лекцій, як вступні, основні, підсумкові. У заочній та вечірній формах навчання визначають ще настановчі, оглядові, епізодичні лекції. Згідно з С.С.Вітвіцькою існують ще такі види лекцій, як лекція-бесіда, лекція-дискусія, лекція з розбором конкретних ситуацій, лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку, лекція-консультація, проблемна лекція.

Оцінювання ефективності проведення лекції може здійснюватися за такими критеріями: зміст лекції, методика читання лекції, керівництво роботою студентів, особистість лектора, результати лекцій.

Поширеними формами навчання у ВНЗ є семінарські та практичні заняття.

Метою семінарських занять є сприяння поглибленому засвоєнню студентами найбільш складних питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти. Є такі види семінарських занять, як семінари-дискусії, семінари-практикуми. Під час оцінювання якості семінарського заняття, а також у ході підготовки до нього доцільно використовувати такі критерії: цілеспрямованість, планування, організація семінару, стиль проведення семінару, ставлення викладача до студентів, ставлення студентів до викладача, управління групою, коментарі та висновки викладача, записи студентів.

Практичні заняття призначені для відпрацювання практичних дій. Вони розвивають наукове мислення та мову студентів, дають змогу перевіряти їх знання, є важливим засобом достатньо оперативного зворотного зв’язку.

Проблемне запитання. Які нові моделі організації навчального процесу мають місце у національній вищій школі?

Обрані Україною шляхи модернізації вищої освіти аналогічні загальноєвропейськмим підходам. Кредитно-модульна система організації навчального процесу – модель організації навчального процесу, яка грунтується на використанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів), розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмою післядипломної освіти.

За основу пропонується прийняти систем, розроблену європейською комісією (ECTS), що дозволяє особистості ефективно діяти в межах концепції «навчання впродовж усього життя». ECTS передбачає покласти в основу обліку трудомісткості навчальної роботи мтудента кредити, які накопичуються (акумулюються) протягом усього терміну навчання студента, і можуть бути перезарахованими в іншому навчальному закладі. Згідно з додатком І Конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про визнання кваліфікації освітою «кредит – точно документована мінімальна умовна одиниця вимірювання «вартості» будь-якої зі складових навчальної програми, виконаної студентом під час навчання».

Заліковий кредит – завершена задокументована частина (навчальної дисципліни, практики, курсового проектування тощо) навчання студента, що підлягає обов’язковому оцінюванню та зарахуванню.

Залікові кредити містять модулі декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу).

Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (ОПП), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна та індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи).

Змістовий модуль – це система навчальних елементів навчальної дисципліни, поєднаних за ознакою змісту та за допомогою відповідних методів навчання.

Кожен ВНЗ розробляє власне кредитно-модульну систему, що є внутрішньою. Присвоєння студенту академвчного ступення відбувається після того, як він (вона) накопичив (ла) певну кількістькредитів. Проміжок часу, упродовж якого допускається процес акумулювання, є довільним, але з певними обмеженнями.

Переваги акумуляційної кредитної системи полягають у:

– гнучкості, бо кожен студент самостійно вибирає шляхи накопичення заданої кількості кредитів;

– можливості ефективної реалізації принципу індивідуалізації навчання;

– підвищення ефективності навчання з забезпеченням оптимізації людських витрат;

– саиооптимізації процесу навчання.

Тимчасовим положенням про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (Наказ Міністерства освіти і науки України №48 від 23.01.2004 р.) визначені принципи впровадження кредитно-модульної системи в навчальний процес вищої школи, а саме:

Порівняльної трудомістськості крндитів, яка полягає в досягненні кожним студентом встановлених ECTS норм, що забезпечують академвчну мобільність студентів, державне та міжнародне визнання результатів освіти на конкретних етапах виконання студентом індивідуального навчального плану.

Кредитності – суть її полягає у декомпозиції змісту освіти та навчання на відносно єдині і самостійні за навчальним навантаженням студентів частки, які забезпечують:

– на рівні індивідуального навчального плану – набір (акумулювання) заданої трудомісткості кількості кредитів, які відповідають розрахунковій нормі виконання студентом навчального навантаження в умовах кредитно-модульної організації навчального процесу;

– на рівні вивчення навчальної дисципліни – набір (акумулювання) заданої для даної дисципліни кількості кредитів, що включають у себе виконання необхідних видів діяльності, передбачених програмою вивчення навчальної дисципліни.

Модульності – визначає підхід до організації оволодіння студентом змістовими модулями і проявляється через специфічну для модульного навчання організацію методів і прийомів навчально-виховних заходів, основним змістом чких є активна, самостійна творча пізнавальна діяльність студента.

Методичного консультування –полягає у науковому та інформаційно-методичному забезпеченні діяльності учасників освітнього процесу.

Організаційної динамічності – сутність її знаходить вияв у забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціального замовлення і потреб ринку праці.

Гнучкості та парьненства – виявляється у побудові системи освіти таким чином, щоб зміст навчання й шляхи досягнення цілей освіти та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студента.

Пріоритетності змістової та організаційної самостійності і зворотного зв’язку – полягає у створенні умов організації навчання, що вимірюється та оцінюється результатами самостійної пізнавальної діяльності студентів.

Науковості та прогностичності – полягає у побудові (встановленні) стійких зв’язків змісту освіти з сучасними науковими досягненнями і дослідженнями.

Технологічності та інноваційності – їх сутність постає у використанні ефективних педагогічних та інформаційних технологій, що сприяє якісній підготовці фахівців з вищою освітою та входження до єдиного світового інформаційного і освітнього простору.

Усвідомленої перспективи – полягає в забезпеченні умов для глибокого розуміння студентом цілей освіти та професійної підготовки, а також можливості їх успішного.

Діагностичності –що забезпечує можливість оцінювання рівня досягнення та ефективності сформульованих і реалізованих цілей освіти й проіфесійної підготовки випускників ВНЗ.

З метою контролю за якістю академічних досягнень студентів з використанням встановлених стандартів транснаціональної освіти запроваджується обов’язкове переведення оцінок національної школи до шкали ECTS/