2.2.4.Показники якості навчання у вищій школі

Якість вищої освіти – комплексна характеристика, яка відображає діапазон і рівень освітніх послуг, що надаються системою освіти відповідно до інтересів особи, суспільства і держави. Якісна освіта повинна давати можливість кожному індивіду залежно від його інтересів і можливостей здобувати повноцінну, безперервну освіту відповідного рівня в усіх її формах..

З цього боку якість вищої освіти – сукупність якостей особи з вищою освітою, що характеризує її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Якість вищої освіти – це система категорій, яка охоплює поняття «якість навчання» і «якість підготовки». Перше багатоскладове, воно передбачає певний рівень кваліфікації викладачів, стан матеріальної та лабораторної бази, якість і кількість науково-методичної літератури, сучасних навчальних програм, якості професійних студентських практик та ін. Якість підготовки – це спроможність студента, майбутнього фахівця відповідати вимогам галузі народного господарства, до виконання завдань якої він готується у ВНЗ. Дане поняття відображає потребу підсумувати дієвість навчального процесу, можливість діагностування професійної компоненти випускника, а отже, і його готовність як спеціаліста без тривалої адаптації увійти до виробничої діяльності.

В основу визначення якості вищої освіти покладено моніторинг якості навчання через оцінку кондицій навчального процесу та моніторинг якості підготовки – оцінка рівня отриманих студентами знань, умінь, навичок.

Моніторинг в освіті – це спеціальна система збору, обробки, зберігання і поширення інформації про стан освіти, прогнозування на підставі об’єктивних даних динаміки і основних тенденцій її розвитку та розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень стосовно підвищення ефективності функціонування освітньої галузі.

Навчальний елемент 2.3

Мета, зміст та організація навчального процесу у вищій школі

2.3.1.Методи організації навчального процесу у вищій школі

2.3.2. Проблемне навчання у вищому навчальному закладі.

2.3.3. Організаційні форми роботи у вищих навчальних закладів.

2.3.4. Комплексні форми організації навчання.

2.3.5. Основи педагогічного контролю у вищих навчальних закладах та основні форми його здійснення.

2.3.6. Педагогічна і виробнича практика студентів.

2.3.7. Самостійна робота студентів.

Теми

* Яка різниця між американськими і європейськими поглядами на розуміння педагогіки вищої школи?

* В чому полягає об’єкт і предмет педагогіки вищої школи?

* В чому полягає суть поняття педагогіки вищої школи? Яке місце педагогіки вищої школи в структурі педагогічних наук?

* Які основні категорії педагогіки вищої школи? Які її завдання та функції?

2.3.1. Методи організації навчального процесу у вищій школі.

Методи – це спосіб досягнення мети. Методи навчання – це способи взаємопов’язаної діяльності викладача і студента, спрямованої на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку.

І.Огородніков підкреслював, що головною особливістю методів навчання у вищому навчальному закладі є те, що вони набагато більше, ніж шкільні, зближені з методами самої науки.

Особливістю деяких методів навчання у вищій школі є певна бінарність, тобто тотожність окремим формам організації навчального процесу. Так лекція – це метод навчання і водночас форма організації навчання.

Найпоширенішою класифікацією методів навчання у вищій школі є класифікація Ю.Бабанського, який методи навчання поділив на три групи:

1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

3. Методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

До першої групи належать такі підгрупи методів:

– метод навчання за джерелом знань: словесні (лекція, пояснення, розповідь, бесіда, інструктаж), наочні (спостереження, ілюстрація, демонстрація), практичні (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, експеримент, виробнича практика);

– методи навчання залежно від типу пізнавальної діяльності (інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, пошуковий (дослідний));

– методи навчання за логікою передачі інформації (індуктивний, дедуктивний);

– методи навчання за ступенем керування навчальною діяльністю (під керівництвом викладача, самостійна робота студентів (з книгою, курсова, дипломна робота, виконання трудових завдань).

До другої групи належать такі підгрупи методів:

– методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (ділові та рольовіігри, дискусії і диспути, студенські наукові конференції, створення ситуації емоційно-моральних переживань, створення ситуації пізнавальної новизни ьта зацікавленості);

– методи стимулювання обов’язку і відповідальності.

До третьої групи належать такі методи:

– методи усного контролю (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, колоквіуми, іспити та ін.);

– методи письмового контролю (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи та ін.);

– методи лабораторно-практичного контролю (контрольні лабораторні роботи, контроль за допомогою комп’ютера та ін.);

–методи самоконтролю (самостійний пошук помилок, уміння самостійно оцінювати свої знання, самоаналіз та ін.).

Практика свідчить, що всі методи взаємопов’язані та взаємозумовлені. Уміння застосовувати ті чи інші методи на практиці визначаються індивідуальним стилем діяльності викладача вищої школи, рівнем його науково-методичної підготовки, педагогічної майстерності тощо.

Проблемні запитання.

1. Якою є структура навчального процесу у вищому навчальному закладі?

Навчальний процес у вищій школі – це система організації навчально-виховної діяльності, в основу якої покладено органічну єдність і взаємозв’язок викладання (діяльність викладача) і учіння (діяльність студента), спрямованих на досягнення цілей навчання, виховання, розвитку особистості студента, його підготовки до професійної діяльності. У процесі навчання відбувається передача накопиченого попередніми поколіннями соціального досвіду і його трансформація. Єдність навчання і учіння є об’єктивною характеристикою навчального процесу у вищій школі, адже в у процесі навчання беруть участь два діючі суб’єкти: викладач, діяльність якого спрямована на управління навчально-пізнавальною діяльністю студента на основі врахування об’єктивних і суб’єктивних закономірностей, принципів, методів, організаційних форм і засобів навчання та студенти, які в процесі учіння засвоюють знання, уміння та навички, регламентовані навчальними планами та програмами.

За своєю структурою навчальний процес у вищій школі у найбільш загальному вигляді має такі взаємопов’язані компоненти:

– цільовий – окреслює мету і завдання навчання у вищому навчальному закладі, завдання вивчення конкретної навчальної дисципліни і завдання навчально-пізнавальної діяльності студентів на навчальних заняттях;

– стимулювально-мотиваційний, який передбачає спонукання студентів до активної навчально-пізнавальної діяльності, свідомого засвоєння знань, формування у них позитивної мотивації до навчання;

– змістовий, який має за мету оптимальний добір дисциплін до навчального плану, змістовність навчальних програм і навчальних книг, оптимальний добір змісту, методів і засобів проведення кожного заняття;

– операційно-діяльнісний, що орієнтує на оптимальний добір форм, методів прийомів і засобів навчання;

– контрольно-регулюючий, орієнтований на забезпечення дієвого контролю та самоконтролю за рівнем академічних досягнень студентів (рівнем їх знань, умінь і навичок) і добір оптимальних методів їх підвищення;

– оцінно-результативний компонент полягає у якісній діагностиці рівня знань, умінь і навичок студентів, рівня їх вихованості та розвитку особистісних рис у процесі навчання, виявленні шляхів їх поліпшення.

Усі компоненти слід розглядати у взаємозв’язку, як етапи, ланки навчального процесу, до яких треба підходити творчо, не допускаючи шаблону.

2.Які особливості навчального процесу у вищій школі?

Процес навчання у вищій школі має такі особливі риси:

1. Кожна наукова дисципліна вивчається студентами у її динаміці. Викладачеві слід надавати інформацію про виникнення, становлення і розвиток певної науки, перспективи вирішення її актуальних проблем.

2. Обов’язковою умовою ефективності навчального процесу у вищій школі є його поєднання з науковими дослідженнями. Викладач має поєднувати викладання з активною дослідною роботою в галузі науки, яку він викладає, та власним прикладом залучати студентів до дослідницької роботи.

3. Має місце великий об’єм самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів, спрямованої на творче опрацювання різних наукових джерел при підготовці до лекцій, семінарсько-практичних занять, написанні рефератів, курсових і дипломних робіт тощо.

Найбільш важливою особливістю навчального процесу у сучасному ВНЗ є його спрямованість на ефективну професійну підготовку майбутніх фахівців. Ідея професійної спрямованості викладання всіх навчальних дисциплін повинна бути провідною.

2.3.2. Проблемне навчання у вищому навчальному закладі.

Проблемне навчання – це така організація процесу навчання, сутність якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, вирізненні та вирішенні студентами проблем.

Проблемна ситуація в навчанні – це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних знань. Проблемна ситуація, що усвідомлюється та приймається студентами до розв’язання, перетворюється у проблемну задачу чи проблемне завдання.

Проблемні завдання принципово відрізняються від тренувальних. Мета останніх – не пошук нового способу розв’язання, а закріплення відомого студентам методу.

Під час створення проблемних ситуацій слід дотримуватися певних умов:

1. Викладач дає студентам практичне чи теоретичне завдання, під час виконання якого мають здобути нові знання чи способи дій за темою.

2. Проблемне завдання, що ставиться перед студентами, має відповідати їх інтелектуальним можливостям.

3. Пропонуючи проблемне завдання, викладач повинен урахувати реальний рівень знань студентів.

4. Якщо студенти, опинившись у проблемній ситуації, не зиогли з неї вийти, викладач повинен сформувати проблему, що виникла, вказати на причини, які привели до цього і пояснити навчальний матеріал, необхідний для розв’язання запропонованого завдання.

У вищій школі розрізняють такі форми проблемного навчання:

1. Проблемний виклад навчального матеріалу на лекції, коли викладач ставить проблемні питання, висуває проблемні завдання і сам їх вирішує, при цьому студенти лише уявно підключаються до пошуку рішення.

2. Частково-пошукова діяльність у процесі виконання експерименту, лабораторних робіт, під час проблемних семінарів.

3. Самостійна дослідна діяльність, коли студенти самостійно формулюють проблему та розв’язують її (в курсовій та дипломній роботі) з подальшим контролем викладача.

В.Галузинський та М.Євтух наводять такі види діяльності викладачів і студентів під час проблемної лекції та проблемного семінару.