3781-7599-1-SM (1)-1

заданих симулякрів, у які пропонується повірити. І маса вірить, бо це нормальна для некритичних людей реакція.

Сергій Кара-Мурза у своїй «Маніпуляції свідомістю» говорить про TV як про наркотик і влучно застосовує тут відому платонівську легенду про ілюзію реальності на стіні печери. Тут додамо, що свого часу навіть голлівудські митці також продемонстрували маніпулятивну сутність TV саме як засобу дезінформації й агресорного впливу у політико-сатиричному фільмі 1997 року «Хвіст виляє собакою».

Практично всі наведені нижче засоби агресорної маніпуляції масовою свідомістю транслюються саме через канал TV. І більша частина вітчизняного інформаційного TV-продукту досі перебуває під контролем загарбника.

Використання ціннісно орієнтуючих соціальних інститутів.

Перебуваючи у стані дисфункції, інститути освіти, релігії і мистецтва також є каналами постачання некритично налаштованим людям (дітям, вірянам, фанатам співаків чи акторів) потрібних маніпулятору еталонів, орієнтирів, знакових систем, парадигм та дискурсів. Це особливо відчутно у ОРДіЛО, де вчителі зобов’язані проводити тенденційну політичну дезинформацію, але практично все тло України перебуває під впливом РПЦ, донедавна споживало кінематографічні продукти, які поширювали міфи про непереборність російського солдатавизволителя, чесного російського поліцейського тощо.

Використання чуток. Цей канал має «підстраховочне» значення. Він застосовується з розрахунком дезінформувати людей, які не довіряють офіційним каналам ЗМІ, або у випадку, коли ЗМІ не може дозволити транслювати абсолютну нісенітницю, бо аудиторія до неї ще не привчена. У аналізованій маніпуляції непідтверджена сенсаційна і часто брехлива інформація застосовуються, відповідно, для сакралізації чи інферналізації частин міфології. Відомими є, наприклад, байки про танки «Абрамс», в яких сидять афроамериканські солдати під Горлівкою, прильоти «Точки-У» у центр Донецька,

211

концентраційні табори під Бахмутом, присутність турецьких військ в Україні тощо.

Прийом заборони альтернативних інформаційних джерел і репресій щодо інакомислячих. На тимчасово непідконтрольних українській владі територіях не транслюються ніякі інформаційні джерела, крім міфотворчих. При цьому створюється ілюзія вибору різних каналів TV, радіостанцій, газет тощо. Однак, маючи різні назви, вони клонують задану інформацію, своєрідно обгортаючи нею індивідів. Зрозуміло, що громадяни, які відкрито поширюють іншу, жорстко санкціонуються, бо у міфі їм відведена відповідна роль «укропського шпигуна», «диверсанта» тощо.

Поширення міфології у зовнішньополітичному просторі. Як відомо, маніпулятивний агресорний дезинформаційний продукт РФ перекладається англійською, іспанською, арабською, німецькою, французькою та іншими мовами світу і транслюється через TV, Інтернет чи друком. Ця країна сьогодні обіймає перше місце у світі по державним витратам на пропаганду.

Тотальна дезінформація. Цей засіб сьогодні домінує у російському впливові на маси. Відомо, що цілі міфотворчі «фабрики» створюють, модифікують і нав’язують каналами, фактично, брехню про поточні події, а також займаються зазначено вище підміною історії. Цей засіб зміни свідомості, апробований пропагандистською машиною Йозефа Геббельса, забезпечується тисячами вигадок, інформаційних підробок стосовно всіх виділених вище складових міфології: «іхтамнєт», «ополченців», «карателів», «громадянську війну», «приховану руку» США чи президента РФ. Цікаво, що останній вважає рейхсміністра народної освіти та пропаганди Німеччини «талановитою людиною», про що, не соромлячись, повідомив йюдеям (равінам) [В. Путін – про талановитість Й. Геббельса, 2014].

Мовний редукційний і депресорний вплив на мислення. У

статті вже багато говорилося про підміною мови «новоязом». Як пише Серж Московічі [Московічі, 2011] виникає ефект

212

сугесторного впливу ємних і влучних слів. Тобто вербальний потік регресивно діє на мислення. Він, по-перше, неадекватний об’єктивній дійсності, а по-друге, надто спрощений, оскільки для трансляції міфу не потрібний розлогий понятійний апарат.

До того ж, іншими словами думати і говорити небезпечно, бо принаймні у ОРДіЛО переслідують інакомислячих. Згадаймо тут «думкозлочин» Оруелла.

Тобто не лише пізнання, якому згодовують міфологію, але й сфера спілкування заставляє людей вносити корекцію у думки і поступово змінює ментальні стереотипи навіть стійких до маніпуляції особистостей. Відтак здатність до самостійних умовиводів притлумлюється і об’єкт маніпуляції стає спроможний лише на відтворення заданих агресором понять і суджень. Функціонери мас-медіа не інформують, а коментують ними ж створену брехню, породжуючи нові нісенітниці і нав’язують людині маси потрібні «висновки».

Використання прамовних засобів. Легіон суб’єктів, які транслюють вербальний маніпуляторний потік по TV, тотально і нечистоплотно застосовують наукові здобутки етології, психології невербального спілкування і риторики щодо позамовних засобів посилення впливу вербального потоку.

Вони використовують давно відомі ефекти багаторазового повторення, сенсаційності повідомлення або ошелешення високим темпом чи гучністю мовлення, вживають доцільний пафос – сентиментальний, драматичний, героїчний, іронічний тощо, організаційні чи логічні пастки при суперечці, відповідну агресивну жестикуляцію, епатаж, техніки утримання уваги. Це сукупно можна побачити не лише у телевізійних новинах, а й практично на будь-якому російському політичному ток-шоу. Зауважимо також на тотальному порушенні правил логіки щодо доведення, спростування, правил цивілізованої дискусії тощо.

Культивування афективно-емоційного налаштування. Друга,

разом з мисленням, мішень маніпулятора – афективна сфера. Тут він прагне до максимальної асоціативної насиченості

213

трансльованих сенсорних образів – кольорів, жестів, або вербальних конструкцій на кшталт: «кров російських немовлят» [Брехня кремлівських], «укропітеки», «родная гавань», «запах смерті», «радіоактивний попіл». Він намагається призвести до домінування в уяві і настройці ряду заданих деструктивних емоцій. Розрахунок іде як на універсально поширені серед homo sapiens біологічно детерміновані інстинкти (колективний, «свій – чужий», орієнтаційний, емпатію, тривожність, імпринтинг), так і на ту область колективного несвідомого, яка називається менталітетом. Спираючись на ці задатки, маніпуляція приводить до різкого загострення ледь не зоологічних проявів і перетворює частину соціуму ОРДіЛО та РФ на фашистську спільноту, віддану квазібожеству, етнічно ненависну, зверхню, демонструючу або страх, або різку агресивність, або ейфорію у відповідь на задані подразники.

Додамо, що деінтелектуалізація суспільства, змальована нами раніше, значно полегшує маніпуляцію свідомістю мас – так само як і синергетичний ефект дії вказаних засобів.

Особливості зманіпульованої свідомості.

Результуючий стан мисленнєвої сфери таким чином технологічно обробленої частини суспільства замальовується Сергієм Кара-Мурзою за допомогою низки понять, наприклад: аутизм, аутистичність, некогерентність та шизофренізація [Кара-

Мурза, 2005: 463-474].

На нашу думку, вони досить дискутивні і потребують додаткової сучасної апробації, бо у психіатрії та психології під ними розуміються конкретні нозологічні форми, які позбавляють відповідальності – роблять суб’єктів неосудними. Популяризація термінів, похідних від «аутизм» та «шизофренія», на нашу думку, небезпечна також тим, що призводить до бездумної профанної стигматизації і викривленого тлумачення розладів мислення дилетантами.

214

Однак, послуговуючись цими метафорами, дослідники коректно описують цілком типові особливості зманіпульованого мислення. Для них характерні:

– Каналізація пізнавальних процесів та емоційних станів (термін П’єра Жане) [Термін «Каналізація»]. Процеси мислення, пам’яті, смаки людей, уява тощо шляхом привчання їх до стимулів обмеженого діапазону, налаштовується на побудову заданої картини світовідчуття і ухиляється від отримання будь-якої альтернативної інформації. Так, «громадяни» «Л/ДНР» віднаходять або вигадують поодинокі ознаки «змін на краще» і на основі цих епізодичних подій (наприклад, десь відбувається ремонт дорожнього полотна), будують картину феєричного економічного та соціального прогресу «республіки». При цьому значне погіршення медичного забезпечення, рівня життя, якості продуктів харчування, відсутність правового захисту і свавілля каральних органів тощо до уваги або не приймаються, або категорично заперечуються. Людина не хоче розуміти, що дороги латають після того, які їх понівечили російські танки, або цей ремонт відбувається на шляху до житла місцевого ватажка найманців. До того ж вартість кожного танка перевищує кошторис капітального ремонту пересічної школи або лікарні. Відтак, максимум залишкової критичності мислення у окремих громадян виражається толерантною до політичного міфу фразою «треба трохи потерпіти».

Простіше кажучи, світоглядна картина людей стає тенденційно упередженою і втрачає реалістичність.

Подібність до шизофренії чи аутизму тут хіба що у тому, що вся психічна сфера будує світоглядну «капсулу», яка не може бути зрозумілою критично мислячою людиною. Проте, як вже було зазначено вище, назви психіатричних захворювань застосовувати навряд чи коректно, бо такі хворі не можуть бути осудними і ніколи не утворюють політичних сил. Ці люди, у широкому смислі, як правило, індивідуалісти та глибокі інтроверти.

215

– Широкий спектр порушень законів формальної логіки,

тобто, некогерентність мислення – цей термін, як і каналізація, видається цілком адекватним. Змінене мислення без внутрішнього конфлікту оперує неадекватними словами-назвами, поєднує поняття з протилежним значенням і суперечливі судження. Спроможність до істинних висновків також не спостерігається.

Прикладів цього величезна кількість, оскільки дослідники віднаходять тисячі випадків перекручення фактів, підробок, вигаданих брехливих «новин», які стають набутими міфологемами. Вони, а також невідповідність очевидної реальності інформаційному потокові ЗМІ, не викликають у людей маси когнітивного дисонансу. Ось лише деякі приклади.

Власну сентенцію про відсутність військ РФ у Криму від 4 березня 2014 року, Володимир Путін сам же спростував 17 квітня 2014 року [Немцов & Мартинюк]. Це не призвело до масового обурення чи бодай критики ані у РФ, ані у Криму, ані у ОРДіЛО.

Слова президента РФ про те, що його солдати для охорони українського населення будуть стояти за спинами громадянського населення («жінок та дітей») [Фрагмент інтерв’ю В. Путіна], очевидно, означають зовсім не охорону, а тактику «живого щита»

– військовий злочин. Але такий елементарний умовивід також став недоступний для мислення, редукованого до несамостійних суджень.

Байка Володимира Путіна, тиражована пропагандою, про «кризу влади» і «нелегітимний уряд» [Немцов & Мартинюк, хв. 3- 4] в Україні повинна була б наштовхнутися на аргументи про те, що Петро Порошенко був обраний Президентом легітимно, бо вибори були узаконені обраною народом Верховною Радою – відтак, криза влади у контексті його легітимності – міф.

Інші приклади некогерентності.

216

Володимир Путін, який вважається «збирачем земель руськіх», віддає значні території РФ у довготривалу оренду Китаю

– з широкими правами автономного адміністрування.

Зомбована маса ОРДіЛО вважає, що порушувати перемир’я «нашим мальчікам», «ополченцям» (тобто, бойовикам, найманцям) можна, а «укропам» – ні.

Слово «хунта», яке у загальному значенні означає групу військових чи силовиків, що загарбала владу, до української держави застосоване бути не може в принципі, а до російської – цілком.

«Ополченню» чомусь платять гроші – це необхідно переводить їх у розряд «найманців». Питання на кшталт «Хто платить ці гроші?», «Чому вони є російськими рублями і звідки вони надходять?» також не виникають – тобто втратилася спроможність вибудовувати прості логічні ланцюги.

Громадяни України, які позиціонують себе її принциповими і непримиренними супротивниками, чомусь не гербують реєструватися як вимушені переселенці, отримувати пенсії у гривні, їздити на автівках з українськими номерними знаками тощо.

– Порушення у процесах пам’яті. Стосовно цього,

Сергій Кара-Мурза і Серж Московічі [Кара-Мурза, 2005: 511-514; Московічі, 2011] пишуть, загалом, не про психологію індивідів, а про фальсифікацію історії і привчення маси чи натовпу до нових концепів. Відтак у міфології всіляко набувають поширення, наприклад, побрехеньки, що саме Росія є не лише сучасним СРСР, єдиним на планеті оплотом духовності, а й є тією самою Руссю, вона (або просто «руськіє») є єдиною переможницею у Другій Світовій війні, а Москва і оця «Росія-Русь» є джерелом поширення православ’я. Про Донбас, Крим і Херсонес як «руськіє зємлі» вже написано вище. Таким чином створюються бодай тимчасова амнезія і на tabulae rasae навіюються симулякри для

створення примарного права на «визволення» «своїх» земель від вигаданих фашистів-націоналістів.

Зрозуміло, що вони не витримують ніякої раціональної критики, і, часто-густо, містять некогерентність. Скажімо, штучне притягнення докупи дискурсів позитивної оцінки комуністичної ідеології у СРСР та «ісконного православія» у РФ виродили таку недолугу соціальну химеру, як «православні комуністи» – понад 500 тисяч посилань у Інтернет.

«Відключення» довготривалої пам’яті і підміна справжніх історичних даних міфологемами призвели до домінування пам’яті короткострокової. Людина маси стала здатна, здебільшого, лише відтворювати поточний TV-продукт, в який закарбовується головна ідея «Росія – це Путін, Путін – це Росія» та інші, дочірні, – стосовно сил протистояння, соціального тла тощо.

Очевидно, правим є професор Сергій Кара-Мурза, який робить висновок про те, що дисципліна мислення (логіка) з точки зору історії є відносно недавнім і нестійким здобутком людства і легко може бути розсіяна, знівельована маніпуляціями. Індивід маси легко переходить на принципово інший рівень рефлексії – дологічний – з елементами містичної і квазірелігійної віри.

Зазначимо, що закономірності такого суперечливого мислення і діяльності ще недостатньо досліджені. Очевидно можна констатувати еклектичне нагромадження непоєднуваних з точки зору формальної логіки думок і відповідних дій. На питання чому так відбувається однозначної відповіді наразі немає, але, апелюючи до попередньої наукової позиції, вкажемо, що схоже явище спостерігається у людей з міфологічною свідомістю, зокрема, у тих, які живуть у первісних суспільствах. Вони також без внутрішнього опору нагромаджують і поєднують різнорідні об’єкти та дискурси лише на основі їх ситуативної корисності – з утилітарної чи містичної точки зору. Це явище має назву «фетишизм». Чи є найманець, який іменує себе «ополченцем ДНР», своєрідним ментальним дикуном-фетишистом, коли маючи прізвище, скажімо, Ковальчук, їздить на машині марки «Ford»,

218

обліпленій гаслами «Обама – чмо», «Смерть укропам» і не знімає українські номерні знаки із зображенням тризуба? Питання досить риторичне.

На нашу думку, наведені вище комплексні зміни у психіці у контексті нашої теми ємно і коректно відбиватиме поняття наведена мілітаристична інфантилізація (або примітивізація).

***

Для чого ж потрібно російським й проросійським політичним «фабрикам міфів» культивувати незрілість психічних процесів і заданість психічних станів та новоутворень маси? Цілі їх є, імовірно, такими.

1. Утримувати українських громадян у ОРДіЛО як політичну силу, різко опозиційну до українства для лобіювання за допомогою неї колабораціоністських, сепаратистських дискурсів і процесів.

Варіанти бажаної для агресора мети. Несувора диз’юнкція:

–економічно послабити Україну війною і призвести до політичної кризи, утворивши хаос і нове безладдя.

–Змусити Україну визнати незалежність цих терористичних квазідержав, створити прецедент добровільного відторгнення власних земель і суспільств або примусити її до зміни Конституції, узаконити федералізацію, що послабить Україну економічно та ідеологічно, бо ідея унітарності, єдності нації буде дискредитована. Країну таким чином можна буде поділити шляхом активізації містечкових схізмогенетичних дискурсів – відділити апробованою технологією будь-який регіон, який «сподобався» антидержавному олігархові чи іноземному правителю.

2. Дезінформація українського суспільства для послаблення політичної волі. Виділена міфологема про «громадянську війну» сукупно з фактом офіційного не визнання АТО як визвольної

219

війни, а також з продовженням ендогенних схізмогенетичних маніпуляцій дає ефект небажання частини українських громадян воювати за «зрадників» – Донбас, Луганщину та Крим.

Помітною і поширюваною є політична позиція щодо необхідності припинення опору і погодження з від’єднанням від України «неукраїнських» земель. Тобто маємо формування зустрічних, ніби-то «проукраїнських», але по суті сепаратистських дискурсів, протестних до української влади, яка, продовжуючи «АТО», буцім не хоче зкинути з України «ярмо» ОРДіЛО. Але це «від’єднацтво» – якраз те, що треба агресорові – створення прецеденту і правової бази для розвалу унітарної країни. Тільки є ризик її розвалення руками різноманітних псевдопатріотів «зсередини».

3.Дезінформація людей маси у всій сфері прямого політичного впливу РФ. Негативний образ України та її збройних чи патріотичних сил і зовнішньополітичних союзників, ретельно виписаний у міфології, дозволяє політичній верхівці РФ керувати масою шляхом класичної ідеократії. Тим самим у зманіпульованого населення РФ поки що не виникає питань щодо справжніх причин російської агресії (більша частина маси цю агресію не бачить), економічних збитків РФ, яких вона зазнає тощо. Це потрібно також для профілактики протестних настроїв серед російських військових, які масово гинуть, їх родичів, для рекрутингу дезінформованих найманців з РФ, Білорусі, України, інших країн.

4.Дезінформація зовнішньополітичних сил. Віддалені від місць подій мешканців різних країн планети, які, споживаючи спотворений ЗМІ-продукт, підпали під маніпуляцію, не розглядають РФ як агресора, не розуміють ризику для себе і не прагнуть чинити спротив одному з головних світових злодіїв сучасності. Політики, які репрезентують цю верству серед місцевих виборчих органів влади, переслідуючи власні цілі, артикулюють відповідні сентенції – це створює для загарбника певну опору на зовнішньополітичній арені.

220