Б. Гаврилишин. До ефективних суспільств
.pdfРетроспектива–2009 |
221 |
політична поляризація між більшою частиною багатої Півночі, Центром та бідним Півднем і цей фактор не може не викликати занепокоєння. Це фактично може спричинити федералізацію країн, яка при децентралізації ЄС може через певний час привести до “Регіонів Європи”, а не “Націй Європи”, як зазначив швейцарський письменник Деніс де Ружемон.
ОБ’ЄДНАНЕ КОРОЛІВСТВО
Об’єднане Королівство досягло значного розвитку протягом останніх кількох десятиліть. Колишній прем’єрміністр Маргарет Тетчер зменшила деструктивну силу профспілок, зробила урядовий механізм ефективнішим, провела великі приватизаційні процеси, хоча не всі з них із довготривалими позитивними результатами, наприклад, системи залізниці. В результаті цього зросла загальна конкурентоспроможність економіки країни. Прямі іноземні інвестиції, прибутки від туризму й відкриття нафти в Північному морі сприяли значному збільшенню внутрішніх та іноземних інвестицій. Економіка Великобританії стала зростати швидше, ніж у її континентальних сусідів.
Повернення до влади лейбористської партії на чолі з прем’єрміністром Тоні Блером принесло певні позитивні досягнення: відбулося пом’якшення класових відмінностей, профспілки визнали доцільність ринкової економіки, виробничі стосунки поліпшились та стали навіть кращими, ніж у Франції.
Проте декілька факторів не дозволили Об’єднаному Королівству досягти стану стабільної ефективності й достатнього статусу в ЄС та світі:
•великий приплив іммігрантів із колишніх колоній в Африці, Азії та Карибському регіоні збільшив надлишок трудових ресурсів, таким чином створивши певні проблеми. Представники різних етнічних груп створили власні общини, які не інтегрувалися повністю у британське суспільство, деякі почуваються дискримінованими, що іноді виливається у заворушення;
•британці знали, як керувати колоніями, проте були не здатні чи не бажали прийняти жителів колоній до сфер життя власного суспільства, окрім сфери спорту;
•іншим фактором було те, що Великобританія “стояла осторонь” ЄС, бажаючи зберегти свої особливі стосунки зі США. Яскравим прикладом цього стало рішення прем’єр-міністра
222 |
Богдан Гаврилишин. ДО ЕФЕКТИВНИХ СУСПІЛЬСТВ |
Блера підтримати США у нападі на Ірак, що призвело до загального незадоволення ключових членів ЄС. Прем’єр-міністр, що розпочав діяльність як незалежний та видатний політичний лідер, котрий шукав “золоту середину” між капіталізмом і соціалізмом, став лише послідовником президента Буша, який навряд чи увійде в історію як визначний та мудрий лідер країни;
•це, у свою чергу, ще більше загострило проблеми взаємин Великобританії з мусульманськими іммігрантами;
•той факт, що Великобританія не приєдналася до єврозони, стало ще одним підтвердженням, що вона не належить до основних членів ЄС.
При такому поєднанні лише політичний вибір визначить майбутнє Великобританії: вона або й далі триматиметься за свої особливі відносини зі США та буде нерішучою щодо своїх відносин із ЄС, або, навпаки, зробить чіткий проєвропейський вибір, допоможе укріпити урядову систему ЄС, приєднається до єврозони, утворить разом із Німеччиною та Францією трійку основних країн ЄС. Таким чином, Великобританія отримає свій статус та вплив у ЄС та світі. Цей вибір дуже нелегкий, враховуючи теперішні політичні настрої у країні.
БЕЛЬГІЯ ТА НІДЕРЛАНДИ
Коли створювався оригінал книги, між цими двома країнами було багато схожих речей, чим можна виправдати об’єднання їх в одному розділі для аналізу. Тепер ситуація змінилась. Крім того, доцільно також було б включити Люксембург, який є найменшою з трьох країн Бенілюксу. Ця країна є напівмонархією, можливо, з найкращою формою політичного правління. До того ж Люксембург був і найбагатшою з трьох країн.
Бельгія та Нідерланди набули відмінностей протягом кількох десятиліть. У Бельгії збільшилися розбіжності між фламандськими та франкомовними регіонами. Особлива економічна вага фламандського регіону збільшилась, проте не відбулося пропорційного до неї поліпшення політичної влади. Етнічні, культурні та лінгвістичні особливості набули більшої інтенсивності, а політичні конфлікти посилились.
Брюссель як третя, в основному двомовна, частина не виконує ролі моста між двома етнічними групами. Уряд Бельгії став менш стабільним, а тому і менш ефективним. Для вирі-
Ретроспектива–2009 |
223 |
шення вищезгаданих проблем Бельгії потрібно змінити свою структуру на конфедерацію з наданням трьом етнічним групам автономії та встановленням федеральним урядом лише вирівнювальної економічної політики між регіонами.
Нідерланди не страждають від таких проблем, як у Бельгії, хоча це не повністю однорідна країна. Вони мають коаліційний уряд. Проте останнім часом загострилась поляризація політичних поглядів, частково через збільшення припливу іммігрантів, що викликало певну ксенофобію.
Той факт, що голландці, як і французи, відхилили запропоновану конституцію ЄС, вказує на те, що ЄС потребує більшої децентралізації. Я повернуся до цього питання у підрозділі “Європа — зразок політичної системи?”.
ШВЕЦІЯ
Аналіз Швеції був досить точний. Її наступні уряди змогли синхронізувати прагнення населення й політичні свободи, економічну ефективність, соціальну справедливість і симбіотичні, а не експлуататорські, стосунки між людиною та природою. Це відбулось незважаючи на факт, що після кількох десятиліть правління соціалістичної партії до влади прийшли консерватори, які за 14 місяців націоналізували більше підприємств, ніж соціалісти за 40 років. Але вони недовго керували країною, і сьогодні влада почергово переходить то до консерваторів, то до соціалістів. Варто зазначити, що, не тільки Швеція, Норвегія, Фінляндія і навіть Данія можуть гармонізувати згадані вище процеси.
В оригіналі книги ці чотири північні країни окремо не розглядались. Проте кожна з них може бути прикладом для наслідування для багатьох інших країн у справі поліпшення урядової системи. На сьогодні це питання особливо актуальне, коли у світлі фінансової кризи ведуться дискусії стосовно переваг неоліберального капіталізму. На даний момент ця система є домінуючою. Для неї головною ціллю і ключовим критерієм у пошуку рішень є максимізація біржової вартості акцій компаній, висока оплата праці топ-менеджерів великих компаній. Це збільшило розмежування між багатими та бідними в країнах та за їхніми межами. Системі, в якій різниця найвищих та найнижчих заробітків становить 1000 : 1, а людина розглядається як ресурс, а не людський капітал, не враховується
224 |
Богдан Гаврилишин. ДО ЕФЕКТИВНИХ СУСПІЛЬСТВ |
соціальна справедливість та шкода, завдана навколишньому середовищу, немає морального чи філософського виправдання. Така система не зможе довго існувати.
Гендерна рівність стала ще однією головною характеристикою Швеції. В цій країні, так само, як і в Норвегії, майже половину парламенту та кабінету міністрів становлять жінки. Я згадував про це як про одну з важливих характеристик цього суспільства. В щотижневику “Vision” була опублікована моя стаття, присвячена даній тематиці. Нам потрібно більше жінок в управлінні компаніями та в керівництві державами. Це не вимога щодо жіночого рівноправ’я, а швидше прагматичне зауваження. Чоловікам притаманна наукова, технічна та економічна логіка. Вони краще розбираються в тому, що політично та економічно більше реальне та вигідне. В інтелектуальному плані жінки перебувають на одному рівні з чоловіками. На додаток, в них краще розвинена інтуїція, а також розуміння психологічної і соціальної логіки. Деколи для виникнення нової ідеї бракує інтуїції. Розуміння того, що потрібно людям і що вони вважають прийнятним, необхідне в керівництві компаніями. Для того, щоб ефективно сформувати не тільки економічну, а й хорошу соціальну політику (у сфері освіти, охорони здоров’я, матеріального добробуту, а також аби уникати воєн), Уряду потрібне добре розуміння щоденного життя людей, сімей, дітей, підлітків та людей похилого віку.
ШВЕЙЦАРІЯ
У початковому варіанті книжки Швейцарії було відведено багато місця тому, що вона була розглянута й описана як модель сучасної демократії. Я описав дев’ять фундаментальних принципів, що характеризують цю демократію. Цей опис і пропозиція, що приклад Швейцарії міг би стати моделлю для зміцнення Європейського Союзу, навіть встановлення нового світового ладу, були цілком виправдані. Однак швейцарська система погіршилась, в основному під тиском глобалізації.
Основна сила Швейцарії в тому, що ще 1815 року країна прийняла статус цілковитого нейтралітету. Це дозволило країні пристосуватись до засад міжнародної торгівлі, але діяти відповідно до власних інтересів та правил. Вона зазнала сильного політичного й економічного тиску тільки в період двох
Ретроспектива–2009 |
225 |
світових війн. Швейцарія займала активну позицію у світі, діючи через Міжнародний Червоний Хрест, надаючи значну допомогу іноземним державам, будучи членом Європейської асоціації вільної торгівлі. Проте ця асоціація не наклала на країну великі обмеження.
Однак привілеї нейтралітету були до вподоби не всім. Європейське представництво ООН було розташоване в Швейцарії. Але найголовнішим є той факт, що вона опинилася в центрі Європейської економічної спільноти — нині це Європейський Союз. Висловлювались думки як у країні, так і за її межами, що Швейцарія повинна приєднатися до ООН. Швейцарці протистояли тиску, проголосувавши проти на першому референдумі, проте потім поступилися й проголосували за вступ у наступному референдумі.
Питання вступу до ЄС було ще гострішим та ще більше роз’єднувало швейцарське суспільство. Економічна привабливість членства у найбільшому єдиному ринку була очевидна, але такою само була й загроза майбутньої втрати “найбільшого надбання” Швейцарії її прямої демократії. Швейцарці дипломатично вирішили це питання, уклавши двосторонні угоди з усіма країнами-членами ЄС, що надало їм такі самі торгові переваги, як і всім країнам-членам ЄС. Однак ціною за це було зобов’язання відкрити країну для вільного руху робочої сили. З відкриттям ринків почалися атаки на систему банківської безпеки та некоректні дії для залучення іноземних інвестицій.
Глобалізація додала нових проблем. Прагнучи залишатися конкурентоспроможними на міжнародному рівні, швейцарські компанії, особливо транснаціональні, стали переймати багато американських практик, повертаючись до більш примітивної форми капіталізму.
У результаті всього вищезгаданого й надмірного напливу іммігрантів з балканських, африканських та азійських країн виникла певна ксенофобія, окремі швейцарські політики критикувались у ЗМІ, зросла політична поляризація та послабилась чудова система консенсусу. Найбільш шокуючим наслідком стало те, що у країні, в якій були дуже заможні люди, але не було справді бідних, з’явилося безробіття, якого раніше не було і яке торкнулося 10 % населення. Тепер легше помітити зміни на гірше в цій ідеальній, схожій на фотографію з листівки, країні.
Чи втрачено повністю модель швейцарської політичної системи, яка функціонувала до середини 90-х років? Зовсім ні. Для багатьох країн вона все ще може слугувати прикладом,
226 |
Богдан Гаврилишин. ДО ЕФЕКТИВНИХ СУСПІЛЬСТВ |
коли вони, зважаючи на їхні поточні проблеми та дилеми, шукатимуть шляхи трансформації політичної системи на менш конфліктну й більш консенсусну, економічна ж система має залишатись ефективною, проте бути соціально справедливою.
ЄВРОПА — ЗРАЗОК ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ?
Аналіз тогочасної Європейської економічної спільноти був точним у тому сенсі, чому це була успішна нова організація, чому вона могла би бути зразком для інших континентів та, нарешті, як зразок того, як має бути структурований і управлятись новий світовий лад. Проте є одне “але”. Ключова умова для продовження успіху цієї нової економічної і політичної організації — ЄС — та її роль для інших континентів зразка нового світового ладу була детально описана в початковому тексті, цитую:
“Об’єднання повноважних органів для пошуку рішень на рівні, вищому за нації-держави, має врівноважуватися з високим рівнем поширення розподілу влади, децентралізації процесу розроблення рішень не тільки на рівнях нації-держави, а й на різних нижчих щаблях суспільної структури. Потреба перерозподілу влади одночасно у двох напрямах викликає напруженість не лише для Європи, а й для будь-яких інших регіонів”.
Коли Європейська економічна спільнота перетворилася на Європейський Союз, вищезгадану умову продовження її успіху (яка також згадується як “принцип субсидіарності”) не було ані враховано, ані застосовано. Закони було узгоджено, зростала бюрократія, помножувалися правила й збільшувалася дистанція між населенням та керівними органами ЄС, а саме самітами голів держав-членів, Радою міністрів, Європейською комісією. Люди почали відчувати, що мають невеликий вплив на долю ЄС, незважаючи на розширення повноважень Європарламенту, тому, відповідно, й на свою долю. Це почуття виразилось у відмові прийняти конституцію ЄС на референдумах у Франції, Нідерландах та нещодавно в Ірландії, коли було відхилено Пакт, спрямований на збереження значних змін, запропонованих конституцією, для того, щоб зробити ЄС краще керованим, ефективнішим і сильнішим.
ЄС буде змушений змінити свою структуру управління, децентралізувавши розроблення рішень також і на рівні, нижчому
Ретроспектива–2009 |
227 |
за нації-держави. Багато з його членів, таких, як Бельгія, Франція, Іспанія та Італія, мають значні регіональні, економічні, етнічні та лінгвістичні розбіжності. Отже, регіонам потрібне право голосу для формування їхнього майбутнього, тому актуальними залишаються рекомендації Деніса де Ружемона про “Європу регіонів, а не Європу націй”. Політичне мистецтво рухатись у двох протилежних напрямах одночасно, тобто централізація одних рішень та децентралізація інших, ще має з’явитись. Доля ЄС та його цінності як моделі для інших частин світу залежить від розвитку цього мистецтва.
ІНДІЯ
Враховуючи розмір та розмаїття Індії, її аналіз в оригінальному варіанті книжки був досить широкий. Стан країни після трьох десятиліть незалежності було оцінено правильно. Населення Індії подвоїлось, але вона змогла прогодувати збільшене вдвічі населення та залишилася демократичною державою, не зазнавши травматичних політичних подій.
Кілька рекомендацій, описаних під заголовком “Шляхи в майбутнє”, було впроваджено. Протягом останніх трьох десятиліть населення не подвоїлось, як це відбулося протягом перших трьох, проте воно збільшилося на 400 млн. Завдяки підвищенню продуктивності значно зросла результативність аграрного сектору для годування країни. Систему освіти було переорієнтовано та створено багато бізнес-шкіл, що зробило доступними нові знання у сфері менеджменту. Високий рівень технічної та інженерної освіти став дуже важливим для подальшого економічного зростання Індії. Хоча кастову систему викорінено не повністю, доля недоторканих поліпшилась та збільшився доступ їх до вищих посад.
Також Індія розвинулася політично, залишивши позаду залишки соціалізму Неру, прихильніше сприйняла ринкову економіку, зменшила нормативні вимоги та бюрократичні втручання. Все це стало передумовою справжнього економічного злету, який почався близько десятиліття тому.
Пусковим сигналом для нього стало поєднання кількох подій-каталізаторів:
•швидкий розвиток інформаційних систем і телекомунікаційних технологій;
•наявність кваліфікованих математиків та інженерів зі знаннями англійської мови й готовністю працювати за низьку платню;
228 |
Богдан Гаврилишин. ДО ЕФЕКТИВНИХ СУСПІЛЬСТВ |
• успішні індійські іммігранти-підприємці у Каліфорнії,
вСиліконовій долині, які укріпили впевненість зовнішнього світу в здатності індійців працювати з високими технологіями;
•необхідні економічні та адміністративні реформи, а також справжня відкритість для іноземних інвестицій та бізнесу
вІндії.
Багато країн почали залучати підприємства в Індії до виконання такої інтенсивної роботи, як робота бухгалтерів, телефонних операторів тощо. За цим слідували контракти на виробництво комп’ютерного забезпечення, яке останнім часом надзвичайно швидко зросло, експортуючи продукції на 15 млрд доларів на рік. Місто Бангалор стало індійською Силіконовою долиною і це поширилось на інші місцевості. Виробничі підприємства, які використовували нові технології, також швидко поширювались. Почали процвітати та виходити на міжнародні ринки компанії, що належать окремим сім’ям. Неймовірно швидко успіху досягла, наприклад, компанія “Тата”. Стосунки з Китаєм, особливо в торгівлі, поліпшились. Імовірність конфлікту між двома країнами значно зменшилась. Якби конфлікт із Пакистаном стосовно Кашміру було вирішено, Індія мала б мирні стосунки зі всіма своїми великими сусідами. За Дхарми (почуття обов’язку), яка є досить сильною мотивацією індійської еліти, країна могла б стати однією з ключових країн світу.
Проте, щоб досягти цього статусу, потрібно подолати серйозні перешкоди: населення, яке постійно зростає, недостатня база природних ресурсів, півмільярда бідних людей, значне забруднення навколишнього середовища, можлива нестача питної води з огляду на кліматичні зміни — все це потребуватиме багато таланту, майстерності, наполегливої праці політиків та інституційної інфраструктури для того, щоб просунути країну до певної переваги у світі.
БРАЗИЛІЯ
Бразилія досягла значного прогресу у сферах політики, економіки та закордонних стосунків протягом останніх трьох десятиліть. Країна стала більш політично зрілою. Схоже на те, що було перервано цикл періодичних мілітарних урядів та володіння владою багатим класом населення. Протягом останнього десятиліття люди не тільки обрали Люла,
Ретроспектива–2009 |
229 |
колишнього профспілкового лідера та соціаліста, своїм президентом, а й переобрали його на другий термін. Люла проголосив курс на ринкову економіку, пообіцявши певну соціальну справедливість, чого й досі повністю не виконано.
Економіка досягла високого ступеня розвитку. Виробництво розширилось, розвинувся процвітаючий сектор послуг. Бразилія стала менш залежною від експорту сировини та основних сировинних виробів. Період, коли Бразилія була моноекономічною, залежала від експорту єдиного продукту, такого як гума, цукор чи кава, закінчився. Тому країна стала менш вразлива до різких змін попиту та цін на експортний товар. Існує більше внутрішньої торгівлі й перероблення сировини на готовий продукт. Триває розвідування нових покладів нафти, крім того, Бразилія стала першою країною, яка використовує біомасу як важливе джерело палива, не зменшуючи при цьому обсяги продукування зерна, як це сталося в деяких країнах, які нещодавно звернулися до біомаси як замінника нафти.
У зовнішній політиці країна також досягла певних успіхів. Вона стала більш незалежною по відношенню до США, політично та дипломатично активнішою у Латинській Америці та, можливо, стане важливим гравцем світової політики.
Проте є кілька серйозних перешкод, які потрібно подолати задля досягнення справді світового статусу:
•хоча темп приросту населення зменшився, він усе ще занадто швидкий для країни, щоб дати можливість усьому населенню продуктивно працювати;
•велика частина населення досить бідна й це особливо видно у міських нетрях. У містах виникає дивне почуття, що бідні, які живуть у “картонних” будинках на схилах, наприклад,
уРіо-де-Жанейро, можуть просто скотитися вниз, як лавина, та поглинути багаті райони міста з його чудовими пляжами;
•серед шокуючих соціальних проблем Бразилії — перенаселення в’язниць, утримання в’язнів у нелюдських умовах, а також вбивства вуличних дітей, які ігноруються та на які закриває очі міська влада й навіть поліція;
•бідна частина населення у деяких сільських місцевостях, за нестачі землі для оброблення, за власною ініціативою чи після підбурювання плантаторами знищують ліси Амазонки, які поглинають вуглекислий газ, таким чином впливаючи на зміни клімату, які нині набули швидких темпів.
Згадані проблеми мають бути вирішені до того, як Бразилія зможе стати повністю соціально розвиненою країною та
230 |
Богдан Гаврилишин. ДО ЕФЕКТИВНИХ СУСПІЛЬСТВ |
відігравати важливу роль у Латинській Америці та на світовій арені, до чого вона так прагне.
У розділі 5 під назвою “Різні шляхи до спільної долі” я написав про потребу виникнення нового світового ладу. Також було описано сили, які рухають і гальмують цей процес, передумови та ймовірність виникнення такого ладу. Опис і поради здебільшого залишились актуальними. Незважаючи на значний безлад у світі нині, але частково і через нього, існують очевидні причини для побудови нового світового ладу:
•у людей сформувалось краще розуміння необхідності створення такого ладу;
•є чіткі приклади у деяких суспільствах, елементи яких можна було б використати для побудови світового ладу;
•над людством нависли великі загрози, такі, як можливість незворотної зміни клімату, а також теперішня фінансова та економічна кризи, які деякі окремі країни не в змозі подолати самостійно.
Нині очевидно, що певні системи цінностей, форми правління та економічні системи віджили себе, створюючи викривлений ефект. Індивідуалістично-конкурентний “дарвіністський” тип поведінки викликає напругу, тертя, спірну поведінку, невдоволення, марне витрачання людської енергії. Тепер уже не знайдеться багато людей, які все ще мріють про колективну утопію. Практично зникли режими, які намагалися нав’язати ідею, що “партія — це мозок нації”, а люди — лише гвинтики великого механізму. Найефективнішою системою цінностей, а також типом поведінки є кооперативна. Люди залишаються особистостями, але співпрацюють за власним бажанням. Це забезпечує більше соціальне задоволення, кращі політичні інституції та економічні результати.
Врівноважена система політичного управління, коли одні при владі, а інші в опозиції, породжує багато розбіжностей, конфліктів, поляризації суспільства, а не його мобілізації для спільного блага. Хоча все ще існує кілька диктатур, із часом від них відмовляться і вони зникнуть, довівши свою неефективність в економічній, політичній та соціальній сферах. Вони привели країни до зубожіння, пригнічення свобод, викликали невдоволення та страх; вони використовували катування і масове знищення людей, не давши населенню почуття благополуччя.
Єдина дієва економічна система — це та, в якій рішення ухвалюються на основі домовленості між людьми, що належать