Б. Гаврилишин. До ефективних суспільств

позиція, більше сприяють ефективному розміщенню продуктивних сил, ніж ціни, встановлені централізовано. Інше міркування пов’язане, безперечно, з тим фактом, що Швеція великою мірою залежить від зовнішньої торгівлі, отже, ціни її внутрішнього ринку мають складатися з урахуванням цін зовнішнього ринку. Як і в інших країнах, вільному ринку Швеції властиві схильність до циклічних коливань і потенціальна регіональна нерівномірність, спричинена у свою чергу кліматичними умовами, розподілом природних ресурсів і топографією. Вдавалися до різних заходів, щоб запобігати таким відхиленням. Один із них дозволив фірмам вкладати на спеціальні рахунки 50 % своїх прибутків до оподаткування. Їм надавалася можливість вилучати кошти, не сплачуючи податків, за умов, що вони інвестуватимуть їх у відповідні періоди у сфери, погоджені з урядом. Це приваблива форма податкових стимулів для досягнення антициклічності й вирівнювання регіонального розвитку.

Основну увагу у своїй діяльності уряд приділяв відверненню несправедливостей розподілу вільного ринку, вдаючись до прогресивного оподаткування, високорозвинутого соціального законодавства і заходів підвищення добробуту, що охоплюють доступність освіти, охорони здоров’я, щедре страхування на випадок безробіття і пенсії по старості. Уряд також вбачав своє призначення у підтримці адміністративної, правової сфер та окремих галузей матеріальної інфраструктури, щоб полегшити функціонування приватного сектора. На додаток до забезпечення ефективного виробництва багатства і справедливого його розподілу уряд намагався впливати на виробництво таким чином, щоб воно здійснювалося “соціально справедливими” засобами за сприятливих умов праці, пониженого ризику й рівноваги сил управління і робітництва.

Занепокоєність і критика стосуються здебільшого дуже високих прогресивних податків, громіздкого бюрократичного апарату та обтяжливої, повсюдно присутньої, всесильної, “опікунської” держави. Звідси випливають такі наслідки: зростання накладних витрат, зниження конкурентоспроможності на світовому ринку, виникнення необхідності швидких структурних змін у промисловості й наступна потреба в тому, щоб уряд втрутився і взяв на себе управління галузями промисловості, які занепадають.

Першопричина і мета розподільчого соціалізму були цілком зрозумілі: таке відокремлення створення багатства і

надзвичайно багатому суспільству. Швеція як країна, можливо, й близька до такої стадії, проте внаслідок існування економічної взаємозалежності між нею та іншими країнами, які ще не досягли такої стадії розвитку, їй напевно доведеться певний час підтримувати свою життєздатність на світовій економічній шаховій дошці.

Функціонування цієї системи протягом майже чотирьох десятиліть у цілому було позитивним. Зберігалися високі темпи технологічного прогресу. Спостерігалися значне піднесення і переорієнтація промислової діяльності в напрямі досягнення вищої продуктивності прибуткових методів виробництва. В результаті мали високі темпи економічного зростання, які супроводжувались істотним зменшенням економічної нерівності. Це потребує певного уточнення: розподільчий соціалізм зробив значний внесок у цей процес, водночас були й інші причини, що зумовлювали швидкий розвиток, зокрема наявність природних ресурсів, висока політична зрілість населення зі схильністю до співпраці, відсутність гострих соціальних конфліктів і, як наслідок, можливість спрямування зусиль у переважно продуктивне русло. Перед системою останніми роками постало таке головне питання: Чи породжує вірогідність тривалого прогресу в напрямку соціальної та економічної рівності й зростання добробуту власну рушійну силу? Чи застосовуватиметься політичний примус з метою забезпечення такого прогресу, навіть якщо він не зможе бути економічно сталим внаслідок уповільнення економічного зростання і неадекватного збільшення продуктивності праці? Прийнятність розподільчого соціалізму як моделі для інших суспільств залежить від його здатності справлятися з цією дилемою.

Ринковий соціалізм

Ця особлива економічна система склалася в Югославії. У табл. 6 узагальнено аналіз “будівельних конструкцій” її структури, визначено напрямки її розвитку та критики.

В основу структури цієї системи покладено таку головну ідею: якраз робітництво створює надлишок і додану вартість. Отже, воно повинно управляти засобами виробництва і мати вирішальне слово щодо можливості розпоряджатися надлишком і доданою вартістю, яку вони створюють. Цю функцію не може виконати уряд, який управляє економікою в цілому від імені робітництва, навіть якщо він базується на партії

пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, мають бути здатні безпосередньо впливати на рішення, що стосуються того, яку роботу слід виконувати, як її здійснювати, хто ними керуватиме і якими мають бути матеріальні винагороди.

Отже, югославська система виступає швидше як пряма, а не представницька економічна демократія. В умовах другої влада здійснюється від імені трудящих, можливо, для їхнього блага, та безпосередньо не враховуючи їхньої думки. Таким чином, приклад Югославії — справді соціальне нововведення. У практиці його впровадження постали численні труднощі, проте експеримент тривав. Напевно, швидше має місце щире прагнення створити нову соціальну модель, ніж просто використати набір гасел, аби організувати народну підтримку нового політичного режиму. Ця модель стимулювала виникнення ідей та здійснення експериментів (хоча й в істотно різних формах) щодо участі робітників в управлінні підприємствами у країнах вільного підприємництва і розподільчого соціалізму.

Перша ознака ринкового соціалізму — життєздатність, що є основним мотивом і критерієм, за яким оцінюється діяльність підприємств. Однією з основних спонук робітників до праці має бути забезпечення життєздатності свого підприємства. На підприємстві слід створювати певні надлишки (прибутки) для майбутніх інвестицій, технологічних нововведень і розширення виробництва. Для блага народу необхідно також максимізувати випуск продукції. З вищеназваними ознаками пов’язані певні труднощі, зокрема: для ідеї соціалізму характерні служіння суспільним потребам і підготовка базису майбутнього матеріального достатку. Кожне підприємство повинне діяти відповідно до потреб загального блага, що відтворені у пріоритетах, планах і директивах уряду. Разом із тим треба приділяти увагу підтриманню ефективності й прибутковості підприємства, щоб забезпечити його життєздатність — іншими словами, ним слід управляти відповідно до ортодоксальних критеріїв капіталізму. Складність схрещення соціалістичних цілей і капіталістичного механізму породила законодавчі обмеження автономії підприємств і застосування політичного та ідеологічного тиску на них із використанням партійних і урядових важелів.

За своєю природою власність на більшість засобів виробництва колективна. Робітники підприємства не мають права

це зумовило відновлення приватної власності на більшу частину земель і на дрібні підприємства сфери послуг.

Незважаючи на націоналізацію власності, в Югославії зберігався відносно вільний ринок. Вважалося, що в такий спосіб можна було б ефективніше розподіляти ресурси; наявність певної конкуренції між підприємствами підвищила б ефективність діяльності; їхня автономність краще забезпечувалася б, якби вони мали свободу ухвалювати рішення стосовно того, що виробляти, для кого, як і за якими цінами продавати. В дійсності підприємства, започатковані урядом, були здатні посісти монопольні або близькі до монопольних позиції. Крім того, враховуючи зацікавленість політичних лідерів у забезпеченні економічної життєздатності такої системи, деякі неефективні підприємства могли виживати завдяки урядовій підтримці. Аби протистояти таким проявленням відхилень від ефективного функціонування, уряд намагався заохочувати і внутрішню, і зовнішню конкуренцію, відкриваючи внутрішній ринок для імпорту деяких товарів.

Вільному ринку притаманна схильність до циклічних коливань економічної діяльності. Водночас він допускає існування структурного і навіть значного безробіття. Одним зі способів розв’язання цієї проблеми в Югославії був експорт робочої сили до країн вільного підприємництва. Оскільки система виявилася нездатною забезпечувати достатній рівень технологічних нововведень, деяким зарубіжним фірмам дозволялося на основі угод про співробітництво і створення спільних підприємств розгортати діяльність, аби сприяти технологічному прогресу і завоюванню позицій на нових зарубіжних ринках.

Уряд розглядався як диригент, який шляхом визначення широкого спектру цілей, координації і регулювання керував економічною діяльністю. Оскільки в цій системі зберігається політичне правління унітарного типу, верховенство уряду ставиться під сумнів. Для того, щоб підтримати робітниче самоуправління на підприємствах могли бути відсутні обов’язкові для виконання плани для всіх економічних об’єктів, що виробляють продукцію і розподіляють її. Дехто з критиків вважав, що відсутність таких планів призводила до неоптимальних інвестицій і пріоритетності регіональних інтересів. Щоб запобігти цьому, уряд змушений був вдатися до таких механізмів, як диференційовані процентні ставки на кредити, які надавалися різним підприємствам. Це могло стимулювати

що значною мірою полегшило проблеми платіжного балансу і забезпечило надходження необхідної валюти для імпорту товарів широкого вжитку та інвестиційного капіталу. Таким чином, важко пов’язати життєздатність югославської економіки з особливостями її економічної системи. Проте є всі підстави стверджувати, що робітниче самоуправління у поєднанні з частково вільним ринком та суттєвим втручанням уряду не допустило економічного хаосу і краху, що фактично зробив воєнний комунізм у Радянському Союзі з 1918-го по 1922 рік.

РОЗДІЛ 4

СТАН НАЦІЙ*ДЕРЖАВ

Таким розвинутим країнам північної півкулі, як Сполучені Штати, Радянський Союз, Японія, і державам Західної Європи, разом взятим належить значна частина світової економічної діяльності й воєнного потенціалу. Вони мають великий політичний вплив. До цієї категорії можна віднести й Китай, але не у зв’язку з рівнем його економічного розвитку, а через кількість населення і його потенційну можливість досягти економічних, політичних або воєнних цілей.

Решту світу становлять численні держави, багато з яких виникли недавно. За розмірами вони різні — від континентальних до “карликових” держав; за запасами природних ресурсів — від дуже забезпечених до таких, що не мають нічого; за майбутнім розвитком — від нових лідерів (Південна Корея) до таких, що приречені на тривале відновне злидарювання (Чад). За допомогою постійних або тимчасових коаліцій цей так званий третій світ набуває все більшої політичної ваги на різних форумах. Це сприятиме формуванню майбутнього економічного і політичного світу, проте лише окремі його представники зможуть утвердитися на світовій арені до кінця нинішнього тисячоліття.

У цьому розділі зроблено спробу здійснити політико-еко- номічний екскурс до всіх країн та регіонів, віднесених до першої категорії і до деяких — із другої. Вибір країни ні наперед визначений, ні випадковий. Такий вибір має бути достатнім, щоб визначити шляхи можливого майбутнього розвитку країн з кардинально різними суспільними устроями. Коментар буде подано у формі короткого історичного огляду сильних і слабких сторін, активів і пасивів, а також аналізу сумісності й несумісності складових їхніх суспільних устроїв. І, нарешті, буде запропоновано дороговкази, що могли б привести ці країни до кращого майбутнього.