6.9. Службові частини мови

До службових частин мови належать прийменники, сполучники й частки. Вони або виражають синтаксичні відношення між словами (прийменники і сполучники), або надають словам додаткового смислового чи емоційного відтінку (частки). Службові слова не мають лексичного значення, вони не називають ні предметів, ні ознак, ні дій, ні кількості, тому в реченні не бувають самостійними членами.

6.9.1. Прийменник як службова частина мови

Прийменником називається незмінна службова частина мови, яка уточнює граматичні значення відмінків і виражає залежність іменника, займенника, числівника від інших слів у словосполученні і реченні: Кінь на чотирьох і то спотикається. За кілька хвилин буду.

Прийменники: від, у, біля, за, посеред, край, упродовж, з, до, о, після, через, від (од), завдяки, у зв'язку, з нагоди, зважаючи на, для, на, за, задля, заради, в ім'я, у відповідь, незважаючи на, попри, всупереч, наперекір, при, незалежно від, при, без, за умови, у випадку, при нагоді, про, за, зі, без, з, в, з-за.

За морфологічною будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені. Прості складаються з одного слова (за, без, на, для, край, кругом, серед тощо), складні — з одного складного слова (задля, поміж, з-за, щодо, обабіч тощо), складені — з двох і більшої кількості слів (згідно з, незважаючи на, на випадок, у вигляді та ін.).

6.9.3. Написання прийменників разом, окремо і через дефіс

1. Пишуться разом прийменники, утворені від іменників, прислівників та прийменників: внаслідок, вподовж, довкола, задля, замість, заради, навколо, навпроти, назустріч, наперед, напередодні, наприкінці, обабіч, окрім, побіля, поза, поміж, понад, попід, поперед(у), попри, посеред, проміж, услід, щодо.

2. Пишуться окремо прийменники, утворені від іменників та прислівників з непохідними прийменниками: в кінці, в напрямі до, в результаті, в середині, в силу, з метою, за винятком, за допомогою, на відміну від, на випадок, на чолі, залежно від, за рахунок, згідно з, на шляху до, незалежно від, незважаючи на, поряд з, під кінець, під час, по відношенню до, у відношенні до, у зв'язку з, у відповідь на, у(в) разі.

3. Пишуться через дефіс прийменники, утворені приєднанням до прийменників з, із інших прийменників: з-за, із-за, з-над, із-над, з-перед, з-під, із-під, з-поза, з-поміж, з-понад, з-поперед, з-попід, з-проміж, з-серед, з-посеред.

6.9.4. Сполучник як службова частина мови

Сполучником називається службова частина мови, що вживається для зв'язку однорідних членів речення та частин складного і виражає смислові зв'язки між ними.

Наприклад: На зорі задививсь хлопчина, але своєї не знайшов. Цього разу старожили не бачили Різдвяних свят, бо небо стояло в сірій сорочці будня. У першому реченні сполучник але пов'язує однорідні члени речення (присудки) і вказує на протиставлення дій; у другому — сполучник бо зв'язує підрядну частину з головною і виражає причиновий зв'язок між частинами складного речення.

Сполучник може також уживатися для зв'язку самостійних речень у тексті. Сусіди од страху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось за титаря плакать. І ніхто не бачив, що мала дитина у куточку плаче.

Деякі сполучники (і, та, а, але, або, чи, то ... то та ін.) можуть поєднувати як однорідні члени, так і частини складного речення. Весна нам принесла новини не веселі, а сумні. Сміється воно [сонечко], а проміння аж витанцьовує по банях церков... У першому реченні сполучник а пов'язує однорідні члени, вказуючи на смисловий зв'язок протиставлення між ними, у другому — зв'язує рівноправні частини складного речення.

Сполучники, як і прийменники, не мають лексичного значення і не виступають членами речення. Сполучники не пов'язуються з формами повнозначних слів.

За морфологічною будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені. До простих належать морфологічно нерозкладні сполучники: і (й), та, а, бо, чи, що, але, то. Ця група кількісно обмежена. Складні сполучники утворилися внаслідок злиття двох і більшої кількості слів: якщо (як + що), щоб (що + б), немовбито (не + мов + би + то). Складені сполучники складаються з двох і більшої кількості слів: тому що, через те що, незважаючи на те що та ін.

6.9.5. Сполучники сурядності й підрядності

Як засіб зв'язку слів у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні.

Сурядні сполучники з'єднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. Наприклад: І яр, і ліс, і село — усе ховалося в зеленій тиші. У вазах та глечиках стояли квіти

За тим, які смислові зв'язки між однорідними членами речення чи частинами складносурядного речення виражають сполучники, вони поділяються на єднальні, розділові і протиставні.

До єднальних належать сполучники і, й, та (= і), і ... і, ні ... ні, ані ... ані, та й, також, а також, як ... так, ще й. І дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі сиділи... Прогуло прокляте лихо та й заснуло.

До розділових належать сполучники або, то, чи, хоч, чи ... чи, чи то ... чи то, то ... то, або ... або, не то ... не то, хоч ... хоч. Осталася удовою, хоч і молодою. Міняться срібні хмаринки то сріблом, то злотом.

До протиставних належать сполучники а, але, однак (одначе), проте, зате, так, та (= але). Овес у трьох кожухах, а вітру боїться. Іван як Іван, та шапка не його

Сполучники підрядності виражають ту чи іншу залежність однієї частини речення від іншої. За їх допомогою у складнопідрядному реченні до головної частини приєднуються залежні. Місце для ночівлі вибрали на узвишші, щоб вітром здувало мошву та комарів. Підрядні сполучники можуть також приєднувати порівняльний зворот: Люди йшли байдуже, мов лелеки, із косами дідівськими на лан.

Сполучники підрядності за значенням поділяються на такі основні групи:

1. з'ясувальні (що, щоб, як). Згадай, як ми співом стрівали світання...;

2. часові (тільки-но, перш ніж, як, щойно, ледве, як тільки). Ще сонечко не позолотило вершини найвищих дерев, як Сірки розпрощалися з Морозами;

3. умовні (якщо, якби, аби, як, коли, коли б, якщо ... то, як ... то). Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі;

4. допустові (хоч, незважаючи на те що, дарма що, хай, нехай). Богдан поставив ринку біля коша і, хоч йому було не до їжі, заглянув у розсохлу від років скриню;

5. мети (щоб (щоби), для того щоб, аби). Суддя пождав, щоб гамір змовк;

6. причинові (бо, тому що, через те що, у зв'язку з тим що, оскільки). Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година;

7. порівняльні (як, мов, немов, наче, неначе, ніби, немовби, немовбито, неначебто). Недарма кажуть, що в купальські ночі дерева ходять, неначебто люди.

6.9.6. Написання сполучників разом, окремо і через дефіс

1. Пишуться разом складні сполучники, утворені з двох або більшої кількості слів: аби, аніж, втім, зате, мовби, мовбито, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, таж, також, теж, тобто, тож, цебто, щоб, щоби, якби, якщо.

2. Пишуться окремо всі слова у складених сполучниках: дарма що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, замість того щоб, коли б, коли б то, незважаючи на те що, отже ж, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у зв'язку з тим що, у міру того як, хоч би, хоча б, через те що, що ж до, як тільки.

3. Пишуться через дефіс сполучники отож-то, тим-то, тому-то, тільки-но, якби-то.

Слід відрізняти сполучники від однозвучних повнозначних слів з прийменниками або частками, які пишуться окремо:

Справжнє почуття хоча ні на кого й не зважає, проте (= але) й не ображає нікого... В криницю старості не заглядай, про те, яким ти будеш, не гадай.

Хоч мороз і припікає, зате (= однак) комарів немає. Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє.

Якби (= коли б) не було ночі, то не знали б, що таке день. Як би там не було, треба це перевірити...

Якже (= якщо) хто запізниться, чекати не будемо. Як же не хотілося розлучатися.

Якщо (= коли) не можна бути вічно юним, то змолоду не будь старим. — Що ти робиш? — Як що? Те, що ти мені доручив.

Між ними ще такого не бувало, щоб (= аби) доходили у будь-чому згоди. Про що б не писав поет..., він завжди кінець кінцем пише про людину...

Таж (= адже) величне приходить не черство, все величне — від серця іде. „Та ж не в тілі річ”, — хвилювалась дівчина.

Я теж дотримуюсь такої думки. Він говорив те ж, що й інші свідки.

Ніч мине, як вже не раз минала, — тож (= тому) недарма темрява тремтить. Народна пісня — то ж вона усій землі окраса.

6.9.7. Частка як службова частина мови

Часткою називається службова частина мови, яка надає реченню або окремим його членам відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм. Наприклад: Скільки б я дав, щоб уже було завтра. Хай самота тебе допише нестерпно сірим олівцем. Скажи-бо таки нам, дідусю.

6.9.8. Основні розряди часток за значенням

Назва групи	Роль у мові	Частки
Формотворчі	Утворюють форми дієслів: 1) умовного способу; 2) 3-ї особи наказового способу	би (б) хай, нехай
Заперечні	Виражають заперечення	не, ні, ані
Модальні	Уживаються для оформлення:
	запитання	чи, хіба, невже
	підсилення висловленого ствердження	Як, що то, що за, та, так, еге, егеж, атож
	увиразнення значення слів	Якраз, саме, справді, точно, власне, рівно, буквально
	додаткової вказівки на предмет, дію, місце	от, це, ось, оце, то, ото, он, ген
	висловлення сумніву, невпевненості	мов, мовляв, чи, наче, ніби, мовби
	вказівки на кількість	приблизно, майже, мало не, трохи не, ледве не, чи не
	спонукання до дії	годі, бодай, -бо, -но, давай, ну
	виділення окремих слів, посилення їх значення	навіть, тільки, хоч, хоча б, лише (лиш), лишень, аж, же (ж), таки, уже, собі

6.9.9. Написання часток разом, через дефіс і окремо

1. Разом пишуться колишні частки, які стали префіксами, суфіксами:

а) аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як- у складі будь-якої частини мови, окрім сполучників прислівникового типу: абихто, абиякий, анітрошечки, аніскільки, дещо, дедалі, чимало, чималенький, чимдужче, щосили, щотижневик, якже, якнайбільший;

б) би (б), же(ж), то, що у складі сполучників та інших часток: мовби, ніби, начеб, немовби, авжеж, атож, аякже, неначебто, абощо, щодо;

в) -ся (-сь) у зворотних дієсловах і -сь у складі займенників і прислівників: надіється, звертаються, вклонивсь, хтось, якийсь, чиїсь, десь, кудись.

2. Через дефіс пишуться частки:

а) -бо, -но, -от, -то, -таки, що стоять після слова, до якого відносяться: біжи-бо, стривай-но, так-от, тому-то, приїхав-таки, але таки приїхав; треба-таки, але таки треба;

б) будь-, казна-, хтозна-, які стали префіксами, і -небудь, яка стала суфіксом (у складі прислівників і займенників): будь-хто, казна-скільки, хтозна-навіщо, коли-небудь, який-небудь.

3. Окремо пишуться:

а) частки, які надають словам різних смислових та емоційних відтінків: саме, лиш, хоч, аж, навіть, тільки, невже, ще, же, ну, просто;

б) частки в сполуках слів: поки що, хіба що, тільки що, дарма що, що за, хоча б, навряд чи, трохи не, ще й;

в) частки хай, нехай, би (б), за допомогою яких утворюються форми наказового та умовного способів дієслова. Хай життя садами буйними вирує, полетить хай пісня вище дальніх зір. Пішов би я до дівчини, та не знаю, де живе.

Зверніть увагу!

Частки пишуться окремо від слів, якщо вони розділені з ними іншими частками або прийменниками: іди-бо, але іди ж бо; тому-то, але тому ж то; будь-хто, але будь із ким; казна-що, але казна в чому; хтозна-скільки, але хтозна у скількох.

6.9.10. Не з різними частинами мови

1. Не є префіксом і пишеться разом:

а) із будь-якими словами, якщо вони не вживаються без не: нероба, нестерпний, нехтувати, непосидючий, ненавидячи, невтямки;

б) з іменниками, прикметниками та прислівниками, якщо з не утворюються нові поняття з протилежним значенням і їх можна замінити словами, близькими за змістом: нелюбов (неприязнь), незгода (розбіжність), неактивний (пасивний), неважкий (легкий), неабияк (ретельно);

в) у складі префікса недо-, який означає неповноту ознаки чи дії: недооцінка, недорослий, недолюблювати, недовиконаний, недобачаючи;

г) із дієприкметниками, які виконують функцію означення і не мають пояснювальних слів: непередбачений (випадок), нерозв'язана (задача), незмінюване (слово), неприйняті (закони).

2. Заперечна частка не пишеться окремо:

а) з усіма частинами мови при протиставленні: не горе, а радість; не поважати, а зневажати; не плутано, а чітко; не чужий, а рідний, але: Ставок невеликий, а глибокий (зіставляються непротилежні ознаки);

б) із дієсловами, дієприслівниками, числівниками, прийменниками, сполучниками, частками, з більшістю займенників, деякими прислівниками, а також із незмінюваними присудковими словами: не вгавати, не вистачати, не гаразд, не до ладу, не до речі, не досить, не до смаку, не зовсім, не інакше, не личить, не має (дієслово), але немає = нема; не можна, не раз, не слід, не треба, не п'ять, не тоді, не тільки, не мій, не то ... не то;

в) із прикметниками, якщо вони мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім: нікому не відомий, ні до чого не здатний, далеко не приємний, аж ніяк не новий, зовсім не близький;

г) із дієприкметниками, якщо вони мають будь-які пояснювальні слова або виконують функцію присудка: ще не закінчений проект, не допущений до екзаменів студент, не помічені мисливцем сліди, проблеми не вирішені;

ґ) зі словами, що пишуться через дефіс: не по-людськи, не по-українському.

3. Через дефіс пишеться частка не, уживана як префікс в іменниках — власних назвах: не-Європа, але нефахівець.

6.9.11. Вигук як особлива частина мови

Вигуком називається особлива незмінна частина мови, що безпосередньо виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Наприклад: О, яка ж то радість, красний світе, в бистрім шумі птичого пера! Ах, як мені хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рідину... Слова о, ах не мають ні лексичного, ні граматичного значень (наприклад, роду, числа, відмінка): вигук о виражає радість, ах — захоплення, велике бажання. На відміну від повнозначних частин мови, вигуки нічого і нікого не називають, не членуються на морфеми і у своїй основній функції не виступають членами речення.

Від службових частин мови вигуки відрізняються тим, що вони не є засобом граматичного зв'язку між словами і не пов'язуються граматично зі словами в реченні.

Проте вигуки можуть переходити в повнозначні слова, і тоді вони виступають членами речення, наприклад: Гучне «Ура» вітало трагічну загибель кожного чергового кашкета. Тут вигук «Ура» вживається в ролі іменника й виступає підметом.

6.9.12. Групи вигуків за значенням

За значенням вигуки поділяються на дві основні групи:

1. вигуки, що виражають почуття, емоції й переживання (радість, сум, біль, тугу, гнів, здивування, захоплення тощо). Це вигуки ой, ай, о, ох, ух, ах, іч, ого, пхе, ет. О, як люблю я рідний край і в щастя мить, і у негоду!;

2. вигуки волевиявлення, що передають заклик, спонукання до дії, звертання, оклик тощо. До них належать вигуки гей, ну, алло, гов, агов, цабе, геть, марш, ціп-ціп, тпру. Гей, у погоню швидше.

До вигуків волевиявлення належать також слова ввічливості, що виражають привітання, прощання, подяку, пробачення, прохання тощо (добридень, здрастуйте, до побачення, дякую, вибачте). Добрий день — сказав сьогодні вечір...

3) звуконаслідувальні слова. Їх також відносять до вигуків, хоча вони не виражають ні емоцій, ні волевиявлення. Наприклад: Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий дзвін: ку-ку, ку-ку — і сіє тишу по травах.

За допомогою звуконаслідувальних слів відтворюються голоси тварин, різні звуки природи: ках-ках-ках, др-рр, ж-ж-ж, геп, брязь, дзень.

Вигуки вживаються найчастіше в живому мовленні, а також у художній літературі для увиразнення мови. Значення вигуків часто залежить від інтонації, з якою вони вимовляються. Вигуки слід відрізняти від омонімічних часток ой, о, ну, ех, які не виражають різних почуттів та емоцій, а лише надають емоційного відтінку словам або реченню. Порівняймо: О, де ти, брате мій?... Прийди хоч на хвилину (о — вигук, виражає занепокоєння) і О краю мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жодний ворог (О — частка у складі поширеного звертання, якому надає піднесеного звучання).

6.9.13. Дефіс у вигуках

Вигуки та звуконаслідувальні слова, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс. «Васильку, го-ов. А йди сюди!»— гукнув із двору батько. Гу-гу-у — застогнав пугач серед лісу.