6.5. Дієслово

6.5.1. Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Дієсловом називається самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних формах способу, часу, виду, стану, особи (або роду). Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? що робить? що зробить? та ін. Значення дії, що виражається дієсловами, досить широке. Воно охоплює фізичну дію особи (майструвати, зв'язувати, різати, фарбувати), стан, у якому перебуває істота чи предмет (лежати, спати, стояти, хворіти, чекати), становлення предмета, тобто перехід із однієї якості в іншу (молодіти, бліднути, виростати, розквітати), переміщення в просторі (летіти, йти, їхати, мчати), діяльність органів чуття, вираження емоцій (чути, бачити, любити, обожнювати, сміятися, обурюватися) тощо.

Дії, стан, виражені дієсловами, — це динамічні, активні ознаки, пов'язані з можливістю розгортання дії в часі (читав, читає, читатиме; зраділа, радіє, радітиме). Саме динамічним (процесуальним) характером вияву ознаки дієслова відрізняються від прикметників і прислівників, які теж виражають ознаку, але ознаку статичну, позачасову. Наприклад: Попереду білий простір. Біло навкруги (білий, біло — ознаки статичні) і На вершинах біліє сніг (біліє — ознака динамічна). Дію можуть виражати не тільки дієслова, а й віддієслівні іменники, наприклад: боротися ― боротьба, мовчати ―мовчання, приїздити ― приїзд. Проте дія, названа іменником, опредмечена, вона не може змінюватися в часі.

Вираження активної дії — загальне лексичне значення дієслова.

Із цим значенням тісно пов'язані морфологічні ознаки дієслів, а саме: дієслова мають вид (доконаний або недоконаний), бувають перехідними або неперехідними, змінюються за способами (дійсним, умовним і наказовим), часами (теперішнім, минулим і майбутнім), числами й особами (або за родами в минулому часі та умовному способі).

Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має чотири основних форми: неозначену форму (інфінітив), особові форми, дієприкметник і дієприслівник.

6.5.2. Основні форми дієслова

Форми дієслова бувають двох типів: змінювані і незмінювані. До змінюваних належать дієвідмінювані форми дійсного, умовного та наказового способів і відмінювана форма — дієприкметник. До незмінюваних належать неозначена форма і дієприслівник. Крім основних чотирьох форм дієслова, в українській мові виділяються незмінні безособові форми на -но, -то (сказано, збито) та безособові дієслова (щастить, смеркає).

У реченні дієслово найчастіше буває присудком, вираженим особовою формою. В інших граматичних формах дієслово може виступати будь-яким членом речення. Забути мову — душу зрадити.

6.5.3. НЕ з дієсловами

Частка не пишеться з дієсловами окремо, крім тих випадків, коли дієслово не вживається без не або має префікс недо-, який означає неповноту дії: не вчив, не поїду, невгавати, недоважувати, недочувати.

Зверніть увагу!

Дієслів, що пишуться з не разом, мало: невгавати, неволити, незчутися, ненавидіти, непокоїтися, нехтувати.

Слід розрізняти за значенням дієслова:

недобачати (= погано бачити) ― не добачати (= не помічати)

помилок недочувати (= погано чути) ― не дочути (= не дослухати)

до кінця недоїдати (= голодувати) ― не доїдати до кінця

недодержати термометр ― не додержати слова

недодивитися за дитиною ― не додивитися фільм

нездужати(ся) (= хворіти) ― не здужати (= не змогти) встати

неславити (= ганьбити) ― не славити (= не прославляти)

непокоїтися (= турбуватися) ― не покоїтися (= не спочивати)

6.5.4. Неозначена форма дієслова (інфінітив)

Інфінітив — це дієслівна форма, яка означає дію або стан як процес без вказівки на спосіб, час, особу, число, рід і відповідає на питання що робити? що зробити? Наприклад: допомагати, саджати, сказати. Неозначена форма є найбільш загальним вираженням дії, саме тому вона вважається початковою формою дієслова.

Інфінітив — незмінювана форма. З усіх граматичних ознак йому властиві значення виду і перехідності/неперехідності (дієслова зустрічати, робити, піднімати — недоконаного виду, перехідні; зустріти, зробити, підняти — доконаного виду, перехідні; радіти, пливти, бігти — недоконаного виду, неперехідні; зрадіти, припливти, прибігти — доконаного виду, неперехідні).

Неозначена форма утворена за допомогою суфікса -ти (рідше — ть). Суфікс -ти вживається тоді, коли основа дієслова закінчується буквою на позначення приголосного (нес-ти, мог-ти). Якщо основа дієслова має кінцеву букву, що позначає голосний звук, можуть уживатися обидва суфікси (-ти і -ть). Без мрії не можна жити, не можна нікого любить.

У науковому і діловому стилях неозначена форма вживається тільки із суфіксом -ти (призначити, зарахувати, інформувати), а варіант цього суфікса -ть поряд з повним -ти поширений у розмовному мовленні, народній творчості, поезії.

Неозначені форми деяких дієслів можуть мати суфікси пестливості: спатоньки, спатусі, спатуні, їстки, їстоньки, їсточки. Пестливі форми інфінітива властиві усному мовленню та художній літературі. І сонце спатоньки зове у синє море... (Т.Шевченко).

У реченні інфінітив може виступати в ролі головних і другорядних членів, а саме:

а) головним членом в односкладному реченні або частиною присудка у двоскладному. Запливти — і цяточкою стати;

б) підметом. Хвалитися ― не косити, рука не заболить;

в) неузгодженим означенням. А під вечір зі штабу прийшов наказ відступати;

г) додатком. Шумить жито, співа, заохочує жить;

ґ) обставиною. Федько йде змія однімать.

6.5.5. Доконаний і недоконаний вид дієслова

Дія, виражена дієсловом, буває обмежена і не обмежена в часі. Наприклад: дієслова роблю, малюю, біжу позначають дії, не обмежені в часі, бо невідомо, чи вони завершаться, а дієслова зробив, намалював, прибіжу позначають дії, обмежені в часі, оскільки дія завершилась (зробив, намалював) або обов'язково завершиться в майбутньому (прибіжу). На підставі цього розрізняють недоконаний і доконаний вид дієслів.

Вид (доконаний або недоконаний) властивий усім дієслівним формам. Дієслова недоконаного виду виступають у трьох часах (минулому, теперішньому і в складній та складеній формах майбутнього), дієслова доконаного виду мають значення тільки минулого часу і простої форми майбутнього часу.

Значення виду закріплюється за основою дієслова і зберігається в усіх його формах — дієвідмінюваних, відмінюваних і незмінюваних. Наприклад: зеленів, зеленіє, зеленітиме, буде зеленіти, зеленіючий, зеленіючи, зеленіти — недоконаний вид; позеленів, позеленіє, позеленілий, позеленівши, позеленіти — доконаний вид.

6.5.6. Творення видових форм дієслова

Дієслова різних видів, що мають тотожне лексичне значення, утворюють видові пари (робити ― зробити, лити ― налити, зігрівати ― зігріти, розрізати ― розрізати).

Форми доконаного виду здебільшого творяться від недоконаного виду за допомогою префіксів, суфіксів, чергування звуків в основах дієслів, наголосу та інколи від іншої основи.

1. Доконаний вид твориться від недоконаного найчастіше за допомогою таких префіксів:

в-: благати ― вблагати, рятувати ― врятувати;

за-: сіяти ― засіяти, хотіти ― захотіти;

з- (с-): косити - скосити, казати ― сказати;

на-: варити ― наварити, молотити ― намолотити;

при-: вітати ― привітати, їхати ― приїхати;

про-: шепотіти ― прошепотіти, читати ― прочитати;

У творенні видової пари беруть участь не всі дієслівні префікси, а тільки ті, які змінюють вид, але не вносять змін у лексичне значення дієслова. Наприклад: рятувати ― врятувати — видова пара, а бити ― збити — не співвідносні видові форми, бо вони різняться лексичним значенням.

2. Співвідносні видові пари можуть утворюватися за допомогою таких суфіксів:

Суфікси доконаного виду	Суфікси недоконаного виду	Приклади
-и-	-а-	Залишити ― залишати, звільнити ― звільняти
-и-, -а-	-ува-, (-юва-)	Скоротити ― скорочувати, повторити ― повторювати
-ну- (-ону-)	-а-	Крикнути ― кричати, стукнути ― стукати
без суфікса	-ва-, -а-	Зашити ― зашивати, умити ― умивати
-ну-	-ва-, -та-	Повернути ― повертати, розвинути ― розвивати

3. Дієслова можуть утворювати видову пару за допомогою чергування голосних звуків, але майже завжди в супроводі суфіксації або префіксації:

Доконаний вид	Недоконаний вид	Приклади
е	и	Витерти ― витирати
е	о	Перевезти ― перевозити
е	і	Залетіти ― залітати
і, а	и	Сісти ― сидіти

У деяких дієсловах додатковим засобом вираження виду є чергування приголосних в основах: т - ч (скоротити - скорочувати), к - ч (скакати - скочити), д - дж (вирядити ― виряджати), ст - шч (щ) (простити - прощати) та ін.

4. У ряді дієслів форми доконаного і недоконаного виду розмежовуються наголосом: викида́ти ― ви´кидати, кли́кати ― виклика´ти, відміря´ти ― відмі́´ряти, зсипа´ти ― зси´пати, склика´ти ― скли́кати.

5. У деяких дієсловах видова пара утворюється від іншої основи: брати ― взяти, ловити ― піймати, говорити ― сказати, шукати ― знайти.

6.5.8. Перехідні та неперехідні дієслова

За значенням і за відношенням до інших частин мови всі дієслова поділяються на перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова виражають дію, безпосередньо спрямовану на предмет, який позначається іменником (або займенником) у знахідному відмінку без прийменника: виконувати вправу, посадити дерева, зустрічати товариша.

Іменник, що стоїть при перехідному дієслові, у реченні обов'язково виступає в ролі прямого додатка, наприклад: Поставлю хату і кімнату; садок-райочок насаджу.

Якщо ж форма знахідного відмінка виступає не додатком, а обставиною, то дієслово буде неперехідним. Наприклад: І цілу ніч бенкетували ченці, барони...

При перехідних дієсловах іменник може стояти і в родовому відмінку:

а) якщо при дієслові наявна частка не: не виконав завдання, не зустрів гостей;

б) якщо дія, виражена дієсловом, переходить не на весь предмет, а на якусь його частину: випив соку (чого?), але випив увесь сік (що?);

в) при дієсловах сподіватися, бажати, зичити: бажати (чого?) здоров’я.

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка безпосередньо не переходить на предмет: їхати полем, поратися на городі.

Неперехідні дієслова не вимагають форми знахідного відмінка (дихати, бродити, милуватися). До неперехідних належать:

а) дієслова на -ся (-сь): усміхатися, сердитися, будуватися (частина їх утворилася від перехідних дієслів: умивати - умиватися, бачити - бачитися);

б) безособові дієслова, що позначають стан природи або людини: спати, лежати, мерзнути, холоднішати, світати;

в) дієслова із значенням переміщення в просторі: іти, летіти, бігти, пливти, їхати.

6.5.9. Способи дієслова

Спосіб дієслова виражає відношення дії до дійсності. В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний і наказовий. Кожен спосіб має своє граматичне значення і морфологічне вираження.

Дійсний спосіб означає реальну дію, що вже відбулася, відбувається чи відбуватиметься. Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами та особами (в теперішньому і майбутньому часах) або за родами (в минулому часі). Правду не сховаєш. У тихому болоті чорти водяться. Правда суду не боїться.

Умовний спосіб виражає можливу за певної умови або бажану дію. Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би (б) і змінюються за числами, а в однині — і за родами (запросив би, запросила б, запросило б, запросили б). У глибині моїх темнот і снів твоя лунала б мова солов'їно. Здається, що листок би цілувала, в дзвіночку б ночувала, як бджола.

Наказовий спосіб у формі наказу, заклику, прохання, поради, побажання виражає спонукання до дії, яка реально ще не існує. Більше вір своїм очам, ніж чужим речам. Сім раз од мір, а раз одріж.

Форми слів наказового способу творяться від основ теперішнього часу. Дієслова наказового способу в однині мають форму 2-ї особи, а в множині — 1-ї і 2-ї (бери, берімо, беріть; стань, станьмо, станьте).

Наказова форма 3-ї особи утворюється за допомогою спонукальної частки хай (нехай) від дієслів теперішнього часу та майбутнього простого часу в 3-й особі однини і множини: хай вивчає, хай вивчають, хай вивчать; нехай пише, нехай пишуть, нехай напишуть.