Додаток № 4

1. Спільнокореневими є всі слова рядка

А уночі, ночувати, ночви

Б водянистий, привід, водичка

В косити, закосичити, косовиця

Г м’ята, пом’якшений, м’яко

Д книжник, книгозбірня, книжка

2. НЕ МАЮТЬ закінчення всі слова рядка

А мадам, метро, спересердя

Б зараз, працюючи, учень

В календар, зазвичай, івасі

Г факсиміле, пальто, швидко

Д магістраль, авеню, просто

3. Установіть відповідність між словом і способом його творення

Слово Спосіб творення

1. перехід А префіксальний

2. міжпланетний Б суфіксальний

3. прочитання В префіксально-суфіксальний

4. контрудар Г безафіксний

Д складання

4. Літеру е замість пропуску треба писати в слові

А кра..знавство

Б смагляв..лиций

В житт..дайний

Г сніг..затримання

Д вугл..видобуток

5. Літеру є замість пропуску треба писати в слові

А воч..видь

Б дощ..мір

В бур..лом

Г смітт..збиральний

Д нижч..зазначений

6. Літеру о замість пропуску треба писати в обох словах усіх рядків, ОКРІМ

А груш..подібний, чорт.,полох

Б жовч..кам’яний, вітр..вій

В корен..плід, рівн..правність

Г вантаж..підйомник, чорн..гуз

Д кав..молка, сив..головий

7. Спільнокореневими є всі слова рядка

А уночі, ночувати, ночви

Б водянистий, привід, водичка

В косити, закосичити, косовиця

Г м’ята, пом’якшений, м’яко

Д книжник, книгозбірня, книжка

6. Морфологія

6.1. Іменник

6.1.1. Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Іменник — це самостійна частина мови, що має значення предметності і виражає його в словозмінних категоріях числа і відмінка та несловозмінній категорії роду і відповідає на питання хто? або що? Іменник позначає предмет у найширшому розумінні цього слова. Поняття предметності охоплює назви речей, осіб, живих істот і організмів, речовин і матеріалів, явищ природи, фактів, подій, установ, організацій, підприємств тощо. Іменник, подібно до прикметника і дієслова, може вказувати на ознаку (білина, зелень, радість) і дію (читання, стрілянина). Різниця між ознаками, вираженими іменником і прикметником, полягає в тому, що прикметник виражає ознаку, властиву певному предметові (синій простір, тихий голос), а іменник називає ознаку, абстраговану від предмета, опредмечену ознаку (синь, тиша). Так само дієслово виражає дію, яка протікає в часі, — процесуальну дію (малювати, бігають), а іменник указує на дію опредмечену, без відношення до часу, коли ця дія виконується (малювання, біганина).

За значенням іменники поділяються на назви істот (батько, чорт, лелека, сестра) і назви неістот (стіл, Харків, мрія). Іменники можуть бути загальними назвами (квітка, печиво) і власними (Іван, Рим).

Значення предметності іменників виражається в граматичних категоріях роду, числа і відмінка. Особливостями цих категорій іменника є те, що іменники змінюються за числами і відмінками і належать до певного роду, а не змінюються за ним.

У реченні іменники можуть виступати будь-якими членами. Іменник буває:

а) підметом або додатком (найчастіше). Зима старенькі стріхи залатала;

б) іменною частиною складеного присудка. Художник — це світогляд і талант;

в) неузгодженим означенням. Настурцій ніч і ніч конвалій;

г) прикладкою. Чорногуз-лелека прилетів здалека;

д) обставиною. Від спеки місто важко дише.

6.1.2. Іменники, що означають назви істот і неістот

Усі іменники поділяються на 2 групи:

1. іменники, що означають назви істот і відповідають на питання хто?;

2. іменники, що означають назви неістот, тобто предметів, явищ, і відповідають на питання що?

До назв істот належать назви людей, тварин, птахів, комах (чоловік, вовк, сокіл, бджола). До неістот належить решта іменників (знання, пісня, стіна).

Поняття істоти/неістоти в граматиці не завжди відповідає поняттю живе/неживе в природі. Так, до істот належать іменники мрець, покійник, небіжчик; назви міфічних істот (чорт, відьма, мавка, русалка); назви персоніфікованих предметів: Квітень оглянувсь та, скинувши оком, молодшого брата — Травня побачив (М.Коцюбинський); назви іграшок, які відповідають істотам у житті: Мама купила іграшкового ведмедика і ляльку.

І навпаки, до групи неістот належать назви сукупності осіб і назви мікроорганізмів (гурт, загін, амеба, мікроб).

У чоловічому роді приналежність іменників до істот чи неістот визначається за формою знахідного відмінка. Якщо форма знахідного відмінка збігається з формою родового, іменник належить до назв істот (помітити комара, зустріти Сергія Мороза). Якщо ж вона дорівнює формі називного відмінка, іменник належить до назв неістот (полити помідори, зробити вибір). Хоча іноді іменники-істоти і неістоти можуть мати в знахідному відмінку паралельні форми, що дорівнюють називному і родовому відмінкам: пасти ягнят, овець і пасти ягнята, вівці; з'їв огірок і з'їв огірка.

6.1.3. Загальні і власні назви

Загальні назви — це узагальнені найменування однорідних предметів (людей, тварин, речей, подій, явищ тощо). Наприклад: літак, журналіст, винахід, туман, мужність. Загальні іменники є найбільш уживаними в мові.

Власні назви — це індивідуальні найменування, що виділяють предмет із ряду однорідних і відмежовують його від інших. Наприклад, слово гора позначає певне підвищення над навколишньою місцевістю, а власна назва Говерла виділяє з усіх гір найвищу гору України.

До власних іменників належать імена, прізвища, клички тварин, географічні назви (назви країн, населених пунктів, водних об'єктів, гір тощо), астрономічні назви, назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, кораблів, назви організацій та установ, історичних подій, релігійних свят та ін.

Власні назви можуть виражатися одним словом (Полтава, Євген) і кількома словами (Чумацький Шлях, Республіка Крим). Якщо до складу власного імені входять загальні назви, то вони пишуться з малої літери (Харківська область, вулиця Праці).

Між власними і загальними назвами немає чіткої межі. Окремі власні назви можуть втрачати здатність позначати одиничний предмет і переходять до загальних, а загальні, назви можуть уживатися на означення одиничних предметів і ставати власними. Міста Орел, Ізюм, річки Десна, Уж, прізвища Мороз, Чайка — власні назви, що походять від загальних; рентген, донкіхот, дизель — загальні назви, що походять від власних.

Власні і загальні назви розрізняються не тільки значенням, а й граматично. Зокрема, загальні назви переважно мають форми однини і множини (ключ ― ключі, місто ― міста), а власні вживаються або тільки у формі однини (Київ, Різдво), або тільки у формі множини (Карпати, Чернівці). Проте від власних назв, що вживаються тільки в однині, можуть іноді утворюватись форми множини. У школі п'ять Тетян. До нас завітала родина Косачів.

6.1.4. Рід іменників

Усі іменники, крім тих, що вживаються тільки в множині, належать до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Іменники чоловічого роду співвідносяться із займенниками він, цей (воїн, квадрат, дядько), жіночого — вона, ця (Марія, стежина, щирість), середнього — воно, це (завдання, поле, звірятко). В іменниках, які мають тільки форму множини (вила, ножиці, Суми), рід не розрізняється.

Для більшості іменників основним показником роду є закінчення. Так, у називному відмінку однини для іменників чоловічого роду характерне нульове закінчення (володар, кінь, похід), жіночого — -а (-я) (сестра, вага, рідня), середнього — -о, -е (зерно, плече).

Проте закінчення -а (-я) можуть мати й іменники чоловічого та середнього роду (Микола, Ілля, лоша, завдання), закінчення -о — окремі іменники чоловічого роду (Петро, Дніпро, батько), а нульове закінчення має значна група іменників жіночого роду (гордість, мідь, піч).

У назвах неістот рід не має реального значення, бо ми не можемо пояснити, чому той чи інший іменник належить до певного роду, наприклад: тополя, ясен; вівторок, п'ятниця; день, ніч; мовчання, хід. Визначення роду в таких іменниках є формальним.

У назвах осіб і багатьох назвах тварин за допомогою роду розрізняються стать і вік істот (школяр, сестра, дитя; вовк, коза, кошеня). Назви істот часто мають співвідносні пари, утворені від різних основ (мати ― батько, вівця ― баран, корова ― бик) або за допомогою суфіксів та закінчень (робітник ― робітниця, свекор - свекруха, кіт ― кішка, кум ― кума, Валентин ― Валентина).

Іменники чоловічого роду, що означають назви професій, посад, звань, можуть уживатися і для позначення осіб жіночої статі (академік Самойлов прибув на конференцію і академік Самойлова прибула на конференцію), однак за морфологічною ознакою (нульове закінчення) вони належать до чоловічого роду.

Іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду за традицією, але: Староста групи Олена відсутня.

Окремі назви тварин мають співвідносні форми усіх трьох родів: півень ― курка ― курча; голуб ― голубка ― голубеня. Але є багато назв тварин, у яких розрізнення родових іменникових форм відсутнє: білка, ластівка, оса, леопард, комар, жайворонок. Це пояснюється тим, що людина не мала потреби розрізняти стать таких істот.

В українській мові окрему групу становлять іменники спільного роду. Це такі загальні і власні назви осіб, рід яких визначається тільки в контексті, за допомогою синтаксичного способу. Наприклад: Цей невдаха не знав, що робити. Вона була справжня невдаха. Лівша закинув м'яч у сітку. Лівша гарно вишивала. Більшість цих іменників становить собою характеристики людей за зовнішніми ознаками, за характерною дією: заїка, нероба, плакса, базіка. Переважно це віддієслівні іменники з негативними відтінками значень, До цієї ж групи належать іменники без негативної характеристики, утворені від інших частин мови (сирота, дружина, лівша), а також прізвища та імена (Коваль, Віардо, Женя, Валя).

Від іменників спільного роду слід відрізняти іменники, які формально мають лише один рід, але вживаються на означення осіб обох статей. Наприклад: іменники особа, людина – тільки жіночого роду; учений, академік, науковець, ректор – тільки чоловічого.

Запам'ятайте рід іменників: чоловічий рід: біль, дріб, зяб, кір, накип, насип, нежить, пил, полин, рояль, рукопис, сажень, Сибір, собака, степ, ступінь, толь, тюль, шампунь; жіночий рід: адреса, вуаль, зала, нехворощ, путь, розкіш.

6.1.5. Число іменників

Граматичне значення числа іменників виражається у формах однини і множини. Для позначення одного предмета вживаються іменники у формі однини (стілець, книга, океан, гість). Форма множини вживається для позначення двох і більшої кількості предметів (стільці, книги, океани, гості).

Абсолютна більшість іменників в українській мові має обидві форми числа (парта ― парти, м'яч ― м'ячі, снігур ― снігурі). Проте є іменники, що мають лише форму однини (Ворскла, цукор, мужність) або множини (Черкаси, ворота, солодощі).

Отже, за наявністю форм числа іменники поділяються на 3 групи:

1. іменники, що мають форми однини і множини;

2. іменники, що вживаються тільки в однині;

3. іменники, що вживаються тільки в множині.

Іменники першої групи, що мають і однину, і множину, позначають предмети, що сприймаються роздільно і піддаються лічбі. Ці іменники можуть поєднуватися з кількісними числівниками: сім картин, дев'ять планет, сто двадцять п'ять років.

Іменники, що вживаються тільки в однині, виражають назви предметів або понять, які немає потреби уявляти в якійсь кількості, тому вони не сполучаються з кількісними числівниками. До цієї групи належать:

а) іменники зі значенням речовинності (молоко, масло, фосфор);

б) іменники зі збірним значенням (листя, козацтво, піхота, гарбузиння);

в) назви абстрактних понять (сміливість, мир, журба, мислення);

г) більшість власних назв (Ельбрус, Запоріжжя, Англія, Сиваш).

Проте окремі іменники зі значенням речовинності можуть мати в контексті форму множини, якщо позначають різні види і сорти речовин (мінеральні води, технічні мастила) або велику кількість чогось (піски Каракумів, води Дніпра). Так само форма множини можлива для власних імен, прізвищ, імен по батькові (у спискові п'ять Кравченків Олександрів Івановичів; зустрів двох Ірин з паралельного класу).

До третьої групи іменників (що вживаються тільки у формі множини) належать:

а) назви парних предметів: окуляри, зябра, ножиці, сани, шорти, двері;

б) назви речовин, матеріалу: дріжджі, консерви, макарони;

в) назви покидьків і залишків речовин: об'їдки, очистки, висівки;

г) назви процесів, дій із відтінком тривалості чи повторюваності: канікули, переговори, вибори, мандри;

ґ) назви обрядів, звичаїв: іменини, входини, оглядини;

д).назви ігор: шахи, жмурки, шашки;

е) назви почуттів, емоцій: радощі, ревнощі, пустощі;

є) географічні назви: Піренеї, Альпи, Прилуки, Ромни;

ж)назви множинної сукупності чогось: тропіки, джунглі, мемуари, надра.

Множинні іменники, що позначають парні предмети, можуть виражати й певну кількість цих предметів, але тільки синтаксично:

а) за допомогою збірних числівників: двоє штанів, троє ножиць;

б) описово: дві пари штанів, п'ять пар ножиць.

6.1.6. Відмінки іменників

Іменники пов'язуються з іншими повнозначними словами в словосполученні і реченні, вживаючись у певній відмінковій формі. В українській мові сім відмінків, а саме:

Відмінок Питання Приклади

1. Називний хто? що? човен кашка

2. Родовий кого? чого? човна кашки

3. Давальний кому? чому? човну кашці

4. Знахідний кого? що? човен кашку

5. Орудний ким? чим? човном кашкою

6. Місцевий (на) кому? (на) чому? на човні на кашці

7. Кличний уживається в ролі звертання човне кашко

Кожен відмінок відповідає на певне питання і має свої значення, які виражаються за допомогою закінчень (Н. дорога, Р. дороги, Ор. дорогою), закінчень і прийменників (Р. біля берези, Ор. під березою), порядку слів у реченні: День (Н.) змінює ніч (Зн.). Ніч (Н.) змінює день (Зн.).

Називний і кличний відмінки завжди вживаються без прийменника (хлопець, хлопче), місцевий — завжди з прийменником (у, в, на, по, при, о, об): у полі, на стежці, о сьомій годині, об одинадцятій годині. Усі інші відмінки можуть уживатися як з прийменниками, так і без них (Р. ручки, Р. без ручки; Ор. деревом; Ор. під (за) деревом).

Називний відмінок є початковою формою іменника і називається прямим. Усі інші відмінки, крім кличного, непрямі.

6.1.7. Кличний відмінок

В українській мові, крім прямого і непрямих відмінків, є особливий кличний відмінок, який уживається при звертанні до істоти або уособленого предмета і має свої закінчення (Софіє, земле, друже, весно, Миколо, дідусю).

У множині кличний відмінок збігається з формою називного відмінка. Спіть, діточки, спіть, віченька стуліть! (М.Підгірянка). Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі (І.Франко).

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають форму кличного відмінка: Володимире Семеновичу, Миколо Анатолійовичу, Ірино Дмитрівно, Маріє Павлівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличну форму обов'язково має перше слово і необов'язково друге: пане директоре (директор), пане лікарю (лікар), пане полковнику (полковник).

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має тільки загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: колего Михальчук, колего Іваницька, пане Удовенко, пані Хмара.

У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, обидва слова, як правило, вживаються в кличній формі, але іноді є допустимою форма називного відмінка у власному імені: товаришу Андрію (Андрій), пані Наталіє (Наталія).

6.1.8. Правопис закінчень іменників у кличному відмінку

У кличному відмінку однини іменники чоловічого й жіночого роду -о, -е (-є), -ю.

Закінчення -о: дівчино, Тамаро Прокопівно, Миколо.

Закінчення -е (після літер на позначення голосних -є): воле, Надіє, душе, радосте.

Графічне закінчення -ю мають іменники, що означають пестливі імена або загальні назви: тітусю, Парасю, бабусю, доню, дядю.

У кличному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -у (-ю), -е.

Закінчення -у (зокрема із суфіксами -ик, -к(о) та іншомовні імена з основою на г, к, х): конику, синку, Людвігу (і Людвіг), Жаку (і Жак), Фрідріху (і Фрідріх), слухачу, товаришу.

Закінчення -ю: вчителю, Корнію.

Закінчення -е мають безсуфіксні іменники, іменники із суфіксом -ець та деякі іменники з основою на ж, ч, ш, р: Павле, хлопче, стороже, Довбуше, школяре.

6.1.15. Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини

1. У родовому відмінку однини закінчення -а, -я мають іменники, які означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища: учителя, Михайла Стельмаха, Вітра (дійові особи в казках);

б) назви тварин і дерев: ведмедя, ясена (і ясеня), береста;

в) назви предметів, машин, деталей: світильника, телевізора, поїзда, редуктора;

г) назви населених пунктів: Києва, Харкова, Севастополя, але Кривого Рогу, Зеленого Гаю (складені назви з іменниковими закінченнями -у, -ю);

ґ) інші географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфіксами -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дніпра, о. Колгуєва;

д) міри довжини, ваги, часу тощо, назви днів тижня і місяців: метра, грама, місяця, але року, віку; вівторка, серпня;

е) грошові знаки, числові назви, слова, що стосуються порядку предметів при лічбі: карбованця, мільйона, номера;

є) терміни іншомовного походження та українські суфіксальні терміни: діаметра, відмінка, розчинника.

2. У родовому відмінку однини закінчення -у, -ю мають іменники, що означають:

а) речовину, масу, матеріал: базальту, меду, але хліба;

б) збірні поняття: квартету, вишняку, ячменю, але вівса;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: аеропорту, сараю, але карниза;

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, банку;

ґ) назви явищ природи: смерчу, граду ;

д) назви почуттів: болю, суму;

е) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: мінору, розвитку, клопоту;

є) літературознавчі терміни: жанру, епосу, образу, роману, сюжету;

ж) назви ігор і танців: тенісу, вальсу;

з) назви річок, крім тих, що мають наголос на кінцевому складі, озер, гір, островів, країн, областей і т. ін.: Рейну, Байкалу, Уралу, Сахаліну, Азербайджану, Донбасу.

3. У родовому відмінку однини із закінченням -у, -ю пишеться переважна більшість:

а) слів зі значенням місця, простору: степу, краю, лісу, яру, але берега, горба;

б) складних безсуфіксних слів, крім назв істот: газопроводу, лісосплаву, але електровоза, пароплава;

в) префіксальних іменників із різними значеннями, крім назв істот: огляду, прикладу, проводу, посвисту, відпочинку.

Зверніть увагу!

1. Деякі іменники вживаються з паралельними закінченнями -а та -у залежно від наголосу: гурта і гурту, моста і мосту, стола і столу, двора і двору, полка і полку.

2. У ряді іменників закінчення залежить від значення: буряка (одиничне) і буряку (збірне), каменя (одиничне) і каменю (збірне), папера (документ) і паперу (матеріал), пояса (предмет) і поясу (просторове поняття), рахунка (документ) і рахунку (дія), листа (написаного) і листу (на дереві), листопада (місяць) і листопаду (опадання листя).

6.1.16. Особливості відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині

1. У називному відмінку вживаються:

а) закінчення -и: сіни, окуляри, штани, ночви, висівки, обідки, сани, сходи, джинси, в'язи, збоїни;

б) закінчення -і (після букв на позначення голосних ― -ї): гордощі, хитрощі, радощі, ножиці, граблі, двері, дріжджі, коноплі, помиї;

в) закінчення -а (-я): вила, ворота, дрова, ясна, ясла, вінця.

2. У родовому відмінку виступають:

а) закінчення -ей: грошей, дверей, саней, сіней;

б) закінчення -ів (-їв): граблів (і грабель), дріжджів, окулярів, Гімалаїв, сходів, радощів, чарів (і чар), Чернівців (і Чернівець);

в) нульове закінчення: вил, воріт, конопель, дров, ноче (і ночов), ясел, ясен.

3. У давальному відмінку виступають:

а) закінчення -ам: вилам, ночвам, радощам, штанам (і штаням), воротам (і воротям) яслам;

б) закінчення -ям в іменниках із м'якою основою: вінцям, граблям, дверям, помиям, Гаваям, а також у словах саням, сіням, штаням, воротям, людям, дітям, гусям, курям,

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) однакові з називним відмінком: вила, ясла, вінця, граблі, дріжджі, окуляри.

б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): батьків, дітей, людей;

в) однакові і з називним, і з родовим відмінками (для назв деяких свійських тварин): пасти гусей (гуси), заганяти курей (кури);

5. В орудному відмінку виступають:

а) закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після букви на позначенням шиплячого): вилами, окулярами, сходами, веселощами;

б) закінчення -ями (орфографічно) в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, ножицями, коноплями, Піренеями, граблями;

в) закінчення -ми: гусьми, дітьми, людьми, курми, сіньми; у деяких словах можливі паралельні форми: грішми (і грошима), дверми (і дверима), ворітьми (і воротами), саньми (і санями), штаньми (і штанами або штанями).

6. У місцевому відмінку залежно від характеру основи (тверда чи м'яка) вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше — на воротях), у ночвах, у яслах, на граблях, у Гімалаях, на штанах (рідше — на штанях).

6.1.17. Незмінювані іменники

У мові є ряд іменників, які не мають відмінкових закінчень і в усіх відмінках виступають у тій самій формі.

Наприклад: захоплююче турне (Н. відмінок), залишився задоволений турне (Ор. в.), побував у захоплюючому турне (М. в.). Відмінок незмінюваних іменників визначається за допомогою питань: стояти біля депо (біля чого? — Р. в.); зайти в депо (у що? — Зн. в.); працювати в депо (у чому? – М. в.).

До незмінюваних іменників належать:

а) іншомовні слова з кінцевим голосним: бюро, кіно, шасі, парі, кенгуру, рагу, меню, кашне, шосе, зле пальто, пальта, у пальті (виняток);

б) жіночі прізвища на приголосний та на -о: Віри Зінчук, Оксані Дяченко, з Ольгою Пакало (чоловічі прізвища відмінюються: Петрові Тищенку, Олега Мороза);

в) російські прізвища на -их, -ово, ого (Черних, Крутих, Бєлово, Живаго): Олені Живаго, Юрієві Живаго, з Тетяною Черних, з Олексієм Черних;

г) більшість складноскорочених слів-абревіатур: контора СТО (станції технічного обслуговування), у БМУ (будівельно-монтажному управлінні), але їхати на ЛАЗі (на автобусі Львівського автобусного заводу);

ґ) складноскорочені слова, у яких другим елементом виступає іменник у непрямому відмінку: заввідділом, комвзводу.

6.1.18. Рід незмінюваних іменників

Рід незмінюваних іменників визначається за такими правилами:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: мсьє, денді – чол.; мадам, леді, пані – жін.;

б) назви тварин мають, як правило, чоловічий рід: кенгуру, поні, шимпанзе, колібрі, але цеце (муха) — іменник жіночого роду;

в) іменники — назви неістот належать до середнього роду: боа, кашне, шосе, галіфе;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: Туапсе — місто (середній рід); «Юманіте» — газета (жіночий рід); Міссурі — річка (жіночий рід); Кюсю — острів (чоловічий рід);

ґ) у складноскорочених іменниках, утворених із перших букв або звуків, рід визначається за родом головного слова, словосполучення: ГЕС — гідроелектростанція (жіночий рід), СКБ — спеціальне конструкторське бюро (середній рід).

У словосполученні і реченні рід незмінюваних іменників виражається за допомогою слів, із якими ці іменники пов'язані: красива леді, широке галіфе, кришталеве бра, «Юманіте» повідомила, Міссурі розлилася, шимпанзе стрибнув.

6.1.19. Складні іменники

1. Разом пишуться складні іменники, утворені:

а) за допомогою сполучних о, е, є поєднанням двох і більшої кількості основ дієслова або прикметника з іменником, а також двох чи кількох основ іменників: чорнозем, склогіпс, життєпис, телерадіостанція;

б) без сполучних голосних поєднанням дієслова у формі наказового способу або кількісного числівника з іменником: перекотиполе, горицвіт, двохсотріччя, але: 200-річчя, люби-мене (рослина);

в) як складноскорочені слова: спецкор, меддопомога;

г) з першими частинами пів-, напів-, полу-: півріччя, пів’яблука, але: пів-Ялти, пів-Харкова (дефіс перед власними назвами); напів’ява, полумисок;

ґ) з першими частинами авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, електро-, зоо-ізо-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, су пер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-, фото- й под.: авіапошта, автоколона, агротехніка, біохімія, велотренажер, газоприлад, геліогеофізика, гідроагрегат, екзосфера, електродвигун, зооферма, ізолінія, космофізика, лжевчення, макрорельєф, метеостанція, моносахариди, мотокрос, неоромантизм, палеографія, псевдотеорія, рентгенограма, стереозображення, суперобгортка, супер'яхта, термообробка, фонокардіограма, фотомонтаж.

2. Через дефіс пишуться складні іменники:

а) утворені без сполучних голосних із двох іменників, які означають близькі або протилежні за змістом поняття; особливість предмета й сам предмет; державні посади, військові, наукові звання; власні імена й географічні назви; назви сторін світу і рослин; одиниці виміру: хліб-сіль, крісло-ліжко, гала-концерт, дизель-мотор, віце-губернатор, генерал-полковник, приват-доцент, Нечуй-Левицький, Переяслав-Хмельницький, норд-ост, сон-трава, мати-й-мачуха, ампер-година, людино-зміна, людино-день, але: трудодень;

б) з першими частинами віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-, унтер-, штаб-, штабс-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-мода, міні-комп’ютер, міді-спідниця, обер-лейтенант, унтер-офіцер, штаб-ротмістр, штабс-капітан;

в) якщо після першої частини складного слова йде слово з такою ж другою частиною: тепло- і газопостачання, кіно- і фотоапаратура, вело- і мотокрос.

6.1.20. Не з іменниками

1. Не виступає в ролі префікса і пишеться разом:

а) якщо іменник без не не вживається: нежить, незграбність, нестаток, несподіванка;

б) якщо з не утворюються нові поняття з протилежним значенням і їх можна замінити словами, близькими за змістом: згода ― незгода (=розбіжність), спокій ― неспокій (=тривога).

2. Не виступає в ролі частки і пишеться окремо, якщо до іменника є протиставлення: не згода, а свара; не схвалення, а протест; не покірність, а опір.

6.1.21. Написання і відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові

Чоловічі імена по батькові утворюються за допомогою суфікса -ович. Жіночі імена по батькові утворюються з суфіксом -івн- (після букв на позначення голосних – -ївн-). Наприклад: Ігорович, Геннадійович, Савич і Савович, Григорович, Ілліч, Василівна, Кузьмівна, Іллівна, Миколаївна і Миколівна.