3.9. Власне українські і запозичені слова

У складі української лексики за походженням виділяють власне українські слова і слова, запозичені з інших мов. Власне українські слова — це слова, що виникли в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках і художніх творах українського народу. Ці слова складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. Вони позначають предмети, явища природи, життя, побут і працю людей, наприклад: годинник, паляниця, лелека, сіяч, загальний, міркування, очолити, гаятися, баритися, хист, січень тощо.

Крім повнозначних слів, до власне українських належить ряд прийменників (біля, посеред, задля, проміж та ін.), сполучників (та, але, чи, аби, якби, немовбито та ін.), часток (хай, нехай, саме, ось), вигуків (цить, лелечко, овва, цур, пек, добридень тощо).

Українська мова постійно поповнюється новими словами як за рахунок власного творення (за допомогою префіксів, суфіксів, словоскладання тощо), так і за рахунок запозичень з інших мов.

Запозичення слів є результатом економічних, політичних, наукових і культурних зв'язків між народами. Запозичення властиве всім мовам світу. Так, українська мова, розвиваючись, збагатилася словами з грецької, німецької, англійської, французької, іспанської, італійської та з багатьох інших мов.

Багато запозичених слів стали загальновживаними (вишня, лиман, кімната, тролейбус), інші вживаються як професійні (теорема, метафора, формула, агрегат). Деякі запозичені слова мають у мові український відповідник (процент ― відсоток, дефект ― недолік, лінгвіст ― мовознавець тощо).

3.10. Застарілі слова

Архаїзми ― слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо (дитина), десниця (рука), перст (палець).

Історизми — слова, які вийшли з ужитку в зв'язку зі зникненням позначуваних ними понять. Наприклад: осавула (прикажчик у панському будинку), сотник (особа, що очолювала сотню — складову частину полку), кожум'яка (майстер, що виробляв сирицю).

Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. Так, зокрема, в останні роки отримали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун тощо. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно, як, наприклад, лікнеп, раднаргосп, перебудова.

Історизми використовують у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми — для створення піднесеного і зниженого стилів.

3.11. Неологізми

Неологізми ― нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують. Наприклад: беркутівець (член спецпідрозділу «Беркут»), тіньовик (той, хто приховано займається бізнесом), бомж (людина без постійного місця проживання) тощо.

Поняття «неологізм» є історичним і відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Так, скажімо, нещодавно неологізмами були космонавт, універсам, синтетика, лазер, склопластик, джинси, глобальний, бадмінтон, стрес, а тепер вони втратили новизну, і деякі з них уже вийшли з активного вжитку.

Оказіоналізми, або авторські неологізми, становлять окрему групу. Так, зокрема, в поезії І. Драча є такі його новотвори, як журбота, засмута, білогруддя, чорнобровая, у Д. Павличка — ластівочість, у М. Вінграновського — зненавидь, у Ліни Костенко — орліший, у І. Світличного — трояндиться, у В. Стуса — паверх, паниз, нажиття і паскін. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови. Так, зокрема, створені М. Старицьким лексеми байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма, І. Франком чинник міцно прижилися в нашій мові, навіть увійшли до активного словника.

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно (газ, нейлон, кодак), часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.