3. Лексикологія

3.1. Лексичне значення слова

Усі слова, що вживаються в мові, становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ науки про мову, в якому вивчається її словниковий склад, називається лексикологією.

Повнозначні слова — іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники — мають реальний зміст, який називається лексичним значенням. Крім лексичного, повнозначним словам властиве й граматичне значення, пов'язане з їх здатністю вступати в різні відношення з іншими словами. Службові слова самостійно своє значення не виражають, а разом із повнозначними словами виконують певну граматичну роль у побудові словосполучень і речень.

Як лексичне, так і граматичне значення слова є стійким, загальнонародним, спільним для всіх, хто користується даною мовою.

Без такого стійкого, соціально закріпленого загальнонародного значення кожного слова мова не могла б виконувати своєї основної функції — бути найважливішим засобом спілкування людей, без цього з її допомогою не можна було б зберігати нагромаджений людським колективом досвід і передавати його іншим поколінням.

3.2. Конкретне і абстрактне значення слова

Слова, що означають узагальнені назви конкретних речей, властивостей і дій, називаються словами з конкретним значенням, наприклад: голова, море, автомобіль, книга, молодий, білий, стоїть, співає, намалював. Слова з конкретним значенням поширені в усіх стилях сучасної української літературної мови.

В українській мові є багато й таких слів, які означають назви понять, не співвідносних з конкретними речами, ознаками, діями. Ступінь узагальнення в усіх словах цього типу значно вищий, ніж у словах з конкретним значенням, а тому їх називають словами з абстрактним значенням.

Абстрактні іменники творяться переважно за допомогою книжних суфіксів, а саме:

1. -ість: впевненість, корисність, мужність;

2. -ство (-зтво, -цтво): багатство, убозтво, мистецтво;

3. -ння, -ття: переконання, творення, життя;

4. -ізм (-изм, -їзм): ідеалізм, практицизм, прозаїзм.

Абстрактна лексика, як і слова з конкретним значенням, вживається в усіх стилях літературної мови, але найчастіше абстрактні слова вживаються в наукових та публіцистичних творах.

3.3. Однозначні і багатозначні слова. Пряме і переносне значення слова

У мові є слова з одним значенням, але частіше слова мають два і більше значень. Слова з одним значенням називають однозначними, або моносемічними, а слова з двома і більше значеннями — багатозначними, або полісемічними.

Полісемія ― наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. Так, наприклад, слово сопілка є моносемічним, бо воно має одне значення «український народний духовий музичний інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з отворами», а слово поле — багатозначним, полісемічним, бо воно має в українській мові десять значень: 1) «безліса рівнина, рівний великий простір» (широке зелене поле); 2) «оброблювана під посів земля» (поле пшениці); 3) «значна площа, відведена під що-небудь» (поле аеродрому, футбольне поле); 4) «простір, у межах якого відбувається якась дія» (поле бою, магнітне поле); 5) «поприще, сфера діяльності» (поле діяльності); 6) «основа, на яку нанесено візерунок, зображення, напис тощо; фон, тло» (темне поле плаката); 7) «смужка вздовж краю аркуша паперу, яка залишається чистою при написанні або друкуванні; берег» (позначки на полях книжки); 8) «відігнуті краї капелюха» (поля капелюха); 9) «родовище корисних копалин» (рудне поле); 10) «сукупність мовних одиниць, об'єднаних спільністю змісту» (лексико-семантичне поле).

Із багатьох значень слова, з якими воно поширене в мові, одне для нього є прямим, а решта — переносними. Слово, вжите в прямому значенні, означає звичайну назву предмета або якого-небудь явища. Пряме значення слова, найчастіше є для нього первинним, воно зрозуміле як у реченні, так і поза контекстом, без зв'язку з іншими словами. Інші значення проявляються лише в контексті.

Слово завжди виникає з одним значенням, яке називається первинним. Первинне значення є прямим, оскільки прямо називає позначуваний предмет. Багатозначність слова розвивається на основі перенесення назви з одного предмета на інший. Нове значення є завжди переносним, похідним від первинного, мотивованим через пряме. Наприклад: хлопчик біжить і час біжить; ніс дитини і ніс човна.

Є три типи перенесення: за подібністю, за функцією і за суміжністю.

Перенесення за подібністю називається метафоричним. Метафора за своєю суттю є прихованим порівнянням (скороченим порівнянням). Так, за подібністю з'явилися значення «відгалуження ріки» в слові рукав (рукав Дніпра), «нерухома відносно корпусу плоска поверхня літака, що підтримує його в повітрі під час польоту» в слові крило (крило літака).

Перенесення за функцією ― перенесення, за якого речі можуть бути абсолютно різні, головне, щоб вони виконували однакові чи подібні функції. Так, наприклад, колись писали гусячим пером. Згодом цю функцію перебрав металевий предмет, який було названо пером.

Функціональне перенесення є різновидом метафоричного, оскільки в його основі лежить також подібність, тільки не за формою, а за функцією.

Перенесення за суміжністю називається метонімічним. Суміжність може бути просторовою (уважна аудиторія, школа на канікулах), часовою (літературний вечір), причинно-наслідковою (чудовий переклад, вивчення словотвору).

Загалом поширеними є такі регулярні моделі метонімічного перенесення:

1. форма (вмістище) — зміст (цікава газета, з’їв три тарілки);

2. матеріал — виріб із нього (столове срібло, ходить у шовку);

3. місце — жителі цього місця, пов'язані з ним історичні події (все село у полі, герої Крутів);

4. місце — виріб із цього місця (мадера, панама);

5. дія — її результат (зупинка трамвая);

6. знаряддя — продукт, що виник внаслідок використання цього знаряддя (гостре сатиричне перо);

7. ім'я — суспільне становище (Цезар — цісар, кесар, цар);

8. ім'я — виріб (браунінг, форд, галіфе).

Особливим різновидом метонімії є перенесення назви з цілого на частину і навпаки (в сім'ї п'ять ротів, бігає за кожною спідницею). Таке перенесення називають синекдохою.