5. Виступи руської православної знаті наприкінці хv — на початку хvі ст.

Ліквідація Волинського і Київського удільних князівств свідчила про те, що литовська знать зміцніла настільки, що могла вже не рахуватися з інтересами руської православної, яку не влаштовував такий стан речей. Її провідники намагалися відновити колишній вплив руської православної знаті та становище. Одним із виявів цього була змова 1481 р., коли молодші нащадки Олельковичів, що були позбавлені своїх уділів, намагалися відділити свої колишні володіння від Великого князівства Литовського і приєднати їх до Московського князівства. Також вони висували свої претензії на великокняжий престол на правах старшинства серед Ольґердовичів. Проте змова була викрита, а змовники страчені.

Змова князів виразно засвідчила, що руська православна знать була усунута від влади, а гору у Великому князівстві Литовському взяла литовська католицька знать.

По смерті великого князя литовського і короля польського Казимира IV Яґеллончика в 1492 р. спадкоємцем став його син Олександр (1492—1506 рр.). Новий великий князь продовжив політику, спрямовану на зміцнення при владі католиків. Литовська католицька знать виступала за незалежність Литви і проти унії з Польщею, убачаючи в польській знаті своїх конкурентів. Напруженими відносинами між Литвою і Польщею відразу скористалася Москва, яка, уклавши союз із Кримським ханством, почала наступ на Литву. Москва остаточно підкорила Твер і Новгород, що тяжіли до Литви, захопила майже всю Чернігово-Сіверщину. Верхівські князі, нащадки Рюриковичів, перейшли на службу до московського князя. У цей же час українські землі почали потерпати від набігів кримських татар. Унаслідок цього за нетривалий час були зруйновані всі споруджені за Вітовта фортеці на узбережжі Чорного моря, знищені всі здобутки з освоєння Дикого Поля, через що великі райони українських земель на південь від Києва обезлюдніли.

Таким чином, до занепаду руської православної знаті додалося й розорення українських земель.

Останнім виступом руської православної знаті стало повстання 1508 р. під проводом князя Михайла Глинського, що належав до тієї частини руської знаті, яка почала активно сприймати західноєвропейські ідеї.

У молоді роки Глинський, прийнявши католицтво, виїхав за кордон, де навчався при дворах європейських монархів (імператора Священної Римської імперії, курфюрста Саксонії та ін.). Він здобув гарну освіту, досконало вивчив воєнне мистецтво, а після повернення на батьківщину став найвпливовішою особою при дворі великого князя литовського Олександра. Його брати Іван та Василь стали воєводами, відповідно, Київським і Берестейським. Зі зростанням впливу князя збільшувалися його земельні володіння. Але по смерті Олександра, за нового великого князя Сиґізмунда, він потрапив у немилість і втратив усі свої посади. Його землі стали об’єктом зазіхання інших князів. Розуміючи хибність свого становища, Глинський наважився на повстання, яке охопило Турівську і Київську землі. Не підтриманий іншими князями, він утік до Москви. Вирішальну роль у придушенні виступу Глинського відіграв інший відомий князь Костянтин Іванович Острозький.

Видатний український історик М. Грушевський, характеризуючи повстання Глинського, писав: «Недобитки руських княжих родів і панів змирилися зі своєю другорядною роллю у Великім князівстві й не мали ані відваги, ані енергії боротися з литовською аристократією». Також виступ Глинського він назвав «останньою конвульсією руської аристократії у Великому князівстві Литовському».

 

6. Польське панування на українських землях наприкінці ХІV—ХV ст. Із приєднанням Галичини польська експансія на українські землі не припинилася. Наступним об’єктом зазіхань стало Поділля.

 

Цікаві факти

Після відвоювання литовцями Подільської землі в татар утворилося Подільське князівство, володарями якого стали князі Коріятовичі. За правління Федора Коріятовича князівство домоглося майже цілковитої самостійності. Як уже згадувалося вище, у 1392 р. він відмовився визнати владу великого князя литовського Вітовта, однак, не змігши втримати свої володіння в боротьбі з Вітовтом, був змушений тікати до Угорщини. Подільське князівство було ліквідоване, проте Вітовту довелося відразу боронити Поділля від поляків.

 

Поляки, які не бажали посилення влади Вітовта, вторглися на Поділля, однак відразу оволодіти ним не змогли. Лише після запеклої боротьби Вітовт змушений був поступитися західною частиною краю (на захід від річки Мурафі) з містами Кам’янець, Смотрич, Бокота, Скала та Червоноград. Але вже 1395 р. Західне Поділля було повернуте литовцям. На цьому боротьба за ці землі не скінчилася. Скориставшись усобицею в Литві, у 1430 р. польське військо знову вторглося на Поділля. Цього разу поляки наразилися на сильний опір місцевого населення, очолюваного князями Федьком Несвізьким, Олександром Носом та Івашком Рогатиським. Поляки зазнали поразки, але саме в цей час між великим литовським князем Свидриґайлом і Федьком спалахнув конфлікт, у результаті якого останній перейшов на бік Польщі й допомагає полякам захопити Західне Поділля.

Щоб закріпитися на приєднаних українських землях, у 1434 р. в Галичині було створене Руське воєводство, а в Західному Поділлі — Подільське воєводство.

На загарбаних українських землях політика Польщі докорінно відрізнялася від литовської. Поляки навіть не намагалися знайти спільну мову з місцевою елітою, а відразу запроваджували польську систему управління, передаючи її виключно в руки поляків. Крім того, польські землевласники отримували маєтки, а в міста запрошувалися німецькі, єврейські та вірменські переселенці, які отримували всілякі пільги і привілеї. Така політика призвела до втрати містами українського характеру, українці були витіснені з ремесла й торгівлі. Містам надавалося Маґдебурзьке право — право на самоврядування, але ним могли користуватися лише жителі міста й католики.

 

Цікаві факти

У Львові українські православні міщани перетворилися на найбільш безправну групу населення міста. Їм заборонялося продавати тканини, горілку та інші товари, жити в місті поза межами визначеного кварталу — Руської вулиці. Усі ділові документи в місті мали вестися виключно латиною або польською мовою.

 

Також на українських землях запроваджувалася й польська система судочинства, яка мала становий характер. Тобто кожен стан мав власний судовий орган. Шляхта підлягала земському суду, міщани — магістрату, а решта — старостинському.

Утвердження польського панування супроводжувалося наступом католицької церкви на православну. Для боротьби з православними католики вживали багатьох заходів. Створювалася власна церковна організація: у Володимирі, Галичі, Перемишлі, Кам’янці, Холмі було засновано єпископства, а в 1412 р. у Львові — архієпископство. Було заборонено будувати нові православні храми, у той час як старі закривалися. На православних священиків був накладений податок, у той час як католицькі його не сплачували. Православним також заборонялося справляти обряди, свята, обіймати державні посади. На них накидався комплекс меншовартості й неповноцінності.

Таким чином, установлення польського панування супроводжувалося ополяченням й окатоличенням українського населення.

 

Висновки. У ХІV ст. більшість українських земель опинилися в складі Великого князівства Литовського. Попервах політика литовських князів не була обтяжливою для місцевого люду, оскільки ті не руйнували їхніх традицій і не запроваджували щось нове. Відродився удільний устрій українських земель. Литовська еліта перейняла православну віру, культуру й закони Русі. Також литовські князі сприяли звільненню українських земель від монголо-татар. Битва на Синіх Водах (1362 р.) фактично поклала край монголо-татарському пануванню. Це дає вченим підставу говорити про Литовсько-Руську державу.

Значне розширення кордонів Великого князівства Литовського викликало конфлікти із сусідами, які також прагнули володіти землями колишньої Русі. Крім того, католицька церква наполегливо намагалася поширити свій вплив на Схід. Наприкінці ХІV ст. відбулося зближення Литви та Польщі, що привело до укладення між ними 1385 р. Кревської унії. Завдяки об’єднанню зусиль удалося завдати поразки Тевтонському ордену (Ґрюнвальдська битва 1410 р.), який загрожував обом державам.

Зближення з Польщею спричинило внутрішній конфлікт у Великому князівстві Литовському, який перетворився на відкрите збройне протистояння між прихильниками православ’я і старих удільних традицій, з одного боку, та прихильниками зближення з Польщею, католицизму та зміцнення централізації Литви, із другого. Вількомирська битва 1435 р. визначила подальший шлях розвитку Великого князівства Литовського в бік зближення з Польщею. У 1452 і 1470 рр. були ліквідовані Волинське і Київське удільні князівства, руська православна знать остаточно втратила свій вплив. Усі її спроби відновити старі порядки вже не мали успіху.

Поступово на українських землях установлювалося польсько-литовське панування, що супроводжувалося витісненням православної церкви католицькою, запровадженням нових порядків.

 

Запам’ятайте дати

1362 р.— битва на Синіх Водах.

1368—1537 рр.— протистояння між Великим князівством Литовським і Московською державою (московсько-литовські війни).

1385 р.— Кревська унія.

90-ті рр. ХІV ст.— ліквідація удільних князівств на українських землях.

1401 р.— Віленська унія.

1410 р.— Ґрюнвальдська битва.

1413 р.— Городельська унія.

1414 р.— створення окремої православної Київської митрополії.

1434 р.— створення поляками Руського воєводства в Галичині й Подільського воєводства в Західному Поділлі.

1 вересня 1435 р.— битва під Вількомиром.

1452 і 1470 рр.— ліквідація Волинського і Київського удільних князівств.

1481 р.— змова князів Олельковичів.

1508 р.— повстання М. Глинського.

 

Запитання і завдання

Перевірте себе

1.    У результаті якої битви українські землі були звільнені від монголо-татарського панування?

2.    Під час правління якого литовського князя більшість українських земель увійшли до складу Великого князівства Литовського?

3.    Що зумовило відносно мирний перехід руських князівств під владу Литви?

4.    Чому наприкінці ХІV ст. на українських землях були ліквідовані удільні князівства?

5.    Між якими державами й коли була укладена Кревська унія?

6.    Яке історичне значення Ґрюнвальдської битви?

7.    Які землі об’єдналися у «Велике князівство Руське»?

8.    Хто переміг у Вількомирський битві?

9.    Коли на українських землях були остаточно ліквідовані удільні князівства?

10. Чим були зумовлені виступи православної знаті наприкінці ХV — на початку ХVІ ст. проти Литви?

 

Подумайте і дайте відповідь

1.    Які наслідки мало для Литви приєднання значної частини земель колишньої Київської Русі?

2.    Чому історики часто називають Велике князівство Литовське «Литовсько-Руською державою»?

3.    Дайте характеристику внутрішній і зовнішній політиці литовського князя Вітовта.

4.    Який вплив мала битва на річці Ворскла 1399 р. на долю українських земель?

5.    Чим було зумовлене відновлення Волинського і Київського удільних князівств у 40-ві рр. ХV ст.? Як склалася доля цих князівств?

6.    Чому всі виступи православної знаті у Великому князівстві Литовському завершилися поразкою?

 

Виконайте завдання

1.    Складіть хронологію ключових подій перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського.

2.    Поясніть принцип литовської еліти, якого вона дотримувалася в ХІV ст.: «Ми старовини не рухаємо і новини не вводимо».

3.    Дайте визначення понять: унія, коронація, удільне князівство.

4.    Складіть розгорнутий план за темою: «Українські землі в складі Великого князівства Литовського».

5.    Порівняйте політичний устрій Великого князівства Литовського в ХІV—ХV ст. та Русі в ХІ—ХІІІ ст. Визначте спільне та відмінне.

6.    Доведіть або спростуйте твердження про те, що суть політики польської влади в Галичині в ХІV—ХV ст. полягала в руйнуванні її попереднього державного минулого й утвердженні її як невід’ємної частини Польщі.

 

Для допитливих

Яка роль литовської доби в історії України?