Висновки

Дисертацію присвячено зіставній типології ідіокодів звукових повторів у художньому мовленні. Теоретичне підґрунтя роботи складає комплекс наукових праць з лінгвосеміотики (Р. Барт, У. Еко, P. Meijer, М.І. Жинкін, M. Danesi, Ch. Morris, Р. Якобсон), структурної лінгвістики (Г.В. Вєкшин, С.Д. Кацнельсон), фоносемантики (С.В. Воронін, В.І. Кушнерик, В.В. Левицький, Ю.В. Юсип-Якимович) та зіставного мовознавства (В.Г. Гак, Е. Косеріу, В. Скалічка).

Методологічна база дисертаційної роботи забезпечила можливість розробки й застосування власної комплексної методики дослідження ідіокодів звукових повторів у художньому мовленні.

З метою зручного й адекватного найменування груп слів, що містять звукові повтори, у роботі запропоновано термін "фонетичні ітеранти", під яким слід розуміти обмежену одним або двома реченнями групу семантично пов’язаних лексичних одиниць, що містять звуковий повтор у нефлективній частині слова, включають дві або більше лексичних одиниць (або, принаймні, два корені), не мають віршових рим та містять повторювані звуки у наголошеному складі хоча б для однієї з одиниць. Такі критерії розроблено, щоб уникнути випадкових повторів, що не несуть лінгвосеміотичного та структурно-семантичного значення.

Ідіокод звукового повтору означає сукупність показників структурно-семантичних та функціональних характеристик фонетичних ітерантів, а також виявлення найчастотніших та найменш частотних кодів. В англійському та українському художньому мовленні він носить фреквентальний та рецесивний характер, що полягає у невідповідності ключових характеристик найчастотніших ідіокодів, а саме показників кількості повторюваних звуків, місця їх розташування та типу семантичного зв’язку, часто у кількості функцій, які виконує група фонетичних ітерантів у тексті.

Кількісні показники англійських та українських ітерантів (2006 та  1447 відповідно), вибраних із текстів однакового обсягу, відрізняються майже у півтора рази на користь англомовного тексту. Такі дані дозволили зробити попередній висновок про більшу характерність звукового повтору для англійського художнього мовлення порівняно з українським, що підтверджується подальшим дослідженням.

Типологічна класифікація (таксономія) та дистрибуція матеріалу показали детальні розбіжності у характеристиках звукового повтору досліджуваних мов. Таксономія базувалася на трьох класифікаційних критеріях: структурному, семантичному та функціональному.

Структурний критерій включав такі характеристики: 1) за кількістю слів у групі фонетичних ітерантів: подвійні, потрійні, багатокомпонентні та одинарні; 2) за графічним відображенням звука: звуки, звукобукви та звуки, що відрізняються за одним артикуляційним критерієм (глухість-дзвінкість, довгота-короткість тощо); 3) за кількістю повторюваних звуків: поодинокий звук/звукобуква, склад (два звуки поряд), весь звуковий склад слова; 4) за фонетичним типом звука, що повторюється: голосний; приголосний; голосний та приголосний; 5) за позицією у фонетичному ітеранті: на початку, наприкінці, усередині та у декількох позиціях одразу; 6) за повнотою: опозиція повного та неповного звукового повтору; 7) за точністю: розташування звуків у однаковому порядку або у довільному.

Виявлено такі семантичні характеристики: 1) наявність у фонетичних ітерантах феномену звуконаслідування та звукосимволізму або ж відсутність обох явищ; 2) тип семантичного зв’язку між словами у фонетичних ітерантах: "предмет – ознака", "предмет – частина/належність", "предмет – об’єкт", "предмет – місце/час", "перелік/вибір", "ім’я – прізвище/прізвисько", "дія – суб’єкт/об’єкт", "ознака – тип дії", "дія – тип дії", "дія – дія", "дія – обставина" та інші нечисленні зв’язки.

Функціональні характеристики передбачали наявність чи відсутність однієї з 9 функцій, а саме: евфонічної, лейтмотивної, ігрової, інтегративної, смислової, віршомаркуючої, зображальної, сугестивної, іменної.

Дистрибуція за вказаними параметрами дала, серед інших, такі результати:

– в українському художньому мовленні частіше вживаються групи фонетичних ітерантів з двома елементами, ніж в англомовному;

– український матеріал більше, ніж англійський, тяжіє до повторення декількох звуків, що свідчить про сильнішу тенденцію українських фонетичних ітерантів до зміцнення зв’язків, утворених унаслідок повтору;

– англійське художнє мовлення припускає вищу частотність повторів голосних, ніж українське (показники відрізняються в 2 рази);

– неповні звукові повтори не притаманні українському мовленню;

– в українському художньому мовленні спостерігається схильність до інвертування звукового/звукобуквеного малюнку повтору;

– показники частотності явища звукосимволізму в англомовному матеріалі перевищують відповідні показники україномовного матеріалу на 5%, з чого випливає висновок про вищу частотність утворення фоносемантичних зв’язків у англійському художньому тексті;

– за типами семантичних зв’язків у англійських та українських групах фонетичних ітерантів більшість показників збігається або відрізняється у межах 2%;

– помітна різниця спостерігається у розподілі за типом зв’язку "ім’я – прізвище/прізвисько", де показники англійських груп фонетичних ітерантів утричі перевищують відповідні показники українських інвентаризованих одиниць;

– за результатами класифікації груп фонетичних ітерантів на основі функціонального критерію виявлено збіг частотності дії більшості функцій в англійському та українському художньому мовленні (розбіжність не більше 1%).

Перспективою дисертаційного дослідження є можливість застосування розробленої комплексної методики дослідження ідіокодів звукових повторів на матеріалі корпусу британських та американських текстів ХХ-ХХІ століть, що належать до жанру фентезі, та їх українських перекладів. Результативним буде і залучення паралельних текстів іншими індоєвропейськими мовами (німецька, голандська, французька, польська, російська) з метою апробації універсальності результатів дослідження.