Галицько-Волинська держава
Коли Наддніпрянщина під ударами степових орд дедалі більше занепадала, росло значення західних земель, що лежала далі від воєнних небезпек - Галичини і Волині. Галичина завдячувала свій господарський розвиток перед усім підкарпатським джерелам солі. Це надавало Галичині особливого значення в українській торгівлі. Важливу роль мали також галицькі шляхи, що вели до Південної Європи. Коли влада київського центру послабла, далека західна країна була залишена на власні сили і сама мусила подбати про свою організацію.
Галичина стала окремим князівством під проводом Ростиславовичів. Ростислав Володимирович був онуком Ярослава Мудрого і він князював у Галичині. Близько 1084 р., за згодою київського князя Всеволода, підкарпатські землі зайняли сини Ростислава, - Рюрик, Володар і Василько. Вони осіли у головних містах - Перемишлі, Звенигородці і Теребовлі. Свою землю вони спільно обороняли від наступів сусідів, що загрожували їм з усіх сторін: Угорщина, Польща, київські і волинські князі.
Галичину з'єднав в одне князівство син Володаря Володимирко (1124-1153 рр.). Він відзначився безоглядністю у політиці - не вагався навіть порушити присягу, коли цього вимагав інтерес держави. Він обороняв свою країну на три фронти - проти Києва, Угорщини та Польщі. За столицю він обрав собі Галич над Дністром. Він був засновником могутності галицького князівства.
Син Володимира Ярослав (1153-1187 рр.), названий Осмомислом, у перших роках мусив ще обороняти свою державу від київських князів і свого племінника Івана Ростиславича, але остаточно добився миру і довів свою державу до великого розквіту. Ярослав поширив кордони галицького князівства на південь аж до гирла Дунаю.
Серед економічного і політичного росту Галичини зростало також галицьке боярство. Бояри намагалися здобути вплив на управління державою. Але Ярослав не піддався під боярський провід.
Син Ярослава Володимир (1187-1199 рр.), також не хотів піддаватися впливу бояр, але він не відзначився політичним хистом, і бояри прогнали його з князівства. Врешті бояри поєдналися з Володимиром і допомогли йому вернутися в князівство.
На Володимирі закінчився рід Ростиславичів. Століття князювання цієї династії дало Галичині основи її подальшого історичного розвитку. Пізніше Галичина увійшла в державний зв'язок з Волинню.
Волинь спершу відігравала важливішу історичну роль, ніж Галичина - вона мала старі традиції держави волинян і лежала на важливому торговому шляху з Києва на захід. Волинь на півстоліття довше, ніж Галичина, була пов'язана з Києвом і до самостійної організації дійшла у половині 12 ст. Та дуже скоро Волинь знову поділилася на малі князівства і через те втратила політичне значення.
Нову епоху волинської історії розпочав Роман Мстиславич (1173 - 1205 рр.), визначний войовник і організатор. Роман у своїй з'єднаній державі дбав про те, щоб зміцнити авторитет княжої влади. Через те він зайшов у конфлікт з галицькими боярами, що намагалися затримати управу у своїх руках.
Розвиток Галицько-Волинської держави був пов'язаний з її географічним положенням: країна розташована на шляху, що найкоротшою лінією з'єднувала Балтицьке море з Чорним, після занепаду Києва перейняла на себе головні торгові і політичні користі. Галицько-Волинські князі зуміли цю територію укріпити і забезпечити. Господарство західних земель, під впливом розвитку торгівлі, піднеслося на вищий рівень.
Галицько-Волинська держава щасливо перейшла період поділів і під сильною князівською владою зберегла територіальну єдність. В організації держави, особливо в адміністрації і війську, використано західні зразки, щоб захистити державу проти ворогів.
Галицько-Волинська держава об'єднувала етнографічні українські землі, і завдяки цьому тут сильніше зазначилися прикмети української культури. Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава продовжила на цілі сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї України.