Особливості аграрної політики сша та Європейського Союзу

Як США, так і ЄС втілюють весь спектр сільськогосподарських програм, цілі яких охоплюють діапазон від традиційної мети стабілізації сільськогосподарського виробництва та підтримки доходів сільськогосподарських виробників до забезпечення населення повноцінним харчуванням, гарантування безпеки продуктів харчування, розвитку сільської місцевості та захисту довкілля.

Традиційні програми підтримки виробництва сільськогосподарської продукції у США та ЄС загалом мають спільну мету, проте суттєво відрізняються підходами та інструментами реалізації. Ці відмінності протягом багатьох років є джерелом численних торговельних суперечок, вони гальмували прогрес у зменшенні торговельних бар’єрів спочатку у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), а нині в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Інструменти політики США та ЄС стосовно сільськогосподарського виробництва загалом можна охарактеризувати або як підтримку доходів, або як підтримку цін та деякі інші програми. Основні інструменти сучасних політик США та ЄС щодо сільськогосподарського виробництва наведені відповідно у табл. 1 та 2.

Аграрна політика сша

Заходи підтримки доходів сільськогосподарських виробників в аграрній політиці США включають прямі виплати, проти циклічні виплати, програми допомоги у разі природних катаклізмів, позики маркетингової допомоги та позикові компенсації. Субсидування виробництва сільськогосподарських культур і страхування доходів також належать до заходів підтримки доходів, оскільки вони зменшують ризик і збільшують очікувані чисті доходи через страхування.

Прямі виплати забезпечують підтримку доходів виробників залежно від “історичної” урожайності та посівної площі. Подібні виплати здійснюються для пшениці, фуражних зернових, рису, бавовнику, олійних та арахісу. Фермери мають практично повну свободу у виборі того, які культури вирощувати на площах, на які поширюються прямі виплати. Оскільки ці виплати не прив’язані до поточних ринкових цін або до більшості рішень щодо виробництва на рівні окремого підприємства, вони не мають прямого впливу на рішення виробника. Аналогічні виплати під назвою “контракт на гнучке виробництво” здійснювалися в 1996-2001 рр. для пшениці, фуражних зернових, рису та бавовнику.

Коли реальна ціна, яку отримують виробники, є меншою за цільову, для деяких видів продукції (пшениця, фуражні зернові, рис, бавовник, олійні та арахіс), здійснюються протициклічні виплати. Цільова ціна встановлюється законодавчо; реальна ціна дорівнює доходу, який отримують виробники за прямими виплатами та/або за ринковими цінами, або за програмою маркетингових позик, якщо ціни є меншими за ставку позик. База для протициклічних виплат є тією ж, що і для прямих виплат. Протициклічні виплати замінили більшість надзвичайних виплат з допомоги при ринкових втратах, які виплачувались виробникам, що отримували виплати у рамках контракту на гнучке виробництво у 1998-2001 рр. для компенсування виробникам низьких цін на вироблену продукцію. Розмір виплат з допомоги при ринкових втратах був пропорційним до розміру виплат за контрактом на гнучке виробництво.

Виплати при втратах на національному ринку молока забезпечують ціновий захист виробникам молока. Якщо середньомісячна ціна на молоко певного ґатунку падає нижче встановленої ціни, виробники молока одержують щомісячні прямі виплати. Виплати протягом року обмежені першим мільйоном літрів молока на одного виробника (що приблизно дорівнює надою від 135 корів). Дане обмеження викликане тим, що на сьогодні основними виробниками молока у США є великі ферми. Так, хоча 80% молочних ферм у США налічують менше 100 корів, ці ферми виробляють лише близько 27% загального обсягу молока.

Програми допомоги у разі природних катаклізмів забезпечували отримання виробниками прямих виплат протягом 10 років з 20 останніх для часткової компенсації фінансових втрат через суворі природні умови та інші природні лиха або через несприятливі економічні умови, такі як низькі ціни або незвичайні економічні події.

Позики з маркетингової допомоги та позикові компенсації доступні виробникам пшениці, рису, кукурудзи, сорго, ячменю, вівса, бавовнику, сої, інших олійних культур, арахісу, нуту, сочевиці, гороху, меду, вовни та мохеру. Програми товарних позик із можливістю маркетингових позик дають можливість витрачати на виплату товарних позик меншу суму, ніж початковий розмір позики, плюс відсотки. Якщо ринкова ціна є меншою за цей рівень, виникає різниця, що називається доходом від маркетингової позики. Можливість отримання доходу від маркетингової позики замість закладання продукції у заставу під позику усуває потенційну можливість підтримки ринкових цін шляхом переміщення товару з ринку у державні запаси. Замість участі у програмі товарних позик виробники мають можливість отримати еквіваленту пряму виплату, яка називається позиковою компенсацією.

Таблиця 1

Основні інструменти політики США щодо підтримки сільськогосподарського виробництва

Продукція	Підтримка доходів				Підтримка цін			Інші заходи
	Позики марке­тингової допо­моги та позикові компен­сації	Прямі та про­тицик­лічні виплати	Допомо­га при природ­них катакліз­мах	Страху­вання урожаю	Позики без права повер­нення або держав­ні заку­півлі	Імпорт­ні тарифи	Тариф­ні квоти	Екс­портні субси­дії	Пра­вила збуту	Виве­дення земель із викорис­тання (програ­ма кон­сервації земель)
Пшениця	+	+1	+	+				+2
Кукурудза	+	+1	+	+		+
Інші зернові	+	+1	+	+				+
Соя	+	+1	+	+
Інші олійні	+	+1	+	+	+	+	+
Рис	+	+1	+	+		+		+
Цукор			+	+	+	+	+
Молоко		+	+		+	+	+	+2	+
Яловичина			+			+	+
Свинина			+			+
Птиця			+			+		+
Баранина			+			+
Овочі та фрукти			+	+3		+			+
Бавовник	+	+1	+	+		+	+
Нетоварна										+

¹ Сума виплат залежала від розміру площі, засіяної зерновими. Тапер ці площі можуть засіватися будь-якими культурами або не засіватися взагалі

² Виплати за програмою розширення експорту для цих культур не здійснюються з 1995 р.

³ Виплати здійснюються не для всіх овочевих та фруктових культур

Програми страхування врожаю та доходу запропоновані виробникам для низки культур за субсидованими ставками. Виробникам компенсуються втрати, пов’язані з отриманим рівнем врожайності або доходу, меншим за середній.

Хоча важливість підтримки цін порівняно з програмами підтримки доходів в американській сільськогосподарській політиці зменшується, вона продовжує застосовуватись у специфічних товарних програмах, з допомогою яких уряд встановлює ціни на цукор, тютюн та молочні продукти. На неї також припадає частина підтримки, яку одержують інші виробники через програми товарних позик, державних закупівель, тарифів і тарифних квот, а також експортних субсидій.

Програми товарних позик¹ дають можливість виробникам певних товарів отримати позику від уряду, використовуючи ці товари як заставу для одержання позики. Позики без права повернення дають можливість виробникам не викуповувати назад свою продукцію без накладання на них штрафу, якщо ринкова ціна на дату повернення позики є меншою за розмір позики та відповідні відсотки по ній. Для більшості товарів обумовлюються спеціальні маркетингові позики (крім цукру, молочних продуктів, тютюну та бавовнику) для стимулювання повернення товарних позик. Якщо такі умови мають місце, товарні позики по суті стають механізмом підтримки доходів, а не цін.

Державні закупівлі дозволяють підтримати ціни на вершкове масло, сир чеддер та сухе знежирене молоко шляхом усунення з ринку товарів у обсягах, достатніх для того, щоб середні ціни на молоко, з якого виробляються ці продукти, дорівнювали як мінімум ціні державної підтримки для питного молока.

Тарифи та тарифні квоти забезпечують підтримку цін на товари шляхом обмеження імпорту більш дешевої іноземної продукції. За винятком кількох товарів, заходи обмеження імпорту мають невелике значення в аграрній політиці США. Серед усіх країн-членів СОТ США мають одні з найнижчих середніх тарифів на сільськогосподарську продукцію – середній зв’язаний рівень тарифу становить 12%. Винятком є тарифи на молочну продукцію, цукор та його замінники. США мають лише 24 тарифи, що перевищують 100% (мегатарифи), і відносно невелику кількість тарифних квот, які застосовуються до імпорту арахісу, тютюну, яловичини, молочних продуктів, цукру, бавовнику та деяких інших пов’язаних з ними продуктів.

Експортні субсидії виплачуються через дві програми: програму стимулювання експорту молочної продукції та програму розширення експорту. В рамках цих програм експортери отримують компенсації або товарні сертифікати, за якими експортери отримують від уряду товари. Експортні субсидії дають можливість експортувати сільськогосподарську продукцію за цінами, меншими за ціну на ринку США. З 1996 р. програми розширення експорту обмежено застосовували винятково для експорту продукції птахівництва, тоді як програми стимулювання експорту молочної продукції постійно застосовуються при експорті сухого знежиреного молока і сиру та, меншою мірою, вершкового масла.

До інших урядових програм, що діють в аграрному секторі США, належать правила збуту та програми охорони довкілля.

Правила збуту стосуються молочних продуктів та деяких видів овочів і фруктів. Правила збуту молока встановлюють ґатунки (класи) і ціни на молоко різного використання для створення упорядкованих ринкових умов.

Добровільні правила збуту і ринкові угоди щодо фруктів і овочів допомагають стабілізувати ринкові умови шляхом регулювання потоку товарів, встановлення стандартів на пакування та тару, створення резервів для товарів тривалого зберігання або надання повноважень на виробничі і маркетингові дослідження та на рекламу.

Існує низка програм охорони довкілля, що стосуються сільськогосподарських виробників, з яких найважливішими є програма консервації земель, програма стимулювання якісного довкілля та нещодавно запроваджена програма безпеки консервації.

Програма консервації земель вимагає від виробників дотримання певних вимог для одержання ними державних виплат. Дана програма є добровільною. Власники сільськогосподарських земель, що беруть участь у цій програмі, зобов’язуються вивести з використання сильно еродовані та інші екологічно чутливі землі на 10-15 років. За виведення земель із використання виробники отримують виплати, які також покривають витрати, пов’язані з вирощуванням багаторічних покривних культур і дотриманням певних методів консервації.

Програма стимулювання якісного довкілля забезпечує виробникам технічну, освітню та фінансову допомогу для того, щоб вони застосовували на своїх землях прогресивні методи консервації ґрунту, води та пов’язаних природних ресурсів.

Програма безпеки консервації передбачає надання виробникам виплат для підтримки або впровадження структурних методів або методів використання землі, які стосуються широкого спектру місцевих та/або національних ресурсів. Програма безпеки консервації зосереджується на методах господарювання на землі спеціально виключає обладнання для переробки відходів тваринництва. Виробники можуть брати участь у програмі на одному з трьох рівнів, при цьому найвищий рівень означає найвищі зусилля з консервації і більші виплати.