1) Предмет та значення логіки . Термін «логіка» походить від грецького слова «ло­гос», яке перекладається на українську мову як «слово», «мисль», «поняття», «розум», «закономірність». Уперше термін «логіка» увів у науку давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (бл. 460—370 pp. до н. є.), назвав­ши свою працю «Про логічне або про правила». Розглядуваний термін має кілька значень. Він засто­совний і до матеріальної дійсності, і до мислення. Під цим терміном розуміють: 1. Об'єктивну закономірну послідовність речей і явищ, наприклад, коли говорять «невмолима логіка речей», «ло­гіка фактів», «логіка суспільного розвитку» тощо. 2. Послідовність мислення. Коли, наприклад, кажуть, що «мислення логічне», «в його міркуваннях залізна ло­гіка» та ін., то це означає, що мислення відрізняється зв'язністю, визначеністю, послідовністю. Навпаки, якщо говорять, що «його міркуванням бракує логіки», «йому бракує логіки», «де ж логіка?» і т. д., то це означає, що мислення є безладне, непослідовне, суперечливе, тобто нелогічне. 3. Науку, яка вивчає мислення. Із цього можна дійти висновку, що предметом логі­ки як науки є мислення людини. Логіка — це наука про мислення. Але таке визначення логіки було б до­сить широким. Мислення — явище складне, різнобічне, є предметом вивчення багатьох наук. Тому недостатньо сказати, що логіка вивчає мислення, необхідно ще з'ясувати, який бік мислення досліджує логіка, що в мис­ленні складає предмет саме логіки. Мислення – раціональний рівень пізнання, який характеризується відображенням опосередкованого.

2 ) Закон тотожності. Закон тотожності – будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки разів вона б не повторялася. У вигляді формули - А є А, або А = А. Думка чи поняття повинні бути тотожними самі собі, а тоді і тільки тоді, кили А тотожно А. Даний закон забороняє приймати тотожні думки за нетотожні. І навпаки. Закон порушується усвідомлено і не усвідомлено. Порушення закону тотожності пов’язане з наявністю в мові омонімів, синонімів( про студентку з безтолковою відповіддю). Поняття повинні мати одне визначення, мають бути тотожними самим собі. Порушення вимог закону призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним.

3) Закон протиріччя (суперечності) Закон суперечності – це можливість наявності разом істинних двох протилежних думок про який-небудь предмет. Одна з них обов’язково є хибною. Схема: А Λ А. Закон суперечності не визначає яке судження істинне, а яке хибне, він визначає те, що вони не можуть бути разом істинними. Закон має силу тоді і тільки тоді, коли мова іде про один і той самий предмет, коли предмет береться в одному і тому ж відношення, коли мова про предмет іде в один і той же час. Закон не має сили тоді, коли мова іде про предмет, який наділений протилежними властивостями (Пр.: Електрон – це частка, електрон-це хвиля.). Має силу до таких суджень: А-Е, А-О, Е-І.

4) Закон достатньої підстави. Закон достатньої підстави – кожна думка може вважатися істиною, тоді і тільки тоді, коли вона обґрунтована істинними думками, істинність яких доведена раніше. А→В. Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов’язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Істинність тієї чи іншої думки потрібно доводити, за допомогою аргументів, фактів, доказів

5) Закон виключеного третього . Закон виключеного третього – із двох суперечливих думок про який – не будь предмет, одна буде обов’язково істинною, а істина є хибною. А u А_ Наприклад: громадянин М скоїв злочин або не скоїв його. Даний закон діє тільки по відношенню до точних суджень: А – О, Е – І, (А – Е тільки, якщо вони одиничні). Закон говорить про те, що третього бути не може. Тільки хиба чи істина.

6)Поняття. Зміст і обсяг понять Поняття – така форма мислення , яка відтворює предмет та явище у його істотних ознаках(поняття угода). Кожне поняття має зміст і обсяг. Зміст поняття — сукупність істотних і загальних ознак, які в ньому мисляться. Так, у понятті «паралелограм» мисляться такі ознаки: чотирикутність (родова ознака) і попарна паралельність сторін (видова ознака). Обсяг поняття — множина, клас предметів, кожен з яких є носієм ознак, що становлять зміст поняття. Так, окремими предметами (елементами обсягу), які мисляться в понятті «ліс», є не дерева, оскільки жодне з них не має ознак лісу, а окремі ліси — Чорний ліс, Овруцький ліс тощо. Між змістом і обсягом поняття існує взаємозв язок, який називається законом зворотного відношення (змісту і обсягу). Згідно з цим законом, чим абстрактніше поняття, чим менше в ньому мислиться ознак), тим невизначенішим є його обсяг. І, навпаки.

7) Відношення між сумісними поняттями Тотожні (рівнозначні), перехресні (відношення неповного збігу обсягів, перетину) і відношення підпорядкування. Тотожні (рівнозначні) поняття — поняття, які повністю збігаються за обсягом. Так, у поняттях «квадрат» і «прямокутний ромб» увага акцентується на різних ознаках, проте всі вони належать предметам однієї й тієї ж множини. Тому ці поняття є тотожними. Відношення тотожності зображують за допомогою двох кругів, які повністю збігаються .Перехресні поняття — поняття, обсяг кожного з яких має лише частину спільних елементів. Наприклад, «студент» і «волейболіст». Поняття, що перебувають у відношенні підпорядкування, — такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого — лише частково до обсягу першого .(поет і митець),адвокат і юрист).

8)Види понять. Обсяг поняття – усі предмети, що містяться в понятті.Зміст поняття – усі ознаки, що містяться в понятті.Види понять за обсягом:Одиничні і загальні. («Харків», «держава»).Реєстровані і нереєстровані. («Частина світу», «явище»).Пусті і непусті. («Вічний двигун», «дизельний двигун»).Збірні і незбірні. («Ліс», «дерево»). Види понять за змістом:Абстрактні і конкретні. («Хоробрість», «держава»).Негативні і позитивні. («Неосудність», «осудність»).Відносні і безвідносні. («Позивач - відповідач», «держава»).

9) Визначити зміст понять: відношення суперечності між судженнями операція перетворення судження, проста конструктивна ділемма, метод єдиної різниці, демонстрація в доведенні. Відношення суперечності між судженнями.(контрадикторності).Відношення суперечності виникає між судженнями А і О та судженнями Е і І. Контрадикторні судження ніколи не можуть одночасно бути ані істинними, ані хибними. Якщо одне контрадикторне судження істинне, то інше з необхідністю хибне, і навпаки, якщо одне контрадикторне судження хибне, то інше з необхідністю буде істинне. Перетворення — це логічна операція, у наслідок якої вихідне судження перетворюється на рівнозначне, проте у іншій структурі Конструктивна Проста дилема —дилема, висновком якої є наслідок умовного судження-засновку. Метод єдиної різниці — це умовивід про причину явища, яке ґрунтується на порівнянні випадку, коли явище, котре вивчається, настає із випадком, коли це явище не настає. Якщо випадок, у котрому досліджуване явище настає і випадок, у якому воно не настає, в усьому схожі й різні тільки в одній обставині, то ця обставина, наявна в першому випадку і відсутня у другому, і е причиною явища, що вивчається. У вигляді схеми метод єдиної різниці записується так:

Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.

10) Визначення понять:сутність та види. Логічна операція, що розкриває зміст поняття, називається визначенням. Визначення поняття грає важливу роль у теоретичній і практичній діяльності. Висловлюючи в стиснутому виді знання про предмет, воно є істотним моментом у пізнанні дійсності. У будь-якій науці всім основним поняттям даються визначення, причому в правових науках точне визначення понять має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Види визначення. Визначення діляться на: номінальні і реальні, Номінальним називається визначення, за допомогою якого замість опису якогось предмета вводиться новий термін, (ім'я), пояснюється значення терміна, його походження і т.п. Наприклад: «Нова галузь науки, що вивчає комплекс питань, пов'язаних із здійсненням космічних польотів, називається космонавтикою. Реальним називається визначення, що розкриває істотні ознаки предмета. Наприклад: Правосуддя - це діяльність суду, що полягає в розгляді і розв’язанні карних і цивільних справ. Явні. Найбільше поширеним видом явних визначень є визначення через рід і видову відмінність, і його різновид - генетичне визначення. Неявні. Визначення через відношення до своєї протилежності. Визначення не повинно заключати в собі кола. Визначення не повинно бути негативним.

11)Правила визначення понять. Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил: 1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначального. Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким. Надто широке визначення-- це таке визначення, у якому обсяг визначального поняття ширше від обсягу визначуваного(Купівля-продаж є договір про перехід права власності). Надто вузьке визначення - це таке визначення, у якому обсяг визначального вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття(Адвокат - особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах).2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого. При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія:3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.

12)Поділ понять:сутність і правила.

Поділ — це розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.

За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких: складається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на «події» та «дії», ми розкриваємо обсяг поняття «юридичний факт». Говорячи про те, що договори бувають «відплатні» і «безплатні», ми встановлюємо обсяг поняття «договір».

У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основа поділу. Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним,

У процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

- Поділ має бути спів мірним;

- Це означає, що обсяг членів поділу, разом узяті, має дорівнювати обсягу поділюваного поняття;

- Поділ має відбуватися на одній основі;

- Члени поділу мають виключати один, одного;

- Поділ має бути безперервним;

- Основа поділу має бути виразною.

13)Обмеження і узагальнення понять. Обмеження поняття – логічна операція, під час якої з більш загальних родових понять утворюються менш загальні (видові) поняття. При обмежені ми йдемо від роду до виду. (Договір-страхування-майнове страхування). Узагальнення – виділення у поняті певних властивостей, що належить якомусь класу предметів і поширення їх на кожний окремий предмет даного класу. Узагальнення означає перейти від виду до роду. (Договір-угода-цивільні правовідносини-правовідносини). Процес узагальнення і обмеження понять не безконечний. Межею узагальнення є категорії. Категорії – це поняття з гранично широким обсягом. Вони не мають роду, тому не піддаються узагальненню (матерія, рух, свідомість, явище). Межею обмеження є одиничне поняття. Операції можуть бути і не правильні. Для того, щоб вони були правильними необхідно при узаг. переходити від виду до роду, а при обмежені від роду до виду. Узаг. і обмеж. понять дає змогу уточнити зміст і обсяг понять, установити відношення між ними.

14)Судження .Види суджень.

Судження, як форма мислення .Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної дійсності. Судження може бути або істинним або хибним. Істинне є таке судження, яке правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді (Суд – орган правосуддя). Хибне – навпаки(Крадіжка – не є злочин). Судження складається із суб’єкта, предиката і зв’язки. Суб’єкт – це те, про що йдеться у судженні – S. Предикат(Р) – це те, що мовиться у судженні про предмет думки, є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. S і Р називаються термінами судження. Зв’язка в судженні є відображенням зв’язку, існуючого між предметом думки та певною властивістю. Виражається такими словами, як є, не є тощо. Наприклад: Правові відносини є вольові відносини. S – Правові відносини, Р – вольові відносини, зв’язка – Є. За складом S і Р судження поділяються на прості та складні. Прості – судження, яке складається з одного S і Р. Складні – наявні кілька S і Р. Складаються із простих суджень.

Прості судження, у залежності від того, що вони від­ображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням, судження існування.

Атрибутивним судженням суджен­ня, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки. Структуру атрибутивних суджень, у яких стверджує­ться належність предмету певної властивості, виражає­ться формулою 5 є Р

Приклади атрибутивних суджень: «Цукор солодкий»; «Норми права мають примусовий характер»; «Суд не утворює нового права» тощо.

Судження відношення — це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми озна­ками. Структура суджень із відношеннями може бути ви­ражена формулою aRb «Київ західніше від Харкова»; «Київ більший за Львів»; «Наука — про­тилежна релігії».

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просто­рові.

Судження існування (екзекстенціальні суд­ження — від латинського слова existentia — існуван­ня) — це такі судження, в яких утверджується чи запе­речується сам факт існування або не існування пред­мета. Наприклад: «Матерія існує», «Світ існує», «Без­причинних явищ не буває»,. Структура цих суджень може бути виражена формулою: «5 еР», «S не є Р».

Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи не­буття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує.

Складні судження – це судження, які складаються із простих суджень. Складні судження поділяють на умовні та безумовні. Умовні (імплікативні) судження – це судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок з’єднуються з допомогою логічного сполучника “ якщо…, то…”. Безумовні (еквівалентні) судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі та множинні. В єднальних (кон'юнктивні) судженнях, на відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Наприклад: “Т.Г. Шевченко – геніальний поет і талановитий майстер живопису”. У предикаті розділового (диз’юнктивні) судження, як і в предикаті єднального вказується на дві чи більше ознак.