§ 5.2. Класифікація суб'єктів адміністративно-процесуального права

Сьогодні інститут суб'єктів адміністративного процесу достат­ньо серйозно досліджений в теорії адміністративного процесу. Теоретиками адміністративного процесу запропоновано різнома­нітні класифікації суб'єктів процесуальних правовідносин залежно від того, що вкладається кожним з теоретиків у зміст адміністра­тивного процесу. Наприклад, С. М. Махіна запропонувала таку класифікацію. В управлінському процесі беруть участь три групи суб'єктів.

Перша група - суб'єкти наділені власними повноваженнями (сторона, яка управляє) - Президент, вищі посадові особи, вищі органи виконавчої влади.

Друга група - це суб'єкти, на яких поширюється власний вплив (керована сторона). До них належать фізичні та юридичні особи, які не наділені власними повноваженнями у сфері управління.

До третьої групи автор включає суб'єктів, які одночасно воло­діють власними повноваженнями та перебувають під управлін­ським впливом. Це посадові особи, державні та муніципальні служ­бовці, структурні підрозділи органів державної влади та ін.

Н. Г. Саліщева виділяє дві групи суб'єктів адміністративного процесу.

До першої групи належать суб'єкти, безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб'єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами та прийомами.

118

До другої групи належать лідируючі суб'єкти, які виконують свої функції в чужому інтересі, з метою законного та обгрунтова­ного рішення по справі, яка розглядається¹.

В. Д. Сорокін поділяє суб'єктів адміністративного процесу на індивідуальних - громадяни, іноземні громадяни, особи без грома­дянства; колективних - органи виконавчої влади, підприємства, установи, громадські об'єднання, державні та муніципальні служ­бовці².

М. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їхніх представників, які наділені правами і несуть певні обов'язки, що дають змогу їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Організаторів же (лідируючих суб'єктів) він визначає як су­б'єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішен­ня у справі.

Група організаторів (лідируючих суб'єктів) неоднорідна. Істот­не значення має ставлення того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи. Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не тільки на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей, щоб забезпечити провадження на інших стадіях: повноваження процесуального конт­ролю, санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб'єктами, забезпечення виконання рішення. Таких організаторів учений пропонує називати проводом. Тому інші лі­дируючі суб'єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) більшою чи меншою мірою за­лежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб'єкти наділені більшою свободою у примусовій реалізації владних пов­новажень щодо зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лі­дируючі суб'єкти звертаються до проводу за санкціонуванням

¹ Maxima С. Н. Управленческий и административный процессы: пробле­ мы теории и перспективы правового регулирования: Дис. ... канд. юрид. наук.- Воронеж, 1998.- 220 с.

² Сорокин В. Д. Административный процесс и административно-процес­ суальное право.- СПб., 2002.- 474 с.

119

владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лі­дируючих суб'єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Нарешті всіх лідируючих суб'єктів можна віднести до складу учас­ників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій здебіль­шого здійснюється із санкції проводу.

Тому суб'єктів провадження вчений пропонує розподілити на провід та учасників. А останніх - на лідируючих суб'єктів, зацікав­лених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи¹.

В. К. Колпаков виокремлює п'ять груп суб'єктів адміністратив­ного процесу²:

1)громадяни;

2. виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату;

3. об'єднання громадян та їхні органи, а також органи самоор­ганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну пра-восуб'єктність;

4. державні службовці, службовці органів місцевого самовряду­вання, посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними правами та обов'язками;

5) інші державні органи та їхні посадові особи. Особливе місце серед них посідають громадяни:

по-перше, вони є носіями прав і обов'язків (у тому числі й адмі­ністративно-процесуальних) у будь-якій галузі публічно-управлін­ської сфери (господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній);

по-друге, специфіка загальноправового статусу громадян поро­джує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок забезпечувати додержання їхніх прав;

по-третє, на відміну від інших суб'єктів, громадяни не є компе­тентними вирішувати адміністративні справи (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але в цьому разі вони вже нале­жать до іншої категорії суб'єктів);

по-четверте, громадяни не можуть вступати в адміністративно-процесуальні відносини безпосередньо один з одним.

Виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративного

¹ Тищенко Н. М. Гражданин в административном процессе.- Х., 1998.- 192^с.

² Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен.- К., 2004.- 528 с.

120

процесу характеризуються передусім тим, що вирішують індиві­дуально-конкретні справи. Проте, адміністративно-процесуальна правосуб'єктність виконавчо-розпорядчих органів при цьому неод­накова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.

Загальну правосуб'єктність мають ті органи, до компетенції яких належить вирішення широкого кола справ, незалежно від їх­ньої галузевої компетенції. До них належать, наприклад, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Галузеву правосуб'єктність мають органи, завдання яких поля­гають у вирішенні справ у межах галузі. Це, наприклад, департа­менти, служби, відділи міністерств.

Спеціальну правосуб'єктність мають органи, створені спеціаль­но для вирішення вузького кола справ. Наприклад, адміністративна комісія районної державної адміністрації.

Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність об'єднань гро­мадян закріплена в Законі «Про об'єднання громадян». Вона вини­кає у разі реалізації ними своїх прав, передбачених ст. 20 цього За­кону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст. 27) та самих об'єднань громадян, коли до останніх за­стосовуються санкції, передбачені статтями 29, 30, 31 і 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий роз­пуск). Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність притаманна органам самоорганізації населення. Відповідно до чинного законо­давства, вони розглядають звернення громадян, ведуть їхній облік за віком, місцем роботи чи навчання.

Відповідними нормативними актами визначається адміністра­тивно-процесуальна правосуб'єктність посадових осіб, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування¹. її особливості зумовлені двома обставинами: по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної катего­рії керівників або спеціалістів (правосуб'єктність керівника шир­ша, ніж спеціаліста); по-друге, значну роль відіграє зміст посадо­вих прав і обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і на­чальник управління міністерства належать до однієї категорії -третьої, але, зрозуміло, що їхня правосуб'єктність різна.

Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 //Офіційний вісник України.-2001.-№ 26.-Ст. 1151.

121

Спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю володіють інші, передбачені законом державні органи та посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібно розглядають низку справ про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП), в органах прокуратури ведеться провадження за скаргами та заявами громадян. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституцій­них прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України. Він має право запрошувати посадових і служ­бових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обста­вин, які перевіряються по справі¹. У літературних джерелах роз­глядається адміністративно-процесуальна правосуб'єктність таких державних органів, як Рада національної безпеки і оборони Украї­ни, Центральна виборча комісія та інші .

Ураховуючи сучасні тенденції розвитку адміністративно-про­цесуального законодавства та теоретичні дослідження вчених-адміністративістів найповнішою та універсальною є класифікація суб'єктів адміністративно-процесуального права за функціональ­ним призначенням:

1. Суб'єкти, що наділені правом вести справу, перевіряти на відповідність представлені документи та складати правові доку­менти.

2. Суб'єкти, що наділені правом приймати владні акти.

3. Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну від суб'єктів першої групи, ніхто з представників цієї групи не має владних повноважень).

4. Суб'єкти, що сприяють встановленню об'єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відо­мої їм інформації щодо обставин правопорушення.

5. Суб'єкти, які мають спеціальні знання та навички і залуча­ються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі.

' Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 // Відомості Верховної Ради України- 1998- № 20.- Ст. 99.

² Колпаков В. К. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів // Адміністративне право України. Ака­демічний курс- Т. І: Загальна частина.- К., 2004.- С. 235-242.

122

6. Суб'єкти, що засвідчують важливі для встановлення об'єк­тивної істини факти, дії, обставини.

6. Суб'єкти, що сприяють виконанню постанови по справі.