Тема 3. Політична влада. Політичні режими.

1. Політична влада: основні види, джерела та функції.

2. Політичні режими: сутність і типологія.

Реферати: 1. Вчення про владу Н.Макіавеллі.

2. Тоталітаризм як політичний феномен.

3. Політичний режим сучасної України.

4. Проблеми демократизації влади в Україні на сучасному етапі.

Основні поняття: влада, владні відносини, політична влада, державна влада, виконавча влада, законодавча влада, судова влада, ресурси влади, апарат влади, інститути влади, легітимність; політичний режим.

Навчально-методичні рекомендації

При розгляді першого питання студентам необхідно засвоїти, що влада є однією з базисних категорій політології. Проблема влади в політології є центральною. Вла­да є підґрунтям і метою, засобом політики, системоутворюючим компонентом політичної системи. Галузь науки – кратологія (від грецьк. kratos - влада і logos - слово, вчення) - сукупність філософських, соціологічних, політологічних, правових та інших знань про владу. На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Необхідно проаналізувати основні підходи до визначення влади:

1) біхевіористський — розглядає владу як пев­ний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших; 2) телеологічний — як засіб досягнення су­спільних цілей;

3) інструменталістський — як набір певних ін­струментів впливу на суспільство (сила, багатство, знання); 4) структуралістський — як структуру поведінки між керівниками і підлеглими з точки зору пока­рань і винагород.

Політична влада – це історично зумовлений засіб організації та управління суспільством, фактор організованості та порядку. Включає державну, владу партій та груп тиску, владу політ. лідерів і ЗМІ. Державна влада - вища форма політ. влади, що спирається на спец. управлінсько-владний аппарат і володіє монопольним правом на видання законів, ін. розпоряджень і актів, обовязкових для всього населення. Поняття «політична влада» ширше від поняття «державна влада». По-перше, політ. влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (влада партій, рухів), хоча будь-яка державна влада - завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: на відміну від політичної влади тільки вона володіє монопо­лією на примус, правом видавати закони тощо.

Основними рисами політичної влади є легальність, легітимність, вер­ховенство, вплив, ефективність і результативність.

Система влади включає у себе: 1) органи влади та громадян, які здійснюють владні функції (суб'єкти влади); 2) тих, на кого спрямована влада - люди, їх групи, організації, спільно­ти тощо (об'єкти влади); 3) механізм влади, тобто зв'язки, взаємодії, відносини між елементами влади, інститутами, цінностями, нормами, соц. і політ. контроль.

Структура влади складається з суб'єкта, об'єкта влади та ресурсів.

Суб'єкти влади (держава та її інститути, політичні еліти і лідери, політичні партії)

Об'єкти влади (індивід, соціальна група, клас, маса, суспільство тощо)

Ресурси — реальні засоби, що використо­вуються чи можуть бути використані для зміцнення влади та її реалізації. Поділяються на утилітарні, примусові та нормативні, а відповідно до найважливіших сфер життєдіяльності економічні, соціальні, культурно-інформаційні, примусові і демографічні.

Необхідно з’ясувати закони і шляхи досягнення влади, фактори ерозії, кризи влади.

Типологізацію влади можна проводити за такими кри­теріями: 1) характером примусу; 2) типом легітимності; 3) сту­пенем публічності; 4) типом владного суб'єкта; 5) джерелами формування; 6) ступенем поділу влади та механізмом стри­мувань і противаг.

Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:

— традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

— харизматичний (грец. — милість, благо­дать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесно­ти володаря і створеної або отриманої ним влади;

— раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Влада за її застосуванням у суспільних сфе­рах, а також засобами впливу поділяється на економічну (владу менеджерів, власників), духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів), інфор­маційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації), політичну, адміністративну, військову. По­літична влада включає державну, владу партій та груп тис­ку, владу політичних лідерів і засобів масової інформації.

За ступенем публічності влада може бути: 1) видима, прозора; 2) напівприхована; 3) прихована, криптологічна.

За типом владного суб'єкта влада є інституціалізована, групова, особиста.

За інституціональними ознаками влада може бути абсолютною, конституційно обмеженою, централі­зованою, децентралізованою, концентрованою, деконцентро-ваною.

За груповими ознаками — національною, партійною, корпоративно-клановою, мафіозною.

За особистими ознака­ми — деспотичною, тиранічною, монархічною, диктаторською, харазматично-традиційною.

За джерелами формування влада може бути: монар­хічною, аристократичною, олігархічною, демократичною, а також династичною, узурпаторською, виборною, призначуваною, делегованою.

Влада може бути єдиною і розподіленою на законо­давчу, виконавчу й судову з різноманітними механізмами стримувань і противаг.

Джерела влади (авторитет, сила, престиж, за­кон, багатство, знання, хариз­ма, таємниця, інтерес тощо).

Функції влади: політичного цілевизначення; інтеграційна, регулятивна, правотворча, управління, мотиваційна, стабілізуюча, оптимизации, об’єднувальна.

При розгляді другого питання слід з’ясувати, що поняття «політичний режим» вживається у декількох значеннях:

1) як елемент форми дер­жави поряд з такими елементами, як форма дер­жавного правління і форма державного устрою; 2) як поняття, тотожне поняттю «політична систе­ма»;

3) як поняття, що означає функціональний стан політичної системи, конкретизує зміст її елементів з точки зору юридичних, політичних, економічних і духовно-культурних факторів і механізмів формування влади та її розподілу, а також характеристики відносин між владними і невладними інститутами.

Політичний режим розкриває характер від­носин між: а) державою і громадянським суспільством; б) гілками центральної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями; в) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування; г) державою і пар­тіями; д) державою і групами тиску; є) партією і групами тиску; є) виборчою системою і формами державного правління; ж) ідеологічними і неідео-логічними формами політичного примусу.

До типологізації політичного режиму можна застосувати декілька підходів: 1) класичний, що розкриває системні ознаки політичного режиму; 2) фрагментарний, що виділяє проміжні режими, а також класифікує політичний режим за окремими атрибутами

За класичним підходом виділяють три типи полі­тичних режимів: тоталітарний — передбачає тотальний контроль держави над суспільством, примат партії та ідеології над державою, тотальну ідеологічну мобілізацію мас; авторитарний — передбачає велику концентрацію вла­ди в руках однієї особи або окремих груп, обмеження прав і свобод громадян, військово-поліцейський контроль; демо­кратичний — передбачає народний суверенітет, політичний плюралізм, правові гарантії політичних, громадянських і культурних прав і свобод. До тоталітарних відносять кому­ністичний і фашистський режими, які відзначаються висо­ким ступенем одержавлення суспільства і тотальною ідеоло­гізацією духовного життя. До авторитарних режимів від­носять усі попередні абсолютні, а також сучасні монархії слаборозвинутих країн, військові диктатури, патримоніальні тиранії з диктатурою особистої влади і владою кланових клік, теократичні режими і режими опікунської демократії. До демократичних режимів можна віднести сучасні роз­винуті країни, а також країни, які в історії були піонерами демократії.

Згідно з другим підходом можна вирізнити проміжні режими: авторитарно-демократичний, що передбачає силь­ну виконавчу владу і слабкі законодавчу, і судову влади, анархо-демократичний — примат представницької влади, прямої демократії над виконавчою і охлократичний — недосконалі правові механізми правового регулювання, па­нування некомпетентної політичної еліти (псевдоеліти), за­гравання з масами. Е. Шілз намагається типологізувати політичні режими за ступенем розвитку і характером відносин демократичних і олігархічних джерел формування влади: 1) режим політичної демократії; 2) режим опікун­ської демократії; 3) режим модернізованої олігархії; 4) режим тоталітарної олігархії; 5) режим традиційної олі­гархії. Заслуговує на увагу типологізація А. Лейпхарта, яка на основі поєднання типу виборчої системи і форми дер­жавного правління виділяє такі режими: 1) президентсько-мажоритарний, 2) парламентсько-мажоритарний, 3) пар­ламентсько-пропорційний, 4) президентсько-пропорційний.

Необхідно також визначити тип політичного режиму України.