Тема 6. Політичні партії та громадські об`єднання.

1. Походження і класифікація політичних партій.

2. Роль і функції політичних партій.

3. Партійні системи.

4. Громадські рухи та об`єднання: сутність і типологія.

Реферати: 1. Конституція України про політичні права і свободи українських громадян.

2. Партійна система сучасної України.

3. Політичний портрет ____________ партії (на вибір).

4. Порівняльний аналіз партійних систем в розвинених і перехідних суспільствах.

Основні понятя: політична партія, політична програма, статут партії, політична платформа, політична стратегія і тактика, оргрнізаційна структура; добровільні товариства, партійні системи, опозиція, масові партії, кадрові партії, партії виборців, всеохоплюючі партії, партійна система, однопартійна система, партія-гегемон, партійна система з домінуючою партією, двопартійна система, партійна система поміркованого плюралізму, партійна система поляризованого плюралізму, атомізована партійна система, партійна структура, громадські об’єднання, громадські організації, громадські рухи, групи інтересів, групи тиску, лобізм, національно-культурні товариства

Навчально-методичні рекомендації

В першому питанні необхідно з’ясувати походження політичних партій.

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів Ста­родавнього світу. Так, грецький мислитель Арістотель писав про бороть­бу в VI ст. до н. є. в м. Аттиці між партіями педіеїв (великих землевлас­ників, мешканців рівнини), параліїв (торговельно-ремісниче населення по­бережжя) і діакріїв (селяни, жителі гористої місцевості). У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (пред­ставники патриціанської знаті) та партією популярів (представники пере­важно сільських плебеїв).

У середні віки існуючі політичні угрупування - "партії"' - виступали тимчасовими об'єднаннями. їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у XII - XV ст. ст. вилилася у боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, при­хильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтереси феодалів, виступали на підтримку сильної імператорської влади).

Прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх бур­жуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції - конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці XVIII - на початку XIX ст. виникли партії федералістів і антифедералістів. У Великобри­танії консервативна партія (відстоювала інтереси земельної аристократії та вищого духівництва англіканської церкви) заснована 1867 р., а лібе­ральна (репрезентувала інтереси дворянства, торговельної та фінансової буржуазії) сформувалася в середині XIX ст.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувалися лише в середині XX ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосу­ванні. У сучасному світі налічується понад вісімсот партій, які об'єдну­ють близько сотні мільйонів членів.

У партологїі (науці про політичні партії) більше 200 визна­чень партії, але обов'язковим є посилання на чотири ознаки (еле­менти), які конституюють партію:

- будь-яка партія є носієм ідеології чи конкретної орієнтації (особливого бачення світу і людини);

- це організація - досить тривале об'єднання людей, інститут (у цьому її відмінність від клієнтели), це організація в різних вимірах - національному, регіональному, локальному і навіть інтернаціональному (Комінтерн, Соцінтерн);

- цільова настанова партії - завоювання і здійснення (частіше в коаліції) державної влади;

- забезпечення підтримки народу - від голосування до ак­тивного членства.

Типологія партій здійснюється за такими ознаками: 1) ідеологія; 2) політична платформа; 3) організаційна структура; 4) методи і засоби діяльності; 5) політичний статус; 6) соціальна база і електорат.

1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні.

2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реак­ційні, контрреволюційні.

3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

4. За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські.

5. За організаційною структурою: кадрові та масові, «партії виборців», а також на централізовані з авторитарним, авторитарно-демократичним і демократичним типами управління; децентралізовані з горизонтальними координуючими ланками; фракційні.

6. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

7. За ідеологією: комуністичні, соці­алістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демо­кратичні, націоналістичні, анархістські та ін.

8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.

9. Деякі політологи виділяють партії прагматичні (ви­борчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

10. За методами і засобами діяльності партії поділяють­ся на авангардні і парламентського типу.

Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні за­сади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням виокре­млюють національно-радикальні, національно-демокра­тичні, загальнодемократичні, соціалістичного спряму­вання, національних меншин.

Студенти повинні розробити систему доказів для відстоювання власної позиції щодо необхідності існування політичних партій у суспільстві, основних, на думку студентів, факторів їх появи та функціонування, охарактеризувати процес появи, розколу, об’єднання, трансформації політичних партій, визначивши основні суб’єктивні та об’єктивні чинники цих процесів.

Друге питання присвячене розкриттю ролі і функцій політичних партій.

До основних функцій партій належать:

— з'ясування, формулювання і обґрунтування інте­ресів великих суспільних груп, представлення цих ін­тересів на державному рівні;

— активізація та об'єднання великих суспільних груп;

— формування ідеології та політичних доктрин;

— участь у формуванні політичних систем, їх спіль­них принципів, компонентів;

— участь у боротьбі за владу в державі і формуван­ня програм її діяльності;

— участь у здійсненні державної влади;

— організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло;

— інституціоналізація політичних конфліктів;

— формування громадської думки;

— політичне виховання суспільства або його частини;

— формування політичної еліти: підготовка й вису­нення кадрів для апарату держави, керівників громад­ських організацій, зокрема профспілок;

— рекрутування та соціалізація нових членів.

Третє питання стосується партійних систем. Необхідно засвоїти сутність і типологію політичних систем. Під партійною системою треба розуміти сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, місце і вплив у політичній системі. Залежно від багатьох обставин, а надто від політично­го режиму, в кожній країні формується певна партійна система. Політична наука виокремлює такі типи партій­них систем, кожна з яких відображає конкретні особли­вості певного суспільства:

— однопартійна (в країні є одна правляча партія, а ді­яльність інших не допускається);

— домінантна (з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протя­гом десятків років);

— двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу);

— трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жо­дна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

— чотирипартійна, або двоблокова (відзначається на­явністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

— партійна система обмеженого (поміркованого) плю­ралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опо­зиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коа­ліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

— партійна система крайнього (поляризованого) плю­ралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентно­го конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідео­логічне розмежування між ними);

— атомізована партійна система (не передбачає необ­хідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення.

Між партійними і виборчими системами існує тісний взаємозв'язок. Французький вчений Моріс Дюверже сформулював «три соціологічних закони» щодо впливу виборчої системи на кількість партій у суспільст­ві й на відносини між ними.

Необхідно також з’ясувати тип партійної системи сучасної України.

Четверте питання. Громадська організація - це добровільне об'єднання людей, яке має внутрішню структуру знизу доверху, фіксоване членство. Громадський рух - це теж добровільне формування грома­дян, яке виникає внаслідок вільного їх бажання на основі спільності інтересів і не має фіксованого членства. Різниця між організаціями і рухом відносна. Кожна масова організація функціонує як суспільний рух. Наприклад, проф­спілковий, жіночий, молодіжний тощо.

Польський політолог Є.Вятр виділяє чотири стадії, які про­ходить громадське формування у своєму розвитку. На першій створюються передумови виникнення суспільного об'єднання і створюється ініціативна група. Друга - включає формування про­грамних документів, які віддзеркалюють об'єднані індивідуальні прагнення. Третя - це перевірка життєздатності громадського об'єднання, його відповідності потребам людей. Четверта - це за­тухання діяльності, коли завдання виконані, або життя довело неможливість реалізації цілей.

Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єд­нань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними держ. структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології. Щодо цього існу­ють різні критерії:

1) за родом діяльності — конструктивно орієнтовані, піз­навальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;

2) за поставленими цілями — соціально-вартісні й асоці­альні, політизовані й неполітизовані;

3) за інтересами — економічними, професійними, суспіль­но-політичними та ін.;

4) за правовим статусом — легальні й нелегальні;

5) за соціально-класовими ознаками — наприклад, робіт­ничий, фермерський рухи;

6) за рівнем масовості й ступенем впливу — профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фер­мерські рухи у США чи рух англ. докерів — з іншого;

7) за спонукальними мотивами виникнення — соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, коопе­раторів); вартісно-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чор­нобиль"); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, націо­нальні об'єднання);

8) за масштабами діяльності — міжнародні, внутрішньо­державні, локальні;

9) за ставленням до існуючого ладу — консервативні, ре­формістські, революційні, контрреволюційні;

10) за ступенем і формою організації'— стихійні й органі­зовані, слабко- й високоорганізовані.

Широке розмаїття у цілях і завданнях громадських органі­зацій і рухів визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості. Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи: 1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів; 2) щодо системи влади в дер­жаві, розвитку суспільства в цілому.

В Україні згідно з Консти­туцією громадяни мають право на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво­бод та задоволення інтересів, за винятком обмежень, встанов­лених законом. Усі об'єднання громадян рівні перед законом (ст. 36). Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише у судовому порядку (ст. 37).