Чернівецький національний університет імені Юрія федьковича

Доповідь

З дисципліни «Основи трудового права»

На тему: Джерела трудового права

Гребеножко О.О.

Студентки 314 групи

Факультету іноземних мов

Спеціальність англійська мова

Чернівці 2013

План

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

2. Конституція України та КЗпП України як основні джерела трудового права

3. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини

4. Локальні правові норми

5. Диференціація трудового законодавства України

6. Міжнародні правові акти про працю

1. Поняття джерел трудового права, їх класифікація та види

Джерела трудового права - це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані.  В юридичній літературі термін "джерело права" застосовується у двох значеннях - у значенні матеріального джерела права (джерела права у матеріальному сенсі) і у значенні формального джерела права (джерела права у формальному сенсі). Під матеріальним джерелом права розуміють причини утворення права, тобто все те, що згідно з відповідним підходом породжує (формує) позитивне право: ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум тощо (Нерсесянс В.С. Общая теория права и государства: Учеб. для юрид. вузов и фактов. - М.: Изд. группа "ИНФРА-М - НОРМА", 1999. - С. 400). У матеріальному аспекті джерелом правових норм виступають реальні суспільні відносини. Сучасні економічні умови здійснюють суттєвий вплив на формування права. Фактично ми спостерігаємо створення нової загальної моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, але й внутрішня структура трудового права, про що йшлося при висвітленні питання про систему трудового права.    Під формальним джерелом права мається на увазі форма зовнішнього вираження положень (змісту) чинного права. Джерела трудового права у формальному значенні слід визначати як результати діяльності правотворчих органів, а також сумісної нормотворчості працівників і роботодавців у сфері застосування найманої праці.

Джерела трудового права можна класифікувати за різними підставами. За характером прийняття джерела трудового права поділяються на такі, що приймаються державними органами (закони, укази, постанови тощо); що приймаються за угодою між працівниками і роботодавцями (колективні угоди, колективні договори тощо); що приймаються органами міжнародно-правового регулювання праці (пакти про права людини, конвенції і рекомендацій МОП).    За юридичною силою джерела трудового права поділяються на Конституцію України, акти міжнародного регулювання праці (ратифіковані Україною), закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти.

Залежно від ступеня узагальненості розрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права. У літературі визнають традиційні й нетрадиційні джерела трудового права. До традиційних відносяться, наприклад, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про оплату праці" та ін. Приналежність таких актів до джерел трудового права видно вже з їх назви. Разом з тим окремі нормативні положення, що є джерелами трудового права, містяться в нормативно-правових актах, які відносяться до джерел іншої галузі права. Наприклад, у Законах України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", які за галузевою приналежністю є актами цивільного права, містяться норми, що відносяться до трудового права.

Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархії. Вона являє собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зво­диться до таких принципів:

— відмінності конституційного і законодавчого регулювання;

— пріоритет актів законодавчої владні перед актами вико­навчої та судової влади;

— перевага актів вищих органів у порівнянні з нижчими органами;

— наявність первинних і вторинних актів;

— відповідність локальних актів державно-правовим актам;

— можливість зупинення і скасування неправомірних актів.

Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкова­ності органів, що приймають акти. Саме місце органу в ієрархії державних органів влади й управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.

Державно-правові акти — це акти, які приймаються орга­нами законодавчої, виконавчої та судової влади і мають право­ве значення. Тому джерела трудового права прийнято класифі­кувати (поділяти) на закони, підзаконні акти, локальні правові акти і практику застосування чинного законодавства.

Найвищу юридичну силу має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не по­винні суперечити Конституції та конституційним законам Ук­раїни.

Законодавство у вузькому розумінні — це результат нормотворчості представницької та безпосередньої демократії як на державному, так і на регіональному рівні. Акти представ­ницьких органів влади і структурних підрозділів їх апарату но­сять колегіальний нормативний характер.

До законодавства відносяться також рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рішення обласних та місцевих державних адміністрацій у межах їх компетенції, оскільки вони приймаються державними виконавчими органами влади. Ці рішення містять обов'язкові правила, можуть зупиняти засто­сування відомчих актів, скасовувати акти нижчих адміністрацій та локальні акти, що приймаються на підприємствах, в устано­вах, організаціях.