1. "Субкультура" та її функції.

2. Мистецтво як засіб творення особистості.

1. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства

Протягом існування людської цивілізації проблеми культури мали першочергове, по суті, провідне значення — передусім тому, що куль­тура завжди була могутнім фактором соціального розвитку, відби­вала якісну характеристику суспільного життя, уособлювала в собі специфічний спосіб людської життєдіяльності, зафіксований в резуль­татах праці, в системі соціальних норм і закладів. Зауважимо, що основне в змісті культури — не речі, а людина, суспільство. Усі її види — культура виробництва, культура управління, політична культура, художня культура, культура міжособистісних відносин, екологічна тощо — утворюють єдине ціле як форми існування й розвитку люд­ської природи, а отже, — суспільства. Культура пронизує всі напрямки людської життєдіяльності — від основ матеріального виробництва й елементарних людських потреб до найвеличніших виявів людської творчості. Вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності — працю, побут, дозвілля, мислення, практичну ді­яльність, етику, етикет.

Культура набуває соціального впливу передусім як необхідний аспект діяльності суспільної людини. Вона грунтується на соціаль­них засадах і передбачає організацію спільної діяльності людей, а отже, регулювання цієї діяльності певними правилами, нормами, акумульо­ваними в традиціях, знакових і символічних системах тощо. Зміст культури впливає не лише на темпи діяльності, прискорюючи чи уповільнюючи їх, але й визначає її змістовне цілеспрямування. Дум­ки, погляди, рішення, які зумовлюють різні сфери суспільної прак­тики, підтримуються логікою культури.

____________________________________________________________53

Роль і місце культури в діяльності людини можна зрозуміти лише на основі уявлень про те, що діяльність виконує функцію відтворен­ня. Існують простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення

суспільства. Для першого характерні інертність та байдужість суб'єк-та відтворення до якісних і кількісних змін, потреба локалізувати потік інновацій, передусім у сфері умов діяльності та новітніх за-собів їх реалізації, у сфері вироблення нових цілей та їх досягнення. Такий тип відтворення характеризується консерватизмом, прагнен-ням суб'єкта відтворення не стільки підвищувати ефективність ре-зультатів своєї діяльності, скільки зберігати незмінною успадковану систему відношень. Цьому типові відтворення не чужий і розвиток, виникнення більш досконалого відтворення. Однак його зародки підпорядковані застою і виступають його побічним продуктом.

На певному етапі історичного розвитку певної цивілізації, держа-ви, народу панівним стає інтенсивний тип відтворення. Йому прита­манна спрямованість суб'єкта на підвищення ефективності резуль-татів своєї діяльності, що органічно пов'язано з прагненням до якіс-иих зрушень усіх параметрів суспільного відтворення. Різко зростає необхідність інновацій у сфері засобів, а потім і цілей виробництва. Панування цього типу відтворення не знищує простого, але тіснить його на задній план. Реальний відтворювальний процес у різних су-спільствах може здійснюватись у вигляді проміжного варіанту як поєднання цих двох типів відтворення.

Для деструктивного типу відтворення характерна недостатня здат­ність суб'єкта в силу тих чи інших причин долати внутрішні й зо-

внішні суперечності, обмежувати потік деструктивних інновацій, забезпечувати інновації конструктивні, зберігати параметри простого відтворення, утримувати на мінімальному для даного суспільства рівні ефективність виробництва. Він характеризується занепадом культури, нездатністю знаходити ефективні засоби і цілі для стабілізації ситуа-ції. Цей тип відтворення відрізняється від розглянутих вище тим, що ніколи не виступає позитивною цінністю.

Суб'єкти простого й інтенсивного відтворення мають специфічні

орієнтації, цілі, цінності і потреби. Відмінність між суб'єктами цих

типів відтворення настільки суттєва, що відбуваються якісні зміни

місця і ролі культури у відтворювальному процесі. Якщо суб'єкт

простого суспільного відтворення свою життєдіяльність підпорядковує

завданням збереження усталених умов, засобів і цілей діяльності в їхній незмінності, то суб'єкт інтенсивного відтворення бачить світ своєї діяльності динамічним, постійно змінним. Він здатний вирішувати свої проблеми на всіх рівнях, постійно поліпшуючи умови, удосконалюючи засоби і, нарешті, формуючи більш глибокі і ґрунтовні цілі відтворення.

Соціальні групи, співтовариства, нації, особи виступають реальни­ми суб'єктами суспільного відтворення, відбиваючи складний і супе-

54___________________________________________________________________

речливий шлях свого розвитку. Звідси виникає проблема вивчення конкретно-історичного зв'язку людини (соціальних прошарків, груп) з типами відтворення.

Культура як необхідний елемент суспільного відтворення і одно­часно важлива характеристика суб'єкта діяльності розвивається в єдності з відтворювальним процесом у цілому в усій його історичній конкретності. При переході від простого відтворення до інтенсивно­го тип культури якісно змінюється.

Просте відтворення співвідноситься з культурою панування дома-шинного виробництва і сільськогосподарської праці. У цій культурі суб'єкт відтворення націлений на незмінність масштабів відтворен­ня, на максимальну адаптацію до природних ритмів, які диктують умови доурбанізованого землеробства. Для цієї культури характерні уявлення про навколишнє середовище як утворення зовнішніх сил, переконання, що вона не може змінюватись людиною, бо не людиною створена. У культурах цих типів навіть активність самої людини розглядається як результат, детермінований позалюдськими антро­поморфними силами.

З інтенсивним типом відтворення пов'язаний якісно новий тип культури. На відміну від суб'єкта простого відтворення, орієнтова­ного на адаптацію до заданих, існуючих ритмів, на систему незмінних смислів, суб'єкт динамічного типу культури націлений на удоскона­лення самого себе в єдності з удосконаленням людського світу, уже існуючого, створеного всією попередньою людською активністю. Лю­дина в такому типі культури удосконалює те, що раніше організоване, переосмислює те, що раніше осмислене, перебудовує самі ритми навко­лишнього середовища. Тим самим суб'єкт інтенсивного типу відтво­рення повинен володіти здатністю концентрувати для вирішення відповідної проблеми все необхідне багатство нагромадженої куль­тури, осмислити й переосмислити її, щоб формувати нові ідеї, куль­турні інновації. Світ уже не аналізується як певна заданість, а висту­пає результатом відповідальної, напруженої відтворювальної діяль­ності людини.

Аналізуючи культурні передумови науково-технічного прогресу, слід враховувати історичні культурні традиції, надзвичайно стійкі навіть тоді, коли змінені або знищені економічні й соціальні умови, що зумовлюють формування традиційних норм, стилю життя.

Історично усталені відношення людини до власної виробничої діяльності в Україні формувались в умовах простого відтворення, переваги сільськогосподарської праці. У зв'язку з цим у населення, більшість якого донедавна складало селянство, переважало прагнен­ня адаптуватися до природних ритмів, до постійної зміни незалеж­них від людини циклів, зокрема — змін пір року, власних біологіч­них ритмів. Зміна потреб, якщо і відбувалась, носила більш екстен­сивний, ніж інтенсивний характер.

_________________________________________________________55

Це створене в допромислову епоху уявлення переносилось потім на промислове виробництво. Останнє уможливлювало ефективність на цій культурній основі лише тоді, коли промисловість розвивалась переважно на вже існуючих зразках і типах технологій, на залученні

в обіг нових мас людей, переважно з сільської місцевості, та природ-

них ресурсів. У зв'язку з цим впродовж певного часу в частини людей

зберігалася ілюзія, ніби до ритмів промислового виробництва можна

ставитись так, як і до природних ритмів, тобто як до зовні заданої

людині умови, що не вимагало докорінної зміни їхніх ціннісних орієнтацій і уявлень. Ці культурні стереотипи переважали.

Прагнення адаптуватися до заданих зовні природних і виробни-чих ритмів сприяло прилученню мільйонів людей до нових ритмів праці, до індустріалізації та міського життя. Але воно мало і суттєві

недоліки, несло в собі внутрішню обмеженість. Цінності, зумовлені типом культури на основі простого відтворення, не відповідали по-

стійному ускладненню оточуючого середовища, не стимулювали людей адекватно відповідати на зростання труднощів иробництва і ускладнення умов життя.

Відставання здатності узагальнювати зростаючу множину явищ оточуючого світу і на цій основі прогнозувати майбутнє зумовлюва­ло появу і розвиток соціально-культурних груп, схильних увічнюва-т и цінності простого відтворення. Вони розповсюджували уявлення про індустріалізацію й урбанізацію як процеси дезорганізації су-с пільства, перетворення цілісності в хаос. Існування таких уявлень означало одночасно відставання здатностей і потреб формувати в постійно ускладнюваних умовах шляхи й методи конструювання

ефективніших рішень, технологій, організації виробництва.

Зростання машинного виробництва і робітничого класу зумовило появу і утвердження нових цінностей. Оточуюче середовище стало джерелом реальних і потенціальних засобів, як таке, що може вико­ристовуватись для задоволення утилітарних потреб. Цей тип куль-тури характеризувався значним зростанням людської активності, що вселило в людину віру в нав'язування волі середовищу при постійному зростанні потужностей пізнання і діяльності. На цьому етапі виник-ло і утвердилось уявлення про складності оточуючого світу, а для його пізнання і освоєння вимагалася наука, тобто особлива спеціалізова­на форма людської діяльності, спрямована на формування системи предметних знань. У цьому типі культури стверджувалась здатність людини розвивати і вдосконалювати свою працю, переходити до фор­мування все більш удосконалених засобів праці, нової техніки і тех­нологій, нових форм організації праці.

Але це не виключало існування поряд з новими цінностями уста-лених раніше зразків, стереотипів, норм і традицій, що продовжува-ли існувати в нових умовах. Ця обставина особливо рельєфно вияв-ляється, коли виникає необхідність посилювати активність особистості

56______________________________________________________________________________

не лише у відтворенні існуючої техніки і технологій, організації виробництва, але і їхніх прогресивних якісних змін.

Ця проблема особливо загострюється тоді, коли організація вироб­ництва розрахована на тип культури, на цілеспрямований розвиток, реальний працівник орієнтується на просте відтворення, на адапта­цію своїх наявних можливостей до існуючого рівня техніки і техно­логії. У цьому випадку зростає суперечність між предметними й осо-бистісними складниками культури. Часто-густо результати творчості, трудової діяльності одних людей, пов'язаних з культурою інтенсив­ного відтворення, не відповідають змісту культури інших, які повинні використовувати цю техніку, тобто споживачів. Невідповідність між особистісними і предметними елементами культури мають, як пра­вило, негативні наслідки для суспільства.