6. Функції культури

Вищезгаданий характер культури як суспільно-історичного яви-

щазумовлює її поліфункціональність. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, світоглядна, комунікативна, регулятивна,

аксіологічна, а також виховна.

Важливе місце серед них належить пізнавальній. В чому вона виражається? По-перше, у фіксації в кожну конкретну історичну епоху результатів пізнання навколишнього світу. При цьому подається цілісна картина світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього його відображення. У відповідності з рівнем духов­ної культури ми судимо про рівень пізнання світу в ту чи іншу епо­ху, а отже, про ступінь панування людини над стихійними силами природи і суспільства.

По-друге, культура — це самосвідомість соціальних груп населен­ня, націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

З пізнавальною функцією культури тісно пов'язана її інформатив­на функція. Вона настільки важлива, що деякі вчені вважають її основною, а іноді навіть зводять культуру до інформації. Це питання проблематичне, хоча слід визнати, що без вивчення цієї функції не­можливе розуміння сутності культури.

Відомо, що соціальний досвід попередніх поколінь не може пере­даватись генетичною спадковістю. У культурі виявляються соціаль­на спадковість людства, його пам'ять. Опредмечуючись в тих чи інших знакових системах (усних переказах в давнину, пізніше — у літера­турній мові, нотах, в "мовах" науки та мистецтва і т.ін.), соціальний досвід попередніх поколінь розпредмечується і сприймається нови­ми поколіннями. Інформаційна функція виконує передачу, трансля­цію нагромадженого соціального досвіду як за "вертикаллю" (від попередніх поколінь до нових), так і за "горизонталлю" — обмін духовними цінностями між народами.

Завдяки культурі нові покоління людей мають можливість вико­ристати досвід, нагромаджений предками. Тепер вже відпала не­обхідність окремому індивідові особисто випробувати усе на власно­му досвіді. Його індивідуальний досвід може бути певною мірою замінений результатами досвіду посередників.

Інформаційна функція культури дозволяє людям здійснювати обмін знаннями, навичками, вміннями, здібностями, інакше кажучи, своїми сутнісними силами, які нерівні як в середині одного поколін­ня, так і між поколіннями. Відомий англійський драматург Бернард Шоу дотепно зауважив: "Якщо у вас яблуко і в мене яблуко, і ми обміняємось ними, то в кожного залишається по яблуку. Але якщо в

48__________________________________________________________

кожного з нас по одній ідеї, і ми передаємо їх одне одному, то ситуа­ція змінюється. Кожен одразу стає багатшим, а саме — володарем двох ідей".

Інформаційна функція культури може виявлятись через спілку­вання людей, в їх практичній взаємодії, перш за все — в спільній трудовій діяльності. Тому інформаційна функція нерозривно пов'я­зана з комунікативною. Спілкування за своїм характером буває без­посереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування — це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосеред­кованим — коли реалізується через засвоєння культурної спадщини.

Прилучаючись до поезії Тараса Шевченка, романів Панаса Мир­ного, слухаючи музику Миколи Лисенка, вивчаючи твори філософів і вчених і т.д., ми сприймаємо їхні думки й почуття, ніби спілкуємось із ними. У наші дні, з появою і бурхливим розвитком засобів масо­вої інформації (преса, радіо, телебачення, комп'ютерна мережа), не­змірно зростає роль опосередкованого спілкування.

Культура, з одного боку, регулює пряме й непряме спілкування людей, а з іншого, збагачує й саме спілкування, яке правомірно роз­глядати як явище культури. Воно активно сприяє розвиткові людини, примноженню її духовного багатства, виступає важливим засобом подолання відчуження між людьми, яке стало однією з найдраматич­ніших ознак XX століття.

Спілкування між людьми здійснюється за допомогою різних за­собів, знакових систем, "мов" (у широкому значенні цього поняття, яке розкривається в спеціальній науці — семіотиці). Кожна нація має не тільки свою мову слів, але й мову жестів, танцю, музики і т.ін., а також — свою мову ритуалів, правил поведінки і норм спілкуван­ня. Поряд з національними мовами, які відображають історію наро­ду, своєрідність його психології, існують й інтернаціональні мови, що відіграють важливу роль у міжнаціональному спілкуванні людей. Такою, наприклад, інтернаціональною мовою є мова науки, мова по­нять та формул. Завдяки цій мові наукові досягнення одного народу стають набутком інших народів світу. Наука створює й умовні, спеці­альні мови, галузь застосування яких обмежена в основному елек­тронікою ("Алгол", "Фортран" тощо), на яких здійснюється комп'ю­терне програмування. Звичайно, ці "мови" ніколи не заміняють жи­вої мови повсякденного людського спілкування, але діапазон їх за­стосування з розвитком електронно-обчислювальної техніки зростає.

Культура уможливлює не тільки спілкування людей, але й регу­лювання їх взаємовідносин і діяльності. Регулятивна функція куль­тури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являють­ся до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якос­тей тощо.

49________________________________________________________________

Норми культури в їх зовнішньому виразі проявляються через символіку, певну знакову систему (наприклад, різні знаки уваги). Характерним прикладом такої символіки виступають правила ети­кету. Одначе не можна ставити знаку рівності між подібними пра­вилами й регулятивною функцією культури. У сфері культури до­сягнутим правомірно вважати лише те, що увійшло у побут та звич­ки. Про ступінь засвоєння норм культури ми судимо за реальною поведінкою людини в різних життєвих ситуаціях. У такому розумінні культура виробництва, побуту, обслуговування, торгівлі, себто — будь-яка культура діяльності людини є культурою її поведінки. Крім того, ми часто говоримо і про культуру поведінки в більш вузькому ро­зумінні слова, маючи на увазі нормативні вимоги до побутового спілку-вання людей.

У ролі регуляторів культури поведінки людини як у широкому, так і у вузькому сенсі виступають не тільки норми, але й зразки поведінки. Норма характеризує не лише вже досягнуте суспільством, але й те, що має статус загальної вимоги. Взірець — це вище, найкра­ще, досягнуте передовими людьми суспільства, найбільш наближене до ідеалу. У процесі історичного розвитку людства певні зразки по­ступово перетворюються у загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, більш досконалі. У цьому й виявляється регу-лятивна роль зразка.

Нормативна сторона культури яскраво виявляється у звичаях та обрядах. Звичаї — це історично сформовані способи поведінки, що мають вигляд доцільних дій, які здійснюються людьми тієї або іншої спільноти в силу трудової діяльності, під впливом громадської дум-ки, задля відтворення зразка. Звичаї передаються з покоління в по-коління. Набравши форми певного стереотипу поведінки, звичай ре­гулює діяльність людей.

Закріплюючись із плином часу, звичаї переростають в культурні традиції. В основі кожної традиції лежить досвід того соціального колективу, який ним володіє і постійно його відтворює. Провідне значення у функціонуванні будь-якої традиції має діалектика уста-леного і мінливого в ній. Відбувається безперервний процес зміни традицій, відмирання консервативних і виникнення прогресивних, що

відповідають потребам та інтересам суспільства. У сфері побуту, праці і міжособових відносин культура робить істотний вплив на поведінку людей, регулює їх вчинки, обумовлює вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури підтри-мується такими нормативними системами, як мораль і право.

Культурі притаманна аксіологічна (оціночна) функція. Вона виражає якісний стан культури. Культура як система цінностей фор­мує в людини певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина, сприймаючи ту чи іншу річ або явище, дає їм позитивну або негативну оцін-ну. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять

50__________________________________________________________________________

про рівень інтелігентності особи. У динамічному процесі функціону­вання культури відбувається формування духовного обличчя люди­ни, її світогляду, політичних, правових, моральних, художніх, релігій­них поглядів, виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні уста­новки, культурні смаки, формується багатогранний духовний світ людини.

Особливе місце належить виховній функції. Культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середови­ща, сприяє її соціалізації. Вона ще й виступає універсальним факто­ром саморозвитку людини, людства. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку й задоволення матеріальних і духовних потреб, різноманітних люд­ських здібностей, продукуванні та здійсненні найзаповітніших мрій і бажань, висуванні перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступові можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення гори­зонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона син­тезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світо­гляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через спри­йняття й розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що й світогляд­не мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті, у науковому пізнанні, тобто в тих формах суспільної свідомості, що складають зміст куль­тури. Основним напрямком культурного впливу на людину є форму­вання світогляду, через який вона включається в різні сфери соціо-культурної регуляції.

Запитання для самоконтролю

1. Культурологія, її предмет і основні категорії.

2. Дайте визначення культури.

3. Назвіть основні структурні елементи культури.

4. Висвітліть сутність поняття "національна культура".

5. Назвіть основні концепції культури, розкрийте їх сутність.

6. Поясніть особливості культурологічних концепцій українських вчених.

7. Перелічіть основні функції культури, розкрийте їх сутність.

__________________________________________________________________________51

Література

1. Толочко П.П. Древняя Русь: очерки социально-политической

истории. — К., 1987.

2. Рыбаков Б.А Первые века русской истории. — М., 1964.

3. Брайчевський М.Ю. Походження Русі. — К., 1968.

4. Історія світової культури / За ред. проф. Л.Т. Левчук. — К., 1994.

5. Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993.

6. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. — К., 1991. — Кн. 1.

7. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. — К 1996 — С 4— 10; 15—165.

1. 

   Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства.