Проблеми становлення та консолідації української нації. Процес політизації українського суспільства та визвольного руху

Мета: охарактеризувати умови національно-політичного розвитку українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій; назвати політичні партії та організації, їх цілі, керівників, розвиток; основні тенденції розвитку суспільно-політичної думки;

розвивати вміння аналізувати політичну діяльність та цілі партій, характеризувати політизацію національно-визвольного руху;

виховувати толерантне ставлення до різних поглядів

Тип заняття: комбінований

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., «Академія», 2002 – с. 289-294

2. Історія України./ Ю.Зайцев. – Львів, «Світ», - с.205-213

Структура уроку

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань та вмінь

3. Вивчення нового матеріалу;

1. Національно-визвольний рух на Наддніпрянщині

2. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях

4. Підсумки уроку

5. Домашнє завдання

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів

• Назвіть спільні та відмінні риси соціально-економічного розвитку Наддніпрянщини та західноукраїнських земель

• Охарактеризуйте суспільно-політичний лад Російської імперії

• Охарактеризуйте суспільно-політичний лад Австро-Угорщини

• Які вияви національно-визвольного руху в Україні к. ХІХ ст. ви знаєте?

3. Вивчення нового матеріалу

1. Національно-визвольний рух на Наддніпрянщині

У Наддніпрянській Україні соціальні утиски поєднувалися з великодержавною політикою царського уряду. Переслідувались українська культура, її діячі, українська мова, преса, театр. Особливістю Західної України було те, що тиск офіційної імперської влади доповнювався національним гнобленням з боку польських, румунських і угорських чиновників, великих землевласників і підприємців.

Закономірним наслідком такого становища було посилення боротьби за поліпшення національно-політичного становища. Саме в цей час на арену політичного життя Наддніпрянщини почали виходити політичні партії, які прагнули очолити невдоволених існуючим становищем.

Першою з них була Революційна українська заснована в Харкові 9 січня 1900 р. Дмитром Антоновичем. Головною метою партії було досягнення незалежності України. У своїй діяльності РУП спиралася на студентів, семінаристів, учителів інших представників української інтелігенції, на робітників низки підприємств. Але політичний напрям її був нечіткий через соціальну строкатість її членів. Це продемонстрував її документ — брошура М. Міхновського «Самостійна Україна», головна думка якої містила в собі гасло «Україна для українців».

Через це від РУП відокремилась відверто націоналістична Народна українська партія на чолі з М. Міхновським. Але вона майже нічого не встигла зробити — надрукувала лише декілька антиросійських брошур та спробувала зруйнувати пам'ятник О. Пушкіну у Харкові.

Через деякий час в РУП стався більш серйозний розкол. У ній поширився вплив загальноросійського соціал-демократичного напряму, і влітку 1905 р. з РУП вийшла група під керівництвом Мар'яна Меленевського та Олександра Скоропис-Йолтуховського, що заснувала Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»), яка на правах регіональної організації увійшла до складу РСДРП (меншовиків).

Більшість членів РУП, лідером якої був економіст Микола Порш, не відмовившись від автономістської національної програми, в кінці 1905 р. утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).

З 1900 р. в Україні діяла Українська соціалістична партія УСП, очолювана Борисом Ярошевським, яка 1903 р. увійшла до складу РУП.

Помірковане крило української інтелігенції також партійно структурувалось. Восени 1904 р. представниками українських ліберальних кіл була заснована Українська демократична партія (УДП) на чолі з Олександром Лотоцьким та Євгеном Чикаленком.

Одночасно виникла Українська радикальна партія, лідерами якої були Борис Грінченко і Сергій Єфремов. Обидві партії виступали за ліберально-демократичні перетворення та політичну автономію України. Однак УРП мала в перспективі утворення загальнонародної власності за умови, що її вилучення у приватних осіб мало компенсуватись

Назва	Лідери	Цілі
РУП (1900)	Керівники громад – Антонович та ін.	Відстояти соціальні інтереси селян, що є основою нації. Після створення Міхновським програми «Самостійна Україна» частіна члені партії на чолі з Міхновським виокремилися в УНП
УНП	М.Міхновський -- юрист	Cтворення незалежної української держави
«Спілка»	М.Меленевський-Баск, А.. Скоропись-Йолтуховський -- студенти	Соціал-демократичні реформи, автономія України в складі Російської імперії
УДП	С.Чикаленко, А.Лотоцький – громадські діячі	Буржуазно-ліберальні реформи, автономія України в складі Російської імперії
УРП	Б.Грінчнко, С.Єфремов -- письменники	Буржуазно-ліберальні реформи, автономія України в складі Російської імперії

Після «третьочервневого перевороту» (розпуск царем Миколою II другої Державної думи 3 червня 1907 р. з одночасним ухваленням нового виборного закону, що майже виключав участь у Думі представників селян і робітників) майже всі завоювання в національній і соціальній сфері, здобуті в попередні роки, були втрачені. Переслідувались опозиційні до влади політичні партії, закривалися профспілки, були страчені, кинуті в тюрми або заслані активні учасники революційного руху.

Одночасно поширювалася діяльність російських шовіністичних організацій (чорносотенців). Серед них був заснований 1908 р. «Клуб Російських націоналістів», який виступав за нещадну боротьбу проти українського національно-визвольного руху.

Почався новий виток русифікації.

• Одна за одною почали закриватися «Просвіти» з підконтрольними їм установами,

• заборонялися українські друковані видання,

• відновилася заборона на вживання української мови у школах та інших освітніх закладах.

Українські соціал-демократичні партії — УСДРП і «Спілка» не знайшли чіткої тактики своєї діяльності в умовах реакції. Лідери соціал-демократії почали шукати союзників в організованому 1908 р. міжпартійному політичному блоці українських ліберальних діячів.

Таким політичним блоком було Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським і С. Єфремовим.

У програмі ТУП висувалися такі вимоги:

• парламентаризм як основа загальнодержавного ладу;

• федеративна перебудова Росії як засіб забезпечення прав українського народу;

• національно-територіальна автономія України у складі Росії.

У своїй діяльності «тупівці» знайшли спільну мову з російськими думськими фракціями трудовиків і конституційних демократів (кадетів), але ті продовжували ставитись критично до українського питання.