Фінансова система України

Сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються різні грошові фонди, є фінансовою системою України. Кожна ланка системи фінансів має свої специфічні форми і методи формування і використання грошових фондів.

Фінансову систему України можна поділити на 2 підсистеми:

1) публічні державні і муніципальні фінанси.

До цієї підсистеми входять централізовані й децентралізовані фонди:

• публічні централізовані державні і муніципальні фонди - державний і місцеві бюджети;

• централізовані позабюджетні фонди;

• державний і муніципальний борг;

• державне обов'язкове особисте і майнове страхування;

• фонди державних кредитних установ;

• децентралізовані державні і муніципальні фонди, створювані державними та муніципальними підприємствами, яким було передано державне і муніципальне майно.

2) фінанси господарюючих суб'єктів:

• фонди підприємств, що займаються комерційною діяльністю;

• фонди фінансових посередників (банків, страхових організацій, недержавних пенсійних фондів тощо);

• фонди некомерційних організацій (неприбуткових).

Таким чином, фінансова система України - це сукупність фінансових ланок (інститутів), об'єднаних за ознакою спільності форм і методів організації, розподілу і використання фондів коштів та за ознакою їх правового регулювання.

2. Актуальні проблеми визначення змісту та особливостей предмету фінансового права сучасної України. Еволюція предмету фінансового права. Предмет фінансового права

Характеризуючи фінансове право як галузь права, переду­сім слід розкрити його предмет. Предмет правового регулюван­ня - це якісно однорідний вид суспільних відносин, на який виливають норми певної галузі права. Цим відносинам прита­манні такі риси:

1) вони є життєво важливими для людей та їх об'єднань;

2) є вольовими, цілеспрямованими (розумними);

3) є стійкими, такими, що повторюються, й типовими;

4) це від­носини поведінки, за якими можливий зовнішній контроль (на­приклад, із боку юрисдикційних органів).

Як ми вже з`ясували, розуміння предмету фінансового права пройшло тривалу і складну еволюцію, у різні періоди воно було різним. Воно зумовлювалось насамперед розумінням суті та ро­лі публічних фінансів у житті суспільства, ролі об'єктивних та суб'єктивних факторів у суспільному прогресі, нарешті, розу­мінням права як феномену суспільного життя.

1. Матеріальним предметом фінансового права є розподільні, перерозподільні суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері публіч­их фінансів. Саме нормами фінансового права конституюється фінансова система держави в її публічно-правовому аспекті. У XX ст. уже згадуваний учений-фінансист П.М. Годме зазначав, що фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. У відносинах, пов'язаних із формуванням і витрачанням кош­тів централізованих та децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організаторська роль держави в розподілі й перерозподілі на­ціонального доходу та ВВП.

2. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зок­рема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоча такі відносини й мають гро­шовий характер. Однак, коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають уже фінансо­вими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізо­ваного фонду коштів.

Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має лише грошову форму), це також відносини, що характеризу­ються відносною диспозитивністю сторін - учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосува­ти фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечен­ня її фінансової діяльності.

Корпоративні фінанси, що будуються за класичними прин­ципами, також позбавлені ряду ознак, притаманних публічним фінансам. Для їх обігу використовуються принципи диспозитивності, вільного волевиявлення сторін, варіативності пове­дінки.

3. У якісному аспекті поведінка носія фінансової правосуб'єктності у сфері публічних фінансів і у сфері приватних та корпоративних фінансів збігається: в обох випадках ідеться про право розпоряджатися відповідними грошовими фондами. Різняться лише юридичні факти, що спричиняють виникнення тих чи тих фінансових правовідносин. В одних випадках це юри­дичний імператив, джерелом якого є держава, і який породжує податкові, бюджетні, деякі страхові правовідносини, в інших - договір, угода, внутрішньогосподарський або корпоративний акт чи план, що стимулює корпоративні фінансові відносини.

4. У публічних фінансових відносинах інтереси держави пред­ставляють органи, наділені нею владними повноваженнями – Мінфін, Державна казначейська сдужба, Міністерство податків і зборів України, НБУ тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть бути як державні органи, організа­ції, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умо­вою для приналежності таких відносин саме до фінансових є ді­яльність із розподілу, перерозподілу або використання публічних фондів коштів.

Так, публічні фінансові відносини виникають при:

• становленні бю­джетної, податкової, грошово-кредитної систем держави;

• скла­данні, розгляді та затвердженні актів про бюджет;

• розподілі до­ходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи;

• виконанні державного та місцевих бюджетів;

• збиранні податків, зборів, інших обов'язкових платежів;

• фінансуванні та кредиту­ванні;

• обов'язковому державному майновому й особистому стра­хуванні;

• у сфері державного кредиту й регулюванні грошово-кредитної та валютної систем тощо.

5. Водночас фінансове право у своїй субстанціональній сутнос­ті є юридичною формою соціальної даності. Воно, як зазначає проф. П.С. Пацурківський, однаковою мірою підлягає історичним, моральним и національним, тобто мінливим у часі, і універсальним, незалежним від часу основам.

Отже, матеріальним предметом фінансового права ви­ступають публічні фінанси, які є за своєю суттю розподіль­ними та перерозподільними суспільними відносинами, або, інакше кажучи, розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів:

1. Це відносини не грошові, хоч без посередництва грошей вони не можливі в принципі.

2. Це відноси­ни не владні, не управлінські суспільні відносини, тому що сен­сом, змістом фінансових відносин є не підпорядкування волі одного суб'єкта - державі волі іншого суб'єкта, наприклад, пла­тника податків, а розподіл та перерозподіл суспільних благ.

3. На­решті, це не відносини власності, а відносини з приводу розпо­ділу та перерозподілу частини приватної власності задля задо­волення загального, публічного інтересу.

Таким чином, фінансове право можна визначити, як систему норм права, що регулюють розподільні та пере­розподільні відносини у сфері публічних фінансів з метою створення публічних фондів грошових коштів для задоволення суспільних потреб.

Еволюція предмету фінансового права пострадянської України. Види доктрин у фінансовому праві.

Галузь права - це відносно самостійний підроз­діл системи права, який складається з правових норм, що ре­гулюють якісно специфічний вид суспільних відносин. Галузь права становить відокремлену сукупність юридичних норм, ін­ститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, відобра­жає більш високий рівень системотвірних зв'язків, характеризу­ється певною цілісністю та автономністю.

Будь-яка галузь права має самостійний предмет та метод (методи) правового регулювання. Фактично це основні елемен­ти, за якими можна відгалужувати окремі правові галузі в систе­мі права. Дехто з теоретиків вважає, що метод правового регулю­вання об'єднує об'єктивні й суб'єктивні моменти, має стосовно предмета додатковий (процесуальний) характер та є юридич­ним критерієм виокремлення галузей права. У теорії права пре­валює позиція, згідно з якою предмет та метод правового регу­лювання становлять галузевий юридичний режим регулювання суспільних відносин.

Характеризуючи галузі права, слід також згадати таке по­няття, як «юридичний режим», під яким розуміють особливу цілісну систему регулятивного впливу, що їй властиві специфіч­ні прийоми регулювання - особливий порядок виникнення й формування змісту прав та обов'язків, їх здійснення, специфіка санкцій, способів їх реалізації, а також дія єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на певну сукупність норм. Кожна галузь права з юридичної точки зору вирізняється у пра­вовій системі саме таким режимом регулювання.

1. Фінансове право — це самостійна галузь права, що ста­новить систему правових норм та відзначається власним юридичним режимом.

2. Фінансове право - публічна галузь права. Ще наприкінці XIX ст. талановитий учений, популяризатор фінансової науки І.І. Янжул писав, що фінанси та їх організації мають величезне політичне значення, справляючи не лише опосередкований, а й безпосередній вплив на весь державний устрій та управління. Фінанси є мірилом добробуту країни, цивілізації.

Сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витра­тами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що їх застосовують у фі­нансах, відображають державну політику і можуть дещо різни­тися від суто «юридичних» законів. Основний акт у сфері фінан­сів - закон про Державний бюджет. Це не виклад правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виокремлення галузі права, яку зараз підтримує російська вчена М.В. Карасьова, було назва­но політичну зацікавленість держави в самостійному регулю­ванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність.

Публічне право як право організації державного управління вимагає від тих, до кого воно застосовується, свідомо сприяти загальним інтересам, тоді як приватне право дає можливість людині прагнути досягнути індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, уна­слідок яких останні сприяли б загальним інтересам.

3. Фінансове право як частина національної системи права має ряд ознак, що об'єднують цю галузь права з іншими. До таких ознак належать

• формальна визначеність,

• зовнішня форма,

• си­стемність,

• нормативні приписи,

• обов'язковість тощо.

На сьогоднішній день в основі розуміння предмету і змісту фінансового права, лежить певна фінансово-правова доктрина. Фінансово-правова доктрина – це цілісна система ідей, поглядів, принципів, що знайшли нормативне закріплення у Конституції держави та інших нормативних актах. Історично в науці фінансового права склалися 3 доктрини, зміст яких, на прикладі теорії і практики оподаткування, полягає в наступному: