Тема 5. Організація наступного етапу розслідування злочинів

План лекції

1. Загальні положення організації розкриття та розслідування злочинів на наступному етапі розслідування. Особливості планування та ситуаційний характер наступного етапу розслідування.

2. Організація встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину і прийняття заходів щодо їх усунення.

3. Забезпечення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином, та можливої конфіскації майна.

4. Збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідної для винесення обгрунтованого і справедливого вироку.

5. Основи взаємодії слідчого з оперативними працівниками та іншими службами на наступному етапі розслідування.

1. Загальні положення організації розкриття та розслідування злочинів на наступному етапі розслідування. Особливості планування та ситуаційний характер наступного етапу розслідування

Наступний етап розслідування розпочинається з моменту притягнення особи як обвинуваченого хоча б за одним епізодом злочинної діяльності, адже це процесуальне рішення безпосередньо впливає на подальше ставлення обвинуваченого до процесу слідства, обрання ним певних форм протидії розслідуванню.

До основних завдань наступного етапу розслідування можуть бути віднесені:

1. формування системи доказів за обвинуваченням особи в скоєнні злочину (встановлення злочинної діяльності особи в повному обсязі);

2. встановлення всіх співучасників злочину і збір доказів за їх обвинуваченням;

3. встановлення причин і умов, що сприяли скоєнню злочину, та вжиття заходів щодо їх усунення;

4. забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином;

5. збір інформації про особистість обвинуваченого.

В кожній окремій криміналістичній методиці на цьому етапі розслідування традиційно розглядають типові слідчі ситуації, версії, комплекси слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів. Типові слідчі ситуації наступного етапу розслідування визначаються позицією (ставленням) обвинуваченого стосовно пред’явлених йому звинувачень, зокрема: а) визнає себе винним повністю; б) визнає себе частково винним; в) не визнає себе винним у скоєнні злочину (заперечує обвинувачення).

Дані, що відомі слідчому на цьому етапі відрізняються більш значним обсягом (кількісний критерій), а їх зміст — логічною упорядкованістю, більшою конкретністю, різноманітністю процесуальних джерел, цілеспрямованістю і доказовою надійністю (якісні критерії). Усі ці властивості доказової інформації і дають можливість перейти від евристичного (вірогідного, багатоверсійного, нерідко інтуїтивного) до більш визначеного, побудованому на логічних висновках, отриманих з накопичених у справі доказів, варіанту розслідування.

При плануванні бригадного методу розслідування на перший план виступає задача організації роботи слідчо-оперативної групи (бригади). Складаються два види планів: загальний — роботи всієї бригади в цілому й індивідуальні плани учасників бригади (групи).

У загальному плані, що складається керівником бригади (групи), частіше колективно, вказуються задачі окремих виконавців — по версіях, чи епізодам події, чи по встановленим у справі особам. В індивідуальних планах відповідно до розподілу роботи по справі містяться конкретні плановані дії, спрямовані на рішення поставленої перед виконавцем задачі.

При роботі по справі (груповому, багатоепізодному) великих слідчо-оперативних груп для координації дій членів групи призначається старший групи – найбільш досвідчений слідчий, який коордінує роботу всієї бригади (групи) і несе відповідальність за розслідування всієї справи.

Таким чином, при традиційній структурі етапів розслідування домінуючу рису наступного етапу складає процес доказування, який здійснюється шляхом інформаційного розгортання вже наявних вихідних даних до джерел (носіїв) нових чи додаткових даних, а від них - до встановлення фактів і обставин, що мають значення для кримінальної справи. Можна констатувати, що основна спрямованість цього етапу – розгорнуте, послідовне, методичне доказування всіх обставин справи.

Однак періодизація етапів розслідування представляє лише узагальнену традиційну модель цього процесу, у якій у значній мірі не враховуються і не можуть бути враховані не тільки індивідуальні, конкретні, але навіть і групові особливості і риси розслідування злочинів. Для того щоб наблизити наукове дослідження до реальності, зробити його результати більш відповідними слідчій і оперативно-розшуковій практиці, необхідний інший, більш точний і ефективний метод науки, а саме — ситуаційний аналіз внутрішньої структури процесу розслідування злочинів.

Ситуаційна характеристика наступного етапу. Ситуаційний аналіз дозволяє виявити більш типові варіанти періодизації процесу розслідування, ніж в розглянутій традиційній структурі.

Перший ситуаційний варіант. Після закінчення першочергових слідчих і інших дій у відношенні відомих осіб і визначених епізодів надходять оперативно-розшукові чи інші дані про нові злочини, вчинених тими ж особами.

Другий ситуаційний варіант. Після повного завершення першочергових слідчих дій у відношенні встановлених винних осіб і епізодів були отримані дані про нових осіб (співучасників), причетних до вчинення тих же епізодів. На відміну від раніше розглянутого варіанта тут з'являються нові особи, а не нові епізоди, у результаті цього складається якісно інша, більш складна в структурному відношенні ситуація зі своїми специфічними зв'язками й умовами.

Третій ситуаційний варіант. Після повного завершення першочергових слідчих і інших дій у відношенні визначених епізодів і осіб слідчий одержує інформацію про нові злочини і осіб, що їх вчинили, при цьому обидві групи винних (обвинувачувані і підозрювані) об'єднані співучастю лише по незначній частині епізодів.

Розглянуті варіанти ситуаційної структури розслідування не є вичерпними. Подібне різноманіття обумовлене неоднозначним впливом на даний процес численних ситуаційних факторів, їх складним і багатоплановим сполученням.