3. Організація і проведення типових слідчих дій для початкового етапу розслідування

Організація допиту потерпілого, свідка, підозрюваного. Одним з ефективних засобів встановлення істотних по справі обставин при розслідуванні злочинів на початковому етапі є допит потерпілого.

У більшості кримінальних справ потерпілі найчастіше відомі із самого початку розслідування.У цьому випадку підготовка до допиту і виклик потерпілих на допит особливої складності не представляють.

Однак іноді потерпілий невідомий і для його встановлення працівники міліції виконують велику роботу. Це буває, наприклад, коли до моменту прибуття працівників міліції на місце події всі учасники й очевидці події розійшлися, а в повідомленні, наприклад про хуліганський прояв, відсутня вказівка на особу потерпілого. Також дуже складно буває установити потерпілого, якщо він, будучи активним учасником події, боїться, що його можуть притягти до кримінальної відповідальності; не звертається в органи міліції, побоюючись помсти з боку злочинця чи його співучасників; прагне сховати факт вчиненого над ним насильства.

Для встановлення потерпілих працівники міліції вдаються до різних методів. Так, за повідомленням, у якому не зазначений потерпілий, у заявника з'ясовується, з якої причини він цього не зробив. Якщо потерпілий не відомий автору повідомлення, то встановлюються його прикмети, з'ясовуються дані про інших очевидців злочину, зокрема про ті з них, що можуть дати більш конкретні дані про потерпілого, уточнюються деталі й обставини, що мають значення для встановлення його особи. З цією ж метою в найближчих органах міліції з'ясовується, чи не надходило до них заяв по факти інших злочинів сумісних зі злочином, про яке повідомляється в повідомленні, що перевіряється.

Якщо потерпілий зник з місця події, перш ніж туди прибули працівники міліції, або через отримані травми відправлений до лікарні, то в очевидців-свідків адміністрації підприємства, де відбулося хуліганство, чи представників громадськості уточнюються дані про особу потерпілого, установлюється напрямок, у якому він зник. У осіб, що організували доставку пораненого в медичну установу, з'ясовується, куди його помістили. При відсутності таких даних працівники міліції особисто чи через чергового по органу міліції дізнаються про поранених, що поступили в прилеглі медичні установи. Для встановлення потерпілих працівники міліції повинні вживати необхідні оперативно-розшукові й інші передбачені кримінально-процесуальним законом заходи і використовувати допомогу представників громадськості.

Оцінюючи свідчення потерпілого, слідчий повинний пам'ятати, що на об'єктивність і вірогідність викладених ним обставин можуть вплинути багато об'єктивних і суб'єктивних факторів: неправильне сприйняття події внаслідок його несподіванки і швидкоплинності, недостатнє освітлення, велике скупчення народу, переляк, алкогольне сп'яніння, родинні чи товариські відносини з підозрюваним; злість бажання помститися кривднику; прагнення перебільшити нанесений збиток і т.д.

Серед першочергових слідчих дій одне з центральних місць належить також допиту свідків.

Як показує практика, свідчення свідка, що не приймав особистої участі в події, більш вільні від емоційних нашарувань, що характерні для пояснень потерпілого і підозрюваного, тому такі свідчення допомагають більш об'єктивно з'ясувати всі обставини злочину і сприяють цим правильній оцінці події слідчим і судом. Зокрема, такий свідок краще сприймає і запам'ятовує ті деталі події, що могли залишитися непоміченими безпосередніми його учасниками в силу їх психічного і фізичного стану.

Складно установити свідків і в тих випадках, коли вони пішли з місця події до приїзду працівників міліції.

Визначеною специфікою відрізняється виявлення свідків по справах, що порушені в зв'язку з заявою осіб, підібраних на вулиці і доставлених у медичні установи, про заподіяння їм тілесних ушкоджень, розбою, дорожньо-транспортної події, інших фактах, коли особа злочинця залишилась невстановленою на момент порушення кримінальноїї справи. Після з'ясування в потерпілих зовнішніх ознак злочинця, часу, місця й обставин злочину необхідно виїхати на місце події й опитати сторожів, працівників магазинів і інших осіб з метою встановлення, хто з них мог спостерігати злочинні дії.

Обставини, що підлягають з'ясуванню при допиті свідка, збігаються з тими, котрі повинні бути встановлені при допиті потерпілого. Але при цьому у свідка необхідно з'ясовувати додатково наступні питання: що послужило приводом для початку вчинення злочинух; чи застосовував підозрюваний зброю і якщо застосовував, те яке саме, чи принесені злочинцем предмети, якими наносилися тілесні ушкодження потерпілому, чи підібрані на місці події тощо.

Після затримки підозрюваного його необхідно відразу ж допитати, якщо цьому не перешкоджає його фізичний чи психічний стан (алкогольне сп'яніння, тілесні ушкодження і т.д.). Невідкладний допит позбавляє підозрюваного можливості продумати лінію свого поводження, підготувати вигідні для себе пояснення.

У практиці іноді зустрічаються випадки, коли особа, затримана в момент або після кримінального порядку вчинення злочинних дій, відмовляється давати які-небудь свідчення, розраховуючи тим самим виграти час для придумування пояснень, що, на його думку, допоможуть уникнути відповідальності за злочин. У подібній ситуації слідчий роз'ясняє допитуваному зміст ст. 66 КК України, що розглядає щире розкаяння в якості пом'якшуючої відповідальність обставини, а при необхідності в припустимих межах подати безперечні докази провини підозрюваного.

При допиті підозрюваного, який був попередньо затриманий, варто встановлювати: коли, де, ким і за що він був затриманий; з ким у цей час знаходився; які дії зробив перед затриманням і як він поводився в момент затримання. У залежності від обставин, що характеризують конкретну подію, можуть бути задані й інші питання.

Обшук. Цей могутній засіб виявлення доказів, сприяючих швидкому розкриттю злочину. Обшук завжди є в криміналістичному аспекті невідкладною слідчою дією. Тому і в умовах роботи по гарячих слідах підготовка до обшуку, його проведення і фіксація результатів повинні здійснюватися в повній відповідності із загальними тактичними рекомендаціями, розробленими криміналістикою. Найбільше значення при цьому мають раптовість виробництва обшуку; плановість, послідовність і повнота пошуку шуканих слідів, предметів і документів; використання сучасної криміналістської техніки; залучення до участі в обшуку фахівців.

Конкретні цілі обшуку визначаються залежно від обставин злочину і зібраних початкових даних, що розслідується. При розслідуванні по гарячих слідах головними задачами обшуку звичайно є виявлення злочинця, зброї і інших знарядь здійснення злочину; відшукання предметів і документів, що можуть служити доказами по справі; речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також об’єктів, хоча і не мають доказового значення, але орієнтуючих на подальший пошук доказів, на виявлення місцезнаходження злочинця, що ховається, в цілях його затримання.

Наголошується тісний зв’язок тактики обшуку не тільки з характером злочину, але і з характеристикою особи обшукуваного, з його діями по захованню слідів злочину (в широкому значенні цього слова).