Основні відмінності між системами голосних німецької та української мов

Характерними особливостями німецьких голосних, які відрізня­ють їх від українських, є такі:

а) Довгота і короткість голосних. У німецькій мові розрізняють довгі й короткі голосні як окремі фонеми. Це означає, що тривалість голосного (довгота і короткість) може змінювати смислове значення слова.

З довготою і короткістю голосних німецької мови тісно пов'язана відмінність їх за якістю, тобто за ступенем закритості чи відкритості. Як правило, довгі голосні бувають закритими (спинка язика вище піднята до піднебіння), а короткі - відкритими (прохід між спинкою язика і під­небінням ширший).

б) Сильне м'язове напруження всього мовного апарата при вимові го­лосних (крім [ə]).

З ним пов'язана така властивість німецьких голосних, як збере­ження ними якості звучання в ненаголошених позиціях. Довгі голосні у ненаголошеній позиції стають напівдовгими, але якість звучання - за­критість чи відкритість - зберігається. Короткі голосні в ненаголоше­них позиціях також вимовляються чітко й ясно.

Значною напруженістю артикуляцій звуків німецької мови поясню­ється і чітка вимова голосних, відсутність призвуків інших голосних.

В німецькій мові вимовляються [о:, ɔ, e:, ε, є:] без будь-яких при­звуків.

в) Сильний приступ голосного на початку слова та кореня. Цей сильний приступ перешкоджає злиттю даного слова з попереднім в одну звукову групу.

г) Більш активна участь губ в артикулюванні голосних. У німецькій мові значно більше лабіалізованих, тобто губних, голосних, ніж в українській.

Основні відмінності між системами приголосних німецької та української мов

Німецькі приголосні звуки характеризуються такими особливостя­ми, які відрізняють їх від українських приголосних:

1. Відсутністю протиставлення палаталізованих (м'яких) і не палаталізованих (твердих) приголосних. У німецькій мові всі приголосні тверді.

2. Відсутністю пом'якшення німецьких приголосних перед голосни­ми переднього ряду.

3. Деяким оглушенням дзвінких приголосних. Німецькі дзвінкі при­голосні вимовляються не так дзвінко, як українські, німецькі дзвін­кі ближчі до відповідних їм глухих.

4. Відсутністю подвоєння приголосних. У німецькій мові немає подво­єних і довгих приголосних (крім випадків, коли однакові приголосні зустрічаються на стику префікса і кореня, кореня і суфікса тощо).

5. Наявністю аспірації. Німецькі глухі проривні приголосні [k,p,t] вимовляються з так званим придихом, тобто їхня вимова супрово­джується шумним видихом (крім кількох окремих позицій).

Звукова система німецької мови Фонеми [а:] і [а]

У німецькій мові є довгий [а:] і короткий [а]. За якістю, тобто за ступенем закритості чи відкритості, вони майже не відрізняються один від одного. Обидва вимовляються з відносно широко відкритим ротом. Губи не округлені, верхня губа трохи напружена, язик лежить плоско, впирається кінчиком у нижні зуби. Задня спинка язика трохи піднесена до м'якого піднебіння.

Мал. 1. Українське [а] Мал. 2. Німецьке [а] Мал. 3. Німецьке [а:]

Існує тенденція до більш закритої та передньої вимови німецького короткого [а] у порівнянні з довгим [а:].

Постановка [а:] та [а] не становить труднощів для українців. Слід лише стежити за тим, щоб кінчик язика не відривався від нижніх зубів і корпус язика не відходив глибоко назад.

Мал. 4. Німецькі [а:] і [а]

Мал. 5. Українське [а]

Буквене зображення звуків [а:] та [а]

Звук	Буква
[а:] [а]	а, аа, ah а