3.Критерії кризового стану.

Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. – СПБ.: Речь, 2007.

Критерії кризового стану

Поняття психологічної кризи

Кризова психологія й кризова психотерапія - це нові галузі науки й практики, тому ключові поняття, такі як криза й кризова стан, поки ще не мають чітких дефініцій. До того ж, у клінічній теорії кризи ці поняття звичайно зв'язуються із травматичним або катастрофічною подією, а в кризовім психологічнім консультуванні поряд із цим використовується думка про кризу як про стан, характерний для критичних періодів у природньому плині людського життя. Це останнє розуміння кризи запозичене із психології розвитку.

Таким чином, психологічне й клінічне визначення кризи різняться. Психологи розуміють кризу як гострий емоційний стан, що виникає при блокуванні цілеспрямованої життєдіяльності людину, як дискретний момент розвитку особистості. Характерно те, що людина не може подолати кризу способами, відомими йому з минулого досвіду. У клінічній теорії кризи це поняття використовується для позначення такої реакції на небезпечні події, яка переживається як хворобливий стан. Таке розуміння кризи, звужуючи границі поняття, впливає на формування критеріїв кризового стану. Наприклад, у клінічній теорії кризи одним з основних критеріїв уважається наявність у недавньому минулому ситуації, небезпечної для здоров'я або життя людини. Однак, якщо ми будемо визначати кризу як стан екстремальної напруги сил для подолання принципово нових перешкод, розуміння кризової допомоги й думка про тих, хто в ній бідує, стане більш широким.

Звичайно людина може самостійно подолати кризовий стан. На початку кризи підсилюються напруга й тривога, потім активізуються стратегії вирішення проблем. Для рішення кризи й полегшення стану використовуються всі психологічні й фізичні ресурси. У цей період людина сприйнятлива до самої мінімальної допомоги й може витягти значну користь із простої підтримки й вислуховування. Тому кризовий стан не входить у категорію хворобливих порушень, це - нормальна реакція людини на аномальні події.

У процесі подолання кризи людина може придбати новий досвід, розширити діапазон адаптивних реакцій. З іншого боку, у тому випадку, якщо людина схильна реагувати на кризу дезадаптивними реакціями, криза може поглибитися, а хворобливий стан - підсилитися. Розвиток клінічних симптомів викликає нові дезадаптивні реакції, які можуть прийняти катастрофічний характер і привести до важких порушень психіки, смерті й суїциду.

Негативні зміни в результаті кризи (ускладнені кризи)

Багато негативних змін думок, почуттів, поведінки й фізичного стану в кризовому стані по симптомах відповідають категоріям міжнародної класифікації психічних хвороб (тут і далі - МКБ-10). Дуже часто характер змін такий, що ми не можемо говорити про якесь конкретне захворювання; зміни проявляються в комплексі, специфічному для різних груп розладів.

Розглянемо ці групи в порядку категорій МКБ-10.

Депресивний епізод (32)

Рекуррентний депресивний розлад (33)

Соціальні фобії (40.1)

Специфічні (ізольовані) фобії (40.2)

Змішаний тривожний і депресивний розлад (41.2)

Реакція на важкий стрес і порушення адаптації (43)

Безсоння неорганічної природи (51.0)

Нічні жахи (51.4)

Кошмари (51.5)

Відсутність або втрата статевого потяга (52.0)

Сексуальна відраза й відсутність сексуального задоволення (52.1)

Вагінізм неорганічної природи (52.5)

Тривожний розлад особистості (60.6)

Хронічна зміна особистості після пережитої екстремальної ситуації (60.2)

Розлад сексуальних відносин (66.2)

Звичайно, на ґрунті пережитої кризової ситуації можуть виникнути (або загостритися) і інші порушення. Фактично всі категорії МКБ-10 так чи інакше співвідносяться з розглянутою темою, тому запропонувати єдиний універсальний рецепт кризової психотерапії не представляється можливим. У кожному конкретному випадку доводитися проводити ретельну індивідуальну діагностику й індивідуально становити план терапії, що включає в себе комбінацію різноманітних приймань, не тільки тих, про яких мова йде в наступних розділах посібника, але й багатьох інших.

Затяжний, хронічний (ускладнений) криза приводить до соціальної дезадаптацїї, невротичних і психосоматичних розладах, суїцидальної поведінці.

Нижче перераховані й описані основні типи криз.

Травматичні кризи

Травматичні кризи викликаються екстремальними ситуаціями, що приводять до серйозних негативних наслідків, тобто ситуаціями погрози втрати здоров'я або життя (природні й техногенні катастрофи, дорожні аварії, напади, нещасні випадки й т.п.). Подібні події, незалежно від їхніх результатів, суттєво порушують почуття безпеки людини й можуть приводити до розвитку хворобливих станів - травматичного й посттравматичного стресу, інших невротичних і психічних розладів.

Криза цілісності спровокована погрозою цілям або системі цінностей, "перекриттям" джерел життєвого змісту (блокада життєвих цілей, думка про неможливість самоактуалізації. Результуюча всіх цих впливів виражається у втраті життєвого змісту, інтересу до життя, перспективи, а отже, і стимулів до діяльності. Виникають феномени відчуження й безнадійності.

З'являється негативне емоційне відношення до життя: від відчуття її тяжкості, мучительності до відрази. Подібні стани можуть виникати як у підсумку тривалого ряду життєвих труднощів, так і під дією гострих, однохвилинних важких психотравм. Будь-яка зміна в житті означає втрату деяких аспектів звичних думок про власне "Я" і об'єкті, що неминуче веде за собою їх постійне тестування й ревізію. Така кризу важко виявити. Звичайно при такій кризі частіше звертаються до друзів або родичів, а не до професійних психотерапевтів.

Криза "пересадження коріння" - це ситуація, коли людина як би переходить в інше культурне, інформаційне й комунікативне середовище. Для багатьох людей ця криза зв'язана з одруженням . Багато чого залежить від якості "ґрунту", на яку вони попадають.

Криза позбавлення являє собою найбільш частий тип, він пов'язаний із втратою близької людини. Реакція на втрату особливо важка, коли відносини із втраченою людиною були складними й нічого вже не виправити. Ця подія може викликати травматичну кризу, якщо вона померла зненацька, якщо смерть передчасна й трагічна. Але навіть якщо ця подія природна й закономірна, вона змушує страждати й горювати про померлого, по-іншому побачити своє власне життя й змінити систему цінностей.

Ситуаційна криза - це якась втрата, не пов'язана із втратою близької людини. Емоційно значимою втратою, що викликає переживання, можуть виявитися події, не настільки трагічні на перший погляд: руйнування Радянського Союзу, руйнування соціалістичної системи (не тільки для людей старшого покоління), крадіжка, особливо крадіжка з особистого житла, втрата безвинності, зрада, загибель свійської тварини.

Кризи становлення

На різних етапах життя люди можуть переживати психологічні кризи, стоючи перед необхідністю витримати нові випробування, пов'язані з дорослішанням і досягненням соціальної зрілості. Без цього неможлива соціалізація, оскільки в міру перетворення дитину в дорослої вимоги до нього і його відповідальність зростають. От кілька прикладів таких випробувань: вступ у школу, іспити, перша робота, безробіття, зміна роботи або спеціальності, еміграція.

Кризи розвитку й кризи життя

Ці кризи пов'язані з особливостями людського існування й постійними змінами в житті людини. Поява нових якостей, фізіологічних і психологічних, найчастіше вимагає перебудови всього організму й особистісних змін, що саме по собі може бути важким і хворобливим. З погляду статистичної норми, кризи розвитку вважаються нормативними, однак кожна конкретна історія життя має свою варіацію кризових періодів. Приведемо ряд прикладів подібних криз.

Полове дозрівання. Період фізіологічного й психологічного дорослішання може бути кризовим періодом, оскільки підліткам важко контролювати свої емоції й сексуальний потяг. Властиве віку прагнення до незалежності від батьків породжує безліч конфліктів. ІЗ цим періодом часто пов'язана перша любов, яка також може привести до кризи, особливо якщо почуття безмовні. Хоча перша закоханість далеко не завжди надовго зберігає свою інтенсивність, багато її "жертв" знають, що відчуття втрати при розриві може бути таким же сильним і залишати не менш хворобливий слід, як і при розставанні із близькою людиною, з якою проведена більша частина життя.

Початок подружньому життя. Процес адаптації партнерів до потреб і потребам один одного супроводжується напругою, яка може привести до кризи відносин. Часто криза на початку спільного життя означає не втрату взаємних почуттів, а необхідність навчитися жити разом.

Батьківство й материнство. Вагітність, народження дитини вимагає усвідомлення різниці між станами "тільки ми вдвох" і "ми - родина", відповідальності й турботи про дитину. Цей період також пов'язаний із сильною напругою, яка може привести до серйозної кризи в обох подружжя, до кризи родини.

Відокремлення дітей від батьків, відхід з рідного дому. Батьки можуть переживати стрес, почувати себе непотрібними, що теж іноді приводить до кризи. Криза стає ще серйознішою, якщо діти не прагнуть підтримувати близький контакт із батьками. Тоді ізоляція, якої так боялися батьки, стає реальністю.

Хвороба. Важке захворювання, у результаті якого людина стає частково або повністю непрацездатною, - це сильний стрес, який веде до кризи. З початком захворювання для деяких людей закінчується життя, до якого вони звикли. Хворому необхідно змиритися з инвалідизацією, але це нелегко. Його близькі люди, з іншого боку, зустрічаються з необхідністю пристосувати своє життя до змін і опікуватися про нього.

Мимовільне або штучне переривання вагітності. Викидень, який звичайно відбувається протягом перших трьох місяців вагітності, може бути серйозним ударом, особливо якщо подружжя прагло мати дитину. Проблема ускладнюється, якщо в жінки й раніше були викидні або труднощі, пов'язані з вагітністю. Штучне переривання вагітності на ранніх стадіях також може привести до кризи, оскільки жінка може випробовувати сильне почуття провини, навіть якщо вона вирішила або добровільно погодилася зробити аборт. Згода зробити аборт уже сама по собі може бути причиною численних серйозних проблем залежно від того, як був прийнятий це рішення: самою жінкою або під тиском чоловіка (інших людей).

Менопауза може привести до багатобічної кризи в жінки, її чоловіка, до кризи їх відносин. Багато жінок сприймають втрату здатності до дітородіння як однозначна ознака того, що певна фаза життя закінчується. Вони можуть переживати депресивні стани. Гормональні зміни які викликають фізичний дискомфорт, що збільшує проблеми.

Дуже важлива криза - це криза середини життя в 35-45 років, що ділить життя навпіл, вона переживається звичайно досить болісно. Вона пов'язана із втратою сенсу життя, коли міняються робота, друзі, особисте життя. Іде знецінювання того, чого людина досяглася. До цього періоду накопичуються протиріччя.

Якщо в 30 років доводиться суттєво коректувати свої життєві плани, відмовлятися від властивих молодості нереалістичних домагань і опускатися на грішну землю, то в 40 років все набагато глибше й складніше. Може здатися, що життя проходить непомітно й зовсім не так, як хотілося. Займаєшся не своєю справою. Живеш поруч не з тими людьми. Усе начебто б благополучно, але все катастрофічно не так. Чоловіки й жінки трохи по-різному переживають цю кризу.

Що досягши життєвого апогею чоловікові раптом починає видаватися, що в нього залишився останній шанс зробити свою справу, таке, яке без нього не зможе ніхто. У сорокалітнього чоловіка нерідко з'являються захоплення на стороні. А в жінки, яка перебуває з ним поруч, у це ж час наближається власна криза. Вона вже не потрібна практично дорослим дітям, багато хто з них просто вилітають із гнізда, залишаючи рідний дім порожнім. У неї звичайно немає таких професійних успіхів, як у чоловіка. Їй важко сховатися в роботу, швидко знайти собі гідне професійне заняття. Вона все частіше розглядає себе в дзеркалі, і її висновки невтішні. Чоловік в 40 років теж починає висувати претензії до своєї зовнішності: йому не подобається зайва вага, лисина, що намічається. Страхи чоловіка пов'язані з фатальним, як йому здається, зниженням потенції. Чоловік, що переживає цю кризу, стає непередбаченим навіть для самого себе.

Наступна серйозна криза - це криза передпенсійного віку, коли людину очікує автоматична зміна його соціального статусу. Ті люди, які прагнули б, щоб їх залишили на роботі, починають працювати навіть краще, чим їх колеги, що перебувають у кризі середнього віку. Відкривається другий подих. Приблизно років в 65 або трішки пізніше, коли поступово закінчиться активна трудова діяльність, буде ще одна вікова криза. Головним завданням стане необхідність прийняти своє минуле, свою життєву історію, прийняти усе, що встиг у цім житті зробити. Не відкидати, не соромитися, не обвинувачувати себе й інших, а прийняти.

Остання криза - це "вузловий період". Він не має тимчасових рамок. Умовно - це коли людина збирає речі у вузлик і зберігає їх, готуючись до смерті. Він існує як би у двох світах. Деякі більше собі дозволяють, прагнуть одержати те, чого в них не було. Звідси пізня любов, творчість, більша воля.

Криза по визначенню означає "розвилку на дорозі" або поворотну крапку. Це напружений, тривожний стан, який не може переноситися індиферентно. Криза обмежена в часі: щось повинне змінитися, не можна залишатися в кризі постійно. Розв'язок будь-якої кризи неможливо без рішучості на яку-небудь дію.

Криза в житті - це завжди неприємно. Людина вибивається зі звичного ритму. Криза - це не тупик, а якісь протиріччя, які накопичуються в людини.

Важко, коли людина не виходить із чергової кризи, а накопичує їх. Множинні кризи, на жаль, досить звичайні й з високою ймовірністю викликають дуже серйозні проблеми. Перш ніж завершиться пристосування до першого стрессору, подальший розвиток кризи вимагає витрати ресурсів, які й без того вже досить виснажені. Численні трагічні події не обов'язково ведуть до психологічних порушень, але підвищують їхню ймовірність більше, ніж одиночна криза.

Кожна криза характеризується індивідуальним і, властивим і тільки їй ознаками, відповідно, використовуються різні види допомоги й вибираються різні профілактичні заходи. Інтервенція, або втручання в кризу, здійснюється по певних принципах, виходячи з особливостей даної кризи.

На відміну від травматичних криз, коли серйозна психологічна травма пов'язана із травматичною ситуацією, кризи розвитку й життєві кризи розвертаються протягом певного періоду.

У типових випадках тривалість психологічної кризи обмежується строком від однієї до шести тижнів. Успішний результат психологічної кризи сприяє підвищенню адаптаційного рівня індивіда, включаючи його здатність протистояти кризам у майбутньому.

Негативний результат кризового стану веде до суїцидальної поведінцки або до патологічної дезадаптацїї індивіда, що виражається у виникненні обкреслених психопатологічних станів і розладів.

Можна умовно виділити наступні стадії таких криз:

1) розвиток кризової проблематики;

2) пік проблеми;

3) криза.

1. Розвиток кризової проблематики. Можна описати два варіанти такого розвитку: а) нагромадження невирішених, другорядних проблем в кінці кінців досягає кризової крапки. Незначна остання проблема звичайно є тою краплею, яка переповняє чашу терпіння; б) людина очікує важливої, центральної події, якого неможливо уникнути насправді або по його рішеннях. У процесі наближення цієї події розвивається криза. Можна привести приклад, наближення важливого іспиту, який необхідно здати, щоб продовжити навчання; важку хворобу з передбачуваним смертельним результатом; настання менопаузи; період, коли діти залишають рідний дім; вихід на пенсію.

На стадії розвитку кризи людина постійно думає про те, що проблема збільшується, він згадує про неї часто й мимоволі; як наслідок, можуть виникати тривожні симптоми: відчуття, що "серце пішло в п'яти", сильне серцебиття, розлади сну. подія, що наближається, приймає неясний обрис у вигляді непереборного бар'єра або невідворотної погрози.

2. Пік проблеми. Страх перед вагою проблеми може бути настільки сильним, що, коли вона досягає свого піка, у людини не залишається психологічних ресурсів. Вирішальна ситуація - іспит, смерть, розлучення, втеча з будинку, втрата роботи і т.д. - тисне на людину, яка вже вичерпала більшу частину психологічних сил.

3. Криза (після події). Оскільки для кризи характерне відчуття нестерпності, що відбувається, людина напружує всі свої сили, щоб якимось чином змінити ситуацію, розв'язати проблему всіма відомими способами. Якщо ж кризова ситуація набула характеру, що травмує, наступну кризу схожу на травматичну. Криза - "поворотний пункт", він може привести або до вирішення проблеми, набуття нового досвіду, розвитку особистості, або до розвитку хвороби, регресії, стагнації.

ПОЧУТТЯ В КРИЗІ

Як почуває себе людина під час кризи? Тривога - головне складове й універсальне супровідне кризі почуття, найпоширеніше й загальне для всіх людей. Будь-яка значима погроза викликає тривогу, яка допомагає мобілізувати сили в цій ситуації. Тривога допомагає в мобілізації проти погрози, отже, цілком нормальна. Однак сильна тривога створює замішання, перекручені, негативні судження, сумнівні рішення дезорганізують діяльність, приводять до невірного сприйняття подій, оборонної поведінки. Оскільки в кризових станах завжди виражена сильна тривога й вона з'являється першою, необхідно з'ясувати її зв'язок з іншими почуттями.

Інше загальне почуття - це безпорадність. Ґрунт іде з-під ніг, а зовнішні події, що відбуваються, і безліч незнайомих емоцій продукують це почуття.

Людині, що перебуває в стані кризи, набагато сутужніше формулювати думки й обговорювати ділові проблеми. Сильні емоції й завантаженість психічних процесів терміновими подіями знижують здатність до ясного мислення. Імпульсивні дії під час кризи нерідко створюють проблеми, з якими людина зіштовхнеться в майбутньому. Іноді люди в стані кризи продовжують намагатися вирішувати відповідальні й складні завдання, а потім відчувають почуття пригніченості через провал, розглядаючи його як ознаку особистої слабості.

Часто супутнім почуттям у кризі буває сором. Людина почуває себе некомпетентною, нездатною упоратися із ситуацією, залежною від інших. Людина соромиться цього стану. Адже до цього вона була впевнена у собі й незалежною, почувала себе здатною вирішувати життєві проблеми. Сором, як правило, переживається людьми, які є жертвами насильства. Сором жертви - один з факторів, через які особливо важко допомогти їй.

Сум звичайно відзначається як результат переживання втрати. Це частина загальної реакції горя.

Є присутнім і почуття гніву, яке спрямовано або на себе, або на іншу людину, або на ситуацію. Гнів включається в будь-яку кризу, викликаний втратою, приниженням або образою. Однак гнів часто захований за іншими сильними емоціями, гнів іноді може переживатися як заміщення, що защемляють людську гідність емоцій, таких як страх, сором або провина. Коли гнів виникає в ситуації кризи, завжди є можливість розвитку подій від поганого до гіршого.

Людина переживає суперечливість, викликану внутрішньою боротьбою між потребою в незалежності й відчуттям своєї залежності від інших, потребою в допомозі.

Усі ці почуття негативно впливають на самооцінку й роблять людину, опинившусь в кризі, дуже вразливою. Саме зниження самооцінки й підвищена вразливість дають підставу описувати криза як стан, що несе небезпеку для особистості. Однак у кризі відкриваються й нові можливості.

Людина, опинившись в кризі, виявляє, що її впорядкований, ретельно вибудуваний світ став хибким і невизначеним. Усі звичні способи, за допомогою яких вона справлявся з життєвими труднощами, зазнають сумніву, і вона змушена шукати нові шляхи вирішення проблем, виробляти нові способи поведінки, які можуть бути більш ефективними, чим попередні. Які це будуть способи, багато в чому залежить від того, до кого він звертається по допомогу.

Осипова А.А.Справочник психолога по работе в кризисных ситуациях. – Изд. 2-е. – Ростов н/Д: Феникс, 2006.

Будь-яка криза припускає два виходи: або людина може відновити перерване кризою життя, відродити його, або життя перероджується й людина перероджується, стає зовсім іншою, і в іншому житті вона ставить перед собою інші цілі й шукає нові способи їх досягнення. У цьому випадку криза виводить людину на новий рівень особистісного розвитку.

Кожна криза має свій плин, початок і основний фази. Дж. Каплан описав чотири послідовні стадії кризи.

1-я стадія. Первинний ріст напруги, при якім стимулюються звичайні, звичні способи розв'язку проблеми.

2-я стадія. Подальший ріст напруги в умовах, коли ці способи виявляються безрезультатними.

3-я стадія. Ще більше збільшення напруги, що вимагає мобілізації зовнішніх і внутрішніх джерел сил.

4-я стадія. Якщо все виявляється марне, наступає стадія, що характеризується підвищенням тривоги й депресії, почуттям безпорадності, безнадійності й у кінцевому випадку дезорганізації особистості.

Криза може обірватися на будь-якій стадії, якщо зникає небезпека або виявляється розв'язок.

Ф.Е. Василюк під кризою розуміє критичний момент і поворотний пункт на життєвому шляху. Незважаючи на те що людський світ досить різноманітний і існує безліч всіляких криз - криза розвитку, особистісна криза, криза втрати, травматична криза, посттравматичний військовий розлад і так далі, - можна будь-яку кризу описати за наступною схемою:

■ джерела кризи: протиріччя, проблеми, що виникли в людини;

■ симптоми, тобто особливості відбиття переживань, які проявляються в поведінці людини;

■ можливі обставини, що поглиблюють протікання кризи;

■ обставини, що полегшують вихід із кризи;

■ шляхи виходу із кризи;

■ вплив кризи на успішність діяльності людину;

■ форми "розплати" за невихід із кризи;

■ особливості психологічної допомоги, у якій бідує людина, опинившись в кризовій ситуації.

Кожна конкретна критична ситуація не є якимось застиглим утвором, вона має складну внутрішню динаміку, у якій різні типи ситуацій впливають один на одного через внутрішній стан, зовнішню поведінку людини і його наслідкии.

У стані кризи міняється емоційна сфера людини. Людей може випробовувати одне із трьох домінуючих почуттів: депресію, деструктивне почуття або самітність.

Депресивна реакція проявляється в таких почуттях, як апатія, байдужість, розчарування, утома, туга, пригніченість, байдужність.

До деструктивних почуттів відносять дратівливість, злість, образу, агресія, ненависть, досада, упертість, причепливість, помисливість, заздрість.

Самітність виражається в таких переживаннях, як почуття непотрібності, нерозуміння, тупика, безнадійності, порожнечі поруч.

У людини, що перебуває в кризі, змінюється обсяг спілкування: він або різко обмежується (відхід у себе), або різко зростає (самітність у юрбі). Людина як би шукає забуття в частоті поверхневих контактів з іншими людьми.

У ряді досліджень було показано, що є схеми переживання кризи, більш характерні для жінок і більш характерні для чоловіків. Схеми, характерні для жінок, пов'язані зі спілкуванням. Стереотипи фемінності, що існують у суспільній свідомості, дозволяють жінці показати себе слабкою, ділитися своїми проблемами, просити допомоги в їхньому розв'язку. Подібне ж поведінка в чоловіка не схвалюється, навіть засуджується суспільством. Тому схеми, характерні для чоловіків, більш пов'язані із внутрішніми переживаннями. Стереотип маскулинності припускає здатність самостійно справлятися із ситуацією, незалежність у прийнятті розв'язків. Отже, чоловік змушений робити внутрішню невидиму роботу над кризовою ситуацією. Тому в чоловіків зовнішня відсутність ознак кризи не означає її дійсної відсутності. У цей же час напруга усередині людини накопичується й може виявитися в тому числі аутоагресивно, суїцидально.

Дослідження показали, що під час кризи жінка більш схильна до прояву агресивних емоцій і агресивної поведінки, чим чоловік. Традиційно вважається, що чоловік більш агресивний, чим жінка, але в рамках кризи ситуація кардинально міняється.

По яких ознаках ми можемо визначити початок кризи, що наближається?

Перше - наявність проблеми, яка створює дискомфорт, що поширюється на багато сфер життя. Наприклад, напружені відносини на роботі продовжують на відпочинку, при зустрічі із друзями. Психічний стан починає впливати на фізіологію, губиться апетит, сон, те, що раніше радувало радість зовсім перестає приносити задоволення. Далі, змінюються в гіршу сторону відносини з навколишніми й близькими людьми. Починає дратувати те, на що раніше зовсім не звертали увагу. Виникає відчуття, що нас не розуміють і на зло нам щось роблять. Виникає стійке відчуття, що якась наша особливість, стиль спілкування, реакція на зауваження, сприйняття критики заважає просуванню вперед у самому загальному змісті, заважає як кар'єрному росту, так і особистісному вдосконалюванню .

Усі вікові кризи характеризуються деякими загальними рисами. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими, часто конфліктують із навколишніми дорослими, особливо з батьками. Виникає негативне відношення до вимог, що раніше спокійно виконувалися, доходить до впертості й негативізму. Діти як би розмежовують границі можна - не можна, прагну й треба. Якщо дорослі помотають дитині розширити його можливості по оволодінню засобами, необхідними для того, щоб задовольняти нові, потреби, освоювати нові сфери життя, то криза долається й дитина виходить на новий рівень розвитку. Якщо ж нова потреба пригнічується зовнішніми соціальними вимогами, то криза загострюється й затягається. На грані віків дитина відкриває для себе сам факт наявності інших форм життя, діяльності, співробітництва, спілкування, і подібне відкриття провокує буквальне відтворення цього, поки ще дуже наївного бачення у власній поведінці. Неадекватність цього нового провокує конфлікти. Розгортання конфліктної ситуації приводить до виявлення зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху реалізації бажаного поведінки. Зовнішні згодом зникають, але виявляються й інші обмеження, внутрішні. Ці обмеження пов'язані з недостатніми можливостями дитини в реалізації нових видів діяльності.

Відомий дослідник дитячих криз К. Н. Поливанова виділяє п'ять етапів розгортання кризи вікового розвитку: відкриття, міфологізація, конфлікт, рефлексія й дозвіл, У цій, логіці безконфліктне протікання кризи неможливо, якщо розуміти конфлікт як закономірний етап у розвитку кризи. Якщо ж розуміти, конфлікт як побутову сварку, скандал, то в такому змісті його можна уникнути.

Основоположником вітчизняного вчення про кризи психологічного розвитку дітей є П.П. Блонский, який виділив три стадії плину кризи: предкриза власне криза й посткриза. Перед криза є перехідною стадією від стабільного періоду розвитку дитину до кризової зміни його психологічних функцій, а посткриза, навпаки, характеризує їхнє повернення до нормального стану. Криза є часом максимального загострення наявних психологічних проблем дітей або їх первинного прояву. У кризі ступінь відхилення психофізіологічних параметрів від певної умовної норми стає максимальною. Крім різкої зміни інтенсивності ознак, на тлі кризи відзначається підвищення нестійкості особистості. Зростає частота коливань, як убік підвищення, так і убік зниження. Для кризи також характерне явище психологічної дисоціації. Зокрема Д.Б. Эльконіним був показаний поділ ознак інтелектуального й емоційного розвитку дитину. В умовах кризового періоду інтелектуальні показники знижуються, а емоційні - підвищуються. У зв'язку із цим у багатьох дітей знижується успішність і підвищується їхня конфліктність і агресивність. Під час кризи психологічна система втрачає стійкість, цілісність, відбуваються різкі перепади настрою, емоції, міняється мотивація. Може розвиватися астенія або депресія, яка є типовим емоційним тлом кризи. Під час кризи психіка дитини активно засвоює соціальні впливи. Об'єднуючий початок для емоційної й інтелектуальної сфер дитини має комунікативна система. Характер комунікацій відбивається в особливостях мови, поведінки, жестів, міміки. У стадії кризи спостерігається різке зниження комунікативності до рівня припинення більшості соціальних контактів, відхід у себе до наступної стадії - посткриза. На цій стадії спостерігається протилежне явище - швидке збільшення обсягу соціальних контактів і відновлення всіх форм комунікативної діяльності. При цьому відбувається як би прорив комунікацій, з поступовим потім відновленням до звичайного рівня. При відхиленнях у розвитку роль, що адаптує, комунікацій страждає. У цьому випадку спостерігається порушення розвитку не тільки комунікацій, але й інтелектуальної системи дитини. Отже, можна підвести попередні підсумки: дитина (як і доросла людина) розвивається нерівномірно, є періоди відносно спокійні або стабільні, а є так звані критичні періоди.

Основні кризи розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому не по черзі, а у випадковому порядкові: сім років, три роки, тринадцять, один, нуль. Під час критичних періодів за дуже короткий період людей міняється весь, цілком, в основних рисах. Це еволюційна, добірна, стрімка зміна як по темпу, так і за змістом змін, що відбуваються.

Для критичних періодів характерні наступні риси:

1. Границі, що відокремлюють початок і кінець криз від суміжних періодів украй не виразні, виникає криза як би непомітно. Дуже важко визначити момент його настання й закінчення. Різке загострення спостерігається в середині кризи, у крапці апогею.

2. Важковиховуваність дітей у критичні періоди у свій час послужила відправною крапкою для їхнього вивчення. У цей період спостерігається норовистість, негативізм, падіння успішності й працездатності, зростання кількості конфліктів. Внутрішнє життя дитини в цей час супроводжується болісними переживаннями.

3. Негативний характер розвитку. Відзначене, що під час криз відбувається скоріше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не тільки здобуває, але й втрачає із придбаного колись. Ці придбання Л.С.Виготський назвав новотворами.

4. До початку кожного періоду складається неповторне співвідношення дитини й навколишньої дійсності, соціальна ситуація розвитку, що закономірно визначають його спосіб життя, веде до виникнення новоутворень які, у свою чергу, спричиняють нову структуру свідомості дитину, зміна його відносин.