Філософія в культурі[ред.]
Філософія займала і займає важливе місце в культурі людства — всіх матеріальних та духових продуктів і цінностей, створених людьми, на відміну від природи, що виникає й існує без стороннього втручання. Стародавні греки виділяли три розділи культури:
пов'язаний з істиною — предмет науки;
пов'язаний з красою — предмет мистецтва;
пов'язаний з визначенням добра і зла — предмет філософії.
Філософію Арістотель ділить на три галузі:
Теоретичну — про буття, називаючи її «першою філософією», наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання.
Практичну — про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності.
Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості.
Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво приділяють суттєву вагу людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постаєрозумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.
Філософія в медицині[ред.]
У своєму історичному розвитку філософія і медицина завжди були тісно пов'язані. Як вважав ще Демокріт, лікарське мистецтво зцілює хвороби тіла, а філософія визволяєдушу від пристрастей. Невипадково багато видатних філософів були лікарями, і, фактично, всі видатні медики були своєрідними філософами. Сучасні філософія і медицина мають багато спільного, зокрема наступне:
близькість до глибинних проблем буття, проблем життя і смерті;
спільне дослідження методологічних і соціальних проблем медичного пізнання;
спільне дослідження проблем, пов'язаних з виникненням нових медичних технологій.
Донині зберігають своє значення слова великого філософа і лікаря Демокріта[8]:
Німецький філософ, творець самобутньої філософської концепції антропологічного матеріалізму вважав:
Філософія в релігії[ред.]
Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також базуються на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень в якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.
Водночас релігія — не лише ідеї та погляди, але й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальноюформою світоосмислення. Філософія залишає на розсуд самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим — не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.
Візантійський богослов і мислитель Іоанн Дамаскін в своїх працях одним з перших висловив ідею про те, що філософія як пошук істини має бути служницею богослов'я, оскільки відповідно до християнського вчення Бог (Боже Слово) і являє собою єдину Істину в усій повноті.