Зміст

Вступ 5

РОЗДІЛ 1. НАУКА ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ 7

1. Поняття, зміст, мета і функції науки 7

2. Етапи становлення і розвитку науки 16

3. Наукознавство та його основні розділи 19

4. Форми організації та управління наукою і національна

система класифікації наук 24

5. Система підготовки наукових кадрів в Україні 32

6. Науково-дослідна робота студентів 35

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

І ТВОРЧОСТІ 39

1. Методи активізації творчого мислення 39

2. Наукове дослідження та його методологія 48

3. Методи наукових досліджень 52

4. Гіпотези в наукових дослідженнях 61

5. Доведення гіпотез 64

6. Експеримент в наукових дослідженнях 67

7. Математичне планування експерименту 71

РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ПРОЦЕСУ 83

1. Основні терміни та поняття 83

2. Типи наукових документів, сфера їхнього створення та використання 87

3. Закономірності зростання, розпорошення та старіння наукових документів і аналіз документальних інформаційних потоків 94

4. Інформаційне забезпечення науково-дослідного процесу 96

5. Глобальна мережа Internet 100

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ

НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 107

1. Алгоритм науково-дослідного процесу 107

2. Організаційна стадія науково-дослідного процесу 111

4.2.1. Етапи конкретизації теми наукового дослідження

та попереднього визначення теоретичних посилань 111

4.2.2. Організаційно-методична підготовка наукового дослідження 118

4.3. Дослідна стадія науково-дослідного процесу 124

4.4. Завершальна стадія науково-дослідного процесу 133

1. Етап узагальнення та апробації результатів дослідження 134

2. Етап реалізації результатів дослідження 153

4.5. Ефективність наукових досліджень 157

РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ В НАУКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 163

1. Особливості творчої праці дослідника 163

2. Наукова організація праці в дослідницькій діяльності 166

3. Етичні норми і цінності науки 175

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ 181

ДОДАТКИ 191

Додаток 1. Використання ЕОМ для розв'язання прикладних задач 191

Додаток 2. Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій 289

Додаток 3. Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у дисертації, і списку опублікованих робіт, який наводять

в авторефераті 307

Додаток 4. Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" 310

Додаток 5. Закон України "Про наукову і науково-технічну експертизу" 330

ЛІТЕРАТУРА 343

Вступ

Принципові зміни в політичному та економічному житті України, розвиток демократичних принципів управління державним і приватним виробницт­вом вимагають від керівників різних рівнів, фахівців і державних службов­ців глибокого вивчення і широкого використання досягнень науково-тех­нічного прогресу.

Життя ставить перед керівниками і фахівцями такі проблемні завдання, як впровадження нових технологій, організація виробництва нових конкурен­тоспроможних товарів, підвищення якості товарів, що виробляються, вирі­шення комплексу соціально-економічних проблем.

Виконання таких завдань неможливе без впровадження досягнень науко­во-технічного прогресу, поглиблення наукових досліджень.

Прискорення темпів НТП має конкретні якісні і кількісні форми прояву. Суспільство не може сприяти НТП, не створюючи наукову теорію, наукові основи управління.

Людство за свою багатовікову історію розробило і з успіхом використо­вує різноманітні методи організації наукових досліджень. І в українському суспільстві зростає інтерес і усвідомлення необхідності наукових дослі­джень у цій галузі знань.

Засвоєння методології та принципів організації наукових досліджень особ­ливо важливе для студентів та аспірантів, майбутніх фахівців, від яких за­лежить прогрес в економіці держави.

Навчальний посібник "Наукове дослідження: методологія, організація та інформаційне забезпечення" призначений передусім для студентів, аспі­рантів, викладачів вищої школи. У виданні розглянуто основні поняття, зміст і функції науки, форми її організації та управління, систему підготовки на­укових кадрів в Україні. Подано методологічні основи наукового дослід­ження, підкріплені прикладами їх практичного застосування під час вирі­шення завдань економіки. Висвітлено питання організації і проведення

наукового дослідження та його інформаційного забезпечення. Розглянуто особливості творчої праці у дослідницькій діяльності, етичні норми і цін­ності науки.

Особливістю цього навчального посібника є те, що автори, крім основних теоретичних матеріалів, пропонують до розгляду приклади використання ПЕОМ для розв'язання практичних задач економічного характеру.

Автори з подякою сприймуть зауваги і поради щодо поліпшення змісту навчального посібника.

Розділ 1

Наука як система знань

1.1. Поняття, зміст, мета і функції науки

Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояс­нення і передбачення подій, планування і реалізації діяльності та розробки інших нових знань. Знання — найважливіший засіб перетворення дійсності. Вони становлять динамічну систему, що швидко розвивається, темпи зро­стання якої в сучасних умовах перевищують темпи зростання будь-якої іншої системи. Використання знань у практичній перетворювальній діяль­ності людей передбачає наявність особливої групи правил, що регламен-тують, як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досяг­нення якої мети можуть застосовуватися ті чи інші знання.

Говорячи про знання, мають на увазі вищий рівень інформації, що функці­онує в суспільстві. При цьому знання — це не вся інформація, а лише та її частина, яку людина перетворила і опрацювала особливим чином. У про­цесі перетворення інформація повинна набути знакової форми або бути представленою в цій формі за допомогою інших знань, накопичених у па­м'яті; інформація повинна отримати суть і значення. Отже, знання — це завжди інформація, але не всяка інформація — знання. Для перетворення інформації на знання використовують цілу низку закономірностей і різно­манітних правил, що вводять знання до системи суспільних зв'язків, у куль-гуротворчий контекст конкретної доби.

Як основна форма людського пізнання наука в наш час стає дедалі вагомі­шим і суттєвішим складником тієї реальності, яка нас оточує і в якій нам так чи інакше потрібно орієнтуватися, жити і діяти. Тому важливо мати чітке уявлення про те, що таке наука, як вона побудована і як розвивається.

Наука становить сутність людського знання. За Кантом, вона є сукуп­ністю знань, впорядкованих згідно з певними принципами, реальним зв'язком правдивих суджень, передбачень і проблем дійсності та окре­мих її сфер чи аспектів.

Безпосередня мета науки — це опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів, інакше кажучи, теоретичне відображення дійсності з метою використання в практичній діяльності людей. Тому наука як сфера людсь­кої діяльності виконує функцію розробки і теоретичної систематизації об'­єктивних знань про дійсність. У перебігу історичного розвитку наука пере­творилася на виробничу силу суспільства і найважливіший соціальний ін­ститут. Поняття науки містить і діяльність задля отримання нового знання, і результат цієї діяльності — суму отриманих на даний час наукових знань, що створюють наукову картину світу.

Як невід'ємний чинник практичного способу освоєння світу, наука (ви­робництво знань) є досить специфічною формою діяльності, яка суттє­во відрізняється і від діяльності у сфері матеріального виробництва, і від інших видів духовної діяльності. Якщо в матеріальному виробництві знання лише використовують як ідеальні засоби, то в науці отримання нових знань становить основну і безпосередню мету, незалежно від то­го, в якому вигляді втілюється ця мета — у вигляді теоретичного опису, схеми технологічного процесу, побудови експериментальних даних або формули медичного препарату. На відміну від інших видів людської ді­яльності, результати яких можуть бути відомими і заданими ще до по­чатку роботи, діяльність правомірно називають науковою лише тоді, коли вона дозволяє набути нових належних знань; таким чином, її результат є принципово нетрадиційним. Саме тому наука є силою, що постійно змінює інші види людської діяльності.

Таким чином, можна стверджувати, що основним змістом науки є:

/ теорія як система знань, яка є формою суспільної свідомості і до­сягнень інтелекту людини;

/ суспільна роль у практичному використанні рекомендацій для ви­робництва благ, що є життєвою необхідністю людей.

Однак поступовий рух пізнання в цілому, з філософського погляду, обу­мовлено не тільки безпосередніми запитами сьогоденної практики, а й суто пізнавальними інтересами людства, результати задоволення яких ко­ли-небудь проявляються в прогнозуванні майбутніх способів і форм прак­тичного освоєння світу.

Отже, наука в сучасному суспільстві виконує низку конкретних функцій:

/ пізнавальну — задоволення потреб людей у пізнанні законів при­роди і суспільства;

/ культурно-виховну — розвиток культури, гуманізацію виховання і формування нової людини;

/ практично-діючу — удосконалення виробництва і системи суспіль­них відносин, інакше кажучи, безпосередньої виробничої сили ма­теріального виробництва.

Сукупність окремих, часткових функцій науки надає їй головну функцію в сучасному світі — розвиток системи знань, що сприяє найбільш раціональ­ній організації виробничих відносин і використанню виробничих сил в інте­ресах усіх членів суспільства.

Згідно з викладеного вище, поняття науки слід розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, форму суспільного піз­нання; по-друге, як вид суспільного розподілу праці; по-третє, з позиції прак­тичного використання висновків науки, інакше кажучи, її суспільної ролі.

Розглянута нами двоєдина мета науки — наукове пояснення явищ природи і суспільства, будь-коли зафіксованих людиною, і отримання нових знань, використання їх у практичному освоєнні світу — обумовлює і предмет на­уки: взаємопов'язані форми розвитку матерії або особливості їх відобра­ження у свідомості людини.

Існуюча множина різноманітних галузей знань поєднується в дві великі групи наук:

/ природничі (математика, астрономія, фізика, хімія, біологія та ін.);

/ науки про дух (сфера духовно-культурної діяльності людини: еконо­міка, філософія, історія, логіка, філологія, право та ін.).

Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про той чи інший аспект навколишнього світу, знань, зведених у єдину систему. Систематизовані наукові знання і є адекватним відображен­ням, відтворенням структури об'єкта в системі наукових знань про ньо­го. Отже, наука — це динамічна система знань, що розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній ді­яльності людини.

Проте треба зазначити, що не всі знання, зведені в систему, адекватні науці. Наприклад, практичні посібники з планування, нормування, обліку, фінансування становлять певну систему знань, але їх не можна віднести до наукових знань, бо вони не розкривають нових явищ у господарській діяльності людей, а лише містять конкретні інструкції відносно виконання традиційних дій у сфері бізнесу. Отже, наукові знання слід відокремлюва­ти від пересічних знань, якими люди користуються в побуті для вирішен­ня щоденних завдань.

На відміну від повсякденного знання, наука (за Арістотелем) не задоволь­няється тільки питанням "що", а й запитує "чому", порушує питання про

основи і причини речей, водночас заглиблюючись у дійсність, в елементи буття, подій, трансформуючи їх. Тому однією з найважливіших особливос­тей наукового пізнання є орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть входити в діяльність людини, і дослідження їх як явищ, що підкоряються об'єктивним законам функціонування і розвитку.

Чим же відрізняється наука від повсякденного пізнання?

По-перше, наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, що не зводяться до об'єктів побутового досвіду. Наука виходить далеко за межі повсякденної практичної діяльності людини й має предметом своєї уваги і об'єкти, які поки що не входять у наявну практику. При цьому, спираючись на глибокі знання об'єктивних суттєвих зв'язків дій­сності, виявляючи об'єктивні тенденції розвитку природничих і суспіль­них процесів, наука є засобом передбачення наслідків людської діяль­ності, розкриває методику прийняття рішень у цій діяльності. Тому пе­редбачення майбутніх змін у природі і суспільстві також є одним з най­важливіших завдань науки.

Особливості об'єктів науки потребують і нових засобів для їх освоєння. На­приклад, щоб описати явища, які вивчає наука, якомога чіткіше фіксувати поняття та визначення, наука розробила спеціальну мову для опису об'єктів, незвичайних з погляду існуючої практики, а іноді й здорового глузду.

Поряд із спеціалізованою мовою наукове дослідження потребує особливої системи спеціальних знарядь, спеціальної наукової апаратури. Наука фор­мує і специфічні способи обґрунтування істинності знання: експеримен­тальний контроль за отриманим знанням, виведеність одних знань з інших, істинність яких уже доведено.

Важливою рисою науки є також її активний пошуковий характер. Тому до­корінно різняться й методи пізнавальної діяльності в науці і повсякденному житті. Власне кажучи, тільки в науці способи визначення і фіксації об'єкта як предмета пізнання вирізняють як специфічні методи пізнання. У повсяк­денному житті це зовсім не усвідомлюється.

У процесі накопичення знань про методи наукової діяльності сформувала­ся методологія як особлива галузь наукового дослідження, призначена спря­мовувати науковий пошук.

Крім того, заняття наукою потребують особливої підготовки: освоєння за­собів наукового дослідження, що вже історично склалися завдяки досвіду людства, прийомів і методів використання цих засобів, а також засвоєння певної системи цінностей і цільових установок, характерних для науки. Це, наприклад, установка на пошук об'єктивної істини, звідки випливає, скажі­мо, вимога логічної несуперечності теорії та її експериментального під-

твердження, або установка на постійне зростання знань, отримання ново-го знання, що пердбачає заборону на плагіат, допустимість критичного перегляду підстав наукового пошуку та ін.

Таким чином, головними ознаками наукового пізнання світу є: / предметність і об'єктивність наукового знання;

/ вивчення об'єктів, порівняно незалежних від повсякденного досвіду та сьогоденних можливостей використання результатів.

Усі інші відмінні ознаки науки є похідними від основних і обумовлені ними.

Кажучи про наукове знання, необхідно виокремити два його рівні — емпі­ричний (тобто заснований на досвіді і через посередництво досвіду) і теоретичний (отриманий шляхом умовиводу, відокремлено від практи­ки). Основними критеріями розподілу цих рівнів є:

/ характер предмета дослідження;

/ тип засобів дослідження, що застосовуються;

/ особливості методу дослідження.

Безумовно, теорія та емпіричне дослідження мають справу з різними зрі­зами однієї і тієї самої дійсності. Однак емпіричне дослідження вивчає явища і залежності між ними, в яких воно може вловити прояв закону, тим часом як теоретичне дослідження дає закон у чистому вигляді.

Елементами емпіричного (заснованого на практичному досвіді) знання є факти, отримані за допомогою спостережень та експериментів і які кон­статують якісні й кількісні характеристики об'єктів і явищ. Стійка повторю-ваність і зв'язки між емпіричними характеристиками виражаються за до­помогою емпіричних законів, виведених за допомогою теорії ймовірності.

Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об'єктом дослідження, що передбачає проведення спостере­ження й експериментальну діяльність. А все це, у свою чергу, потребує використання приладів, пристроїв, устаткування та інших засобів реально­го спостереження та експерименту.

У теоретичному дослідженні безпосередня практична взаємодія з об'єк­том відсутня, об'єкт вивчається тільки опосередковано — через розумові конструкції, що є носіями тільки істотних характеристик і вільні від несуттє­вих зв'язків та ознак. Інакше кажучи, теоретичний рівень наукового знання передбачає наявність особливих абстрактних об'єктів і таких, що їх взає-мопов'язують, теоретичних законів. Ці об'єкти і закони створюються з метою ідеалізованого опису і пояснення емпіричних ситуацій, іншими сло­вами, з метою пізнання суті процесів та явищ.

Оперування об'єктами теоретичного рівня, з одного боку, може здійсню­ватися без використання емпірії, а з іншого— передбачає можливість звер­нення до неї через пояснення фактів, що вже є або очікуються в майбутньо­му. Теоретичне пояснення може бути і якісним, і кількісним, що широко використовує математичний апарат, і особливо це характерно для сучас­ного етапу розвитку науки. Формування теоретичного рівня наукового знання призводить до якісної зміни рівня емпіричного. Якщо до формування тео­рії емпіричний матеріал, що становив її передумови, отримано, зокрема на базі повсякденного досвіду і природної мови, то з виходом на теоре­тичний рівень його розглядають крізь призму змісту теоретичних концеп­цій, що з цього моменту починають спрямовувати постановку експеримен­тів і спостережень — основних методів емпіричного дослідження.

Усі теоретичні дисципліни так чи інакше сягають своїм історичним корін­ням практичного досвіду. Проте у перебігу свого розвитку окремі науки відриваються від своєї емпіричної бази і розвиваються суто теоретично (наприклад, математика), повертаючись до повсякденного досвіду діяль­ності людини тільки у сфері свого практичного застосування.

Емпіричний і теоретичний рівні мають досить складну організацію. Їхні склад­ники характеризуються специфічними пізнавальними процедурами та особ­ливими типами отриманих за їхньою допомогою знань.

Розглянемо гранично спрощену схему емпіричного рівня. Він постачає емпіричні факти — будівельний матеріал для створення базису теорії. Емпіричні факти — це завжди достовірна, об'єктивна інформація, такий опис об'єктів і зв'язків між ними, де знято суб'єктивні нашарування. Саме на емпірічному рівні і здійснюється перехід від даних спостереження до емпіричних фактів; ця процедура досить тривала і складна. Первісна ін­формація від об'єкта міститься в даних спостереження, які фіксуються у вигляді протоколів спостереження. Випадкові зовнішні впливи, похибки приладів, помилки спостерігача вносять у дані спостереження чималу кіль­кість суб'єктивної інформації, тому ці дані не є достовірним знанням, що відповідає самій реальності, і, таким чином, не є фактом. Для перетво­рення даних спостереження на емпіричний факт необхідно, по-перше, провести їх раціональне опрацювання та пошук стійкого інваріантного їх змісту. На цій стадії виконується порівняння множини результатів спосте­режень, виявлення та відсіювання випадкових похибок і помилок, статис­тичне опрацювання даних та ін.

По-друге, для встановлення факту необхідно дати тлумачення того інварі­антного змісту, що виявляється в даних спостереження. У процесі цього тлумачення широко використовують раніше отримані теоретичні знання.

Таким чином, у формуванні емпіричного факту використовують знання, отримані незалежно від теорії, а факти дають стимул для створення нових теоретичних знань, які, у свою чергу, можуть знову брати участь у форму­ванні новітніх фактів тощо.

Перейдемо тепер до спрощеної схеми організації теоретичного рівня знань.

Тут першим етапом можна виділити побудову окремих теоретичних мо­делей і законів, які виступають як теорії, що стосуються досить обмеже­ної сфери знань.

Наступний рівень теоретичного знання — розвинута теорія. Вона становить узагальнену теоретичну модель, яка охоплює всі окремі випадки, і вже щодо неї формулюється звід законів, що є узагальнювальними відносно всіх окремих теоретичних законів.

Обидва розглянуті типи організації наукового знання — окремі та уза-гальнювальні розвинуті теорії — взаємодіють між собою, а також з емпі­ричним рівнем знань, оскільки, на відміну від доктринальних схем, тео­рія виходить не з раніше заданих настанов, а з узагальнення типових фактів, що неодноразово повторювалися, з вивчення реальних подій, виявлення стійких тенденцій.

Як відомо, основні ступені пізнання істини виражаються трьома категорі­ями логіки: одиничне, особливе і загальне. Справді, будь-яке пізнання починається зі встановлення одиничних фактів, поки що нічим не пов'я­заних між собою (одиничне).

Потім пізнання переходить до первісного сортування і групування цих фак­тів за конкретними ознаками, характерними для окремих груп (особливе).

І нарешті, вирішується завдання виявлення спільного між усіма подібними особливими групами — загального закону, що їх пов'язує (загальне).

Порядок дій, шляхи, якими рухається наукове пізнання, можуть бути різни­ми. Наприклад, за допомогою індукції наука від досліду і спостережень звертається до понять, суджень та умовиводів, від одиничного, через особ­ливе, до загального, а за допомогою дедукції — від загального до одинич­ного, завжди перевіряючи одне іншим; в аналізі вона переходить від цілого до частин, а в синтезі — навпаки. Проте суттєвим є те, що вся ця множина окремих знань об'єднується у цілісність, забезпечену взаємозв'язками між емпіричними та теоретичними рівнями, основами наукового знання; вона визначає стратегію наукового пошуку та сприяє включенню його результа­тів до культури відповідної історичної доби.

Безумовно, наукове знання пізнає істину з певною мірою наближення. По­стійні зміни у свідомості і суспільстві приводять до того, що колишні уявлення

про світ уточнюються або навіть відкидаються, замінюються новими узагаль­неннями і висновками. Уся історія розвитку науки відвертає людство від дог­матизму, однобоких поглядів, поверхневих оцінок. Наука не є і не може бути збіркою готових правил і догм, оскільки є адекватним відображенням тієї дійсності, що постійно рухається, змінюється і яку ми називаємо світом.

Наука як система знань має специфічну структуру, що складається з низки елементів.

Головним складником науки, її системоутворювальною ланкою є наукові закони.

Науковий закон — внутрішній суттєвий і стійкий зв'язок явищ і процесів, що обумовлює їхні впорядковані зміни і дає можливість достовірного пе­редбачення перебігу цих явищ або процесів. Наукові закони існують об'єк­тивно, незалежно від свідомості людей, як відображення необхідних, сут­тєвих, внутрішніх відносин між властивостями речей чи явищ або різнома­нітними тенденціями їхнього розвитку. Вони не створюються людьми, а лише виявляються, розкриваються, формулюються таким чином, щоб від­повідати реаліям об'єктивного світу, бути точним їх відображенням.

Типи законів в об'єктивному світі досить різноманітні. Деякі з них виража­ють функціональний взаємозв'язок між властивостями об'єкта (наприклад, закон взаємозв'язку маси та енергії), інші — взаємозв'язок між матеріаль­ними об'єктами у великих системах (наприклад, закон електромагнітних і гравітаційних взаємодій), між власне системами або між різними станами та стадіями розвитку цих систем (наприклад, закон зростання ентропії, за­кон переходу кількості в якість). Крім того, наукові закони розрізняють за ступенем загальності та сферою дії. Наприклад, закони філософії відобра­жають найзагальніші риси економічних відносин, а закони економіки — їхні специфічні риси. Останні містять категорії філософії та специфічні риси еко­номічної дієвості. Закони й категорії філософії та економічної теорії станов­лять цілісну систему в розвитку суспільства.

Важливим структурним елементом науки є категорії — форми усвідом­лення в поняттях загальних способів ставлення людини до світу, що відоб­ражають найбільш загальні та суттєві властивості, закони природи і сус­пільства. Це найзагальніші поняття науки, що втілюють особливості її пред­мета, змісту і методу. Вони є незмінним засобом дослідження і системати­зації матеріалу (наприклад, категорії товару і вартості, володіння і власності в економічній теорії, подвійності відображення і балансового узагальнення господарських процесів у бухгалтерському обліку, індексів у статистиці).

З науковими законами і категоріями тісно пов'язаний такий структурний еле­мент науки, як принцип — першопочаток, керівна ідея, центральне поняття,

що є узагальненням і поширенням якогось положення на всі явища тієї сфери чнань, з якої цей принцип виведено. Під принципом дії, наприклад, розуміють етичну норму, що характеризує взаємини людей у суспільстві. Принципи, на підміну від законів, об'єктивно в природі не існують, їх спеціально створює людина в процесі систематизації знань як основу цієї системи. Принципи можуть мати форму постулатів — тверджень, попередніх припущень певної наукової теорії, що вважаються в ній вихідними і стають основою для великих теоретичних узагальнень. У сучасній логіці і методології науки постулат іноді трактується як синонім поняття аксіоми — певного вихідного твердження, інтуїтивно очевидного або апріорі істиного, яке приймається без доказів як опорне в певній теорії, і з якого (або сукупності яких) виводяться всі інші положення цієї теорії в межах прийнятих у ній правил виводу. Проте здебіль­шого зберігається різниця цих понять: під аксіомами розуміють логічні вихідні принципи певної теорії, під постулатом — спеціально наукові, специфічні прин­ципи цієї теорії. В окремих випадках терміном "постулат" позначають аксіоми і правила виведення конкретної теорії.

У цьому разі під теорією мають на увазі систему узагальненого достовір­ного знання про той чи інший "фрагмент" дійсності, що описує, пояснює і передбачає функціонування певної сукупності об'єктів, які становлять цей "фрагмент". Теорія є розумовим, духовним відображенням і відтворенням реальної дійсності, водночас вона нерозривно пов'язана з практикою — специфічно людською, свідомою, доцільною предметною діяльністю, ма-теріальною, з огляду на свої передумови, засоби і кінцеві результати, яка саме ставить перед пізнанням завдання, що потребують вирішення. Тому практика та її результати в узагальненому вигляді є невіддільним складни­ком кожної теорії. Докладніше теоретичний і практичний способи пізнання дійсності будуть розглянуті трохи нижче.

Наведені нами складники науки зовсім не вичерпують всього набору її системоутворювальних елементів. До них належать факти і дані досвіду, гіпотези, докази, спростування та багато інших, які перебувають у жорст­кому паралельному або ієрархічному взаємозв'язку і складаються в чітко ниражену систему об'єктивних знань про реальний світ — науку.

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте поняття науки, її об'єкта та предмета.

2. У чому полягають головні функції науки?

3 Розкрийте головні ознаки наукового пізнання світу.

4. Дайте характеристику теоретичного та емпіричного рівнів наукового пізнання.

5. Дайте визначення головних складників науки.