4. Економічні концепції західноєвропейської соціал-демократії

В кінці XIX - на початку XX ст. відбулись суттєві зміни в соціальному і політичному житті країн Західної Європи та США. Основою економіки більшості капіталістичних країн стали монополії. Посилюється профспілковий рух, формуються робітничі, соціал-демократичні партії, що стояли на позиціях реформування капіталізму і еволюції його в напрямку до соціалізму. Найбільш відомими представниками західноєвропейської соціал-демократії були Е.Бернштейн, К.Каутський, Р.Гільфердінг. Вони починали з марксизму, але поступово стали на позицію перегляду економічної і політичної доктрини К.Маркса, ревізії марксизму. Реформування капіталізму, вважали вони, здатне подолати його недоліки і суперечності і трансформувати в напрямі більш досконалої форми організації суспільства.

Едуард Бернштейн (1850-1932) – один з лідерів німецької соціал-демократії. Бернштейн виступав проти революційної боротьби робітничого класу, проти диктатури пролетаріату, захищав ідеї примирення класових суперечностей і класової співпраці робітників і буржуазії.

В економічній теорії він піддав критиці теорію вартості Маркса, намагався поєднати трудову теорію вартості з теорією граничної корисності. Вважав, що при формуванні вартості товару потрібно враховувати і працю, витрачену на виробництво товару, і його граничну корисність. Бернштейн заперечував теорію додаткової вартості Маркса, але одночасно вважав, що додаткова вартість є різницею між вартістю продукту і заробітною платою, а експлуатація існує тільки через систему роздрібних цін. Тому подолати експлуатацію можна через реформування відносин розподілу і обміну, зокрема через споживчу кооперацію.

Бернштейн доводив, що з розвитком капіталізму покращуються умови життя робітників, швидко зростає частка так званої робочої аристократії, тому що зростає багатство суспільства і підприємці не можуть особисто спожити весь прибуток. Бернштейн був одним з фундаторів теорії демократизації капіталу, яку він пов'язував із поширенням акціонерних товариств, завдяки яким власність на капітал переходить до все більшої кількості осіб, відбувається зміна управління підприємствами, розподілу прибутків на користь народу. Існування монополій, на його думку, ліквідує анархію виробництва і веде до поступового зникнення економічних криз. Таким чином відбувається визрівання елементів соціалістичної економіки в надрах капіталізму і поступова зміна суспільного устрою.

Карл Каутський (1854-1938). В 80-90-х роках XIX ст. написав ряд праць, в яких популяризував марксизм. Каутський заперечував вчення про диктатуру пролетаріату, об’являв її випадковим висловом К.Маркса. В 1902 р. вийшла його книга ”Теорія криз”, в якій він доводить, що капіталістичні картелі і трести, утруднюючи вирівнювання прибутку через перелив капіталу, заважають автоматичному відновленню економічної рівноваги і сприяють загостренню економічних криз.

Напередодні першої світової війни Каутський висунув теорію ”ультраімперіалізму”. Імперіалізм розглядається ним не як вища стадія капіталізму, а як політика індустріально розвинених держав, спрямована на захоплення аграрних територій. К.Каутський передбачав можливість добровільної відмови імперіалістичних держав від політики загарбань, від боротьби національних фінансових капіталів між собою, їх переходу до політики співробітництва і торгівлі з відсталими країнами і в зв’язку з цим зміни стадії імперіалізму стадією ”ультраімперіалізму”, що характеризується мирною експлуатацією всього світу єдиним трестом. Отже, ”ультраімперіалізм” - це політика провідних держав по спільній експлуатації світу інтернаціонально з’єднаним фінансовим капіталом. Створення єдиного всесвітнього картелю, на думку К.Каутського призведе до усунення між імперіалістичних суперечностей і тим самим ліквідує небезпеку конфліктів, світових війн, політичних потрясінь.

Рудольф Гільфердінг (1817-1941 рр.) – один з лідерів німецької та австрійської соціал-демократії. В своїй головній праці ”Фінансовий капітал” (1910 р.) Гільфердінг зробив спробу дати наукове пояснення новим явищам в розвитку капіталізму, пов’язаним з його вступом в імперіалістичну стадію. Гільфердінг починає свій аналіз із теорії грошей та розвитку кредиту і переходить-до розгляду акціонерного капіталу, визначивши механізм панування банків над промисловістю. Після першої світової війни виступив із відвертою критикою марксизму.

В своїх статтях і виступах 20-х років XX ст. він висунув теорію ”організованого капіталізму” та ”господарської демократи”. Гільфердінг вважав, що сучасний капіталізм переживає період трансформації, що ріст монополій веде до подолання анархії виробництва і створення єдиного планового господарства, відбувається мирне вростання капіталізму в соціалізм.