Чому неминуче зіткнення цивілізацій?

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати все більш важливою, і вигляд світу значною мірою формуватиметься в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них належать західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська й, можливо, африканська цивілізації. Найзначніші конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Чому?

По-перше, розбіжності між цивілізаціями не просто реальні. Вони - найбільш істотні. Цивілізації несхожі за своєю історією, мовою, культурою, традиціями і, що найважливіше, релігією. Люди різних цивілізацій по-різному дивляться на відносини між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками й дітьми, чоловіком і дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значущість прав і обов'язків, свободи й примусу, рівності й ієрархії. Ці розбіжності складалися століттями. Вони не зникнуть у доступному для огляду майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж розбіжності між політичними ідеологіями й політичними режимами. Звичайно, розбіжності не обов'язково передбачають конфлікт, а конфлікт не обов'язково означає насильство. Однак протягом століть найбільш затяжні й кровопролитні конфлікти породжувалися саме розбіжностями між цивілізаціями.

По-друге, світ стає тіснішим. Взаємодія між народами різних цивілізацій підсилюється. Це веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння розходжень між цивілізаціями й спільності в межах цивілізації. Північноамериканська імміграція у Францію викликала у французів вороже ставлення, і водночас зміцнила доброзичливість до інших іммігрантів - "добропорядних католиків і європейців з Польщі". Американці набагато хворобливіше реагують на японські капіталовкладення, ніж на інвестиції з Канади і європейських країн. Все відбувається за сценарієм, описаним Д. Хорвіцем: "У східних районах Нігерії людина народності ібо ще може бути ібо-оуеррі або ібо-оніча. Але в Лагосі вона буде просто ібо. У Лондоні вона буде нігерійцем. А в Нью-Йорку - африканцем". Взаємодія між представниками різних цивілізацій зміцнює їхню цивілізаційну самосвідомість, а це, у свою чергу, загострює розбіжності й ворожість що йдуть у глиб історії або принаймні сприймаються в такий спосіб.

По-третє, процеси економічної модернізації й соціальних змін в усьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей з місцем проживання, одночасно слабшає й роль нації-держави як джерела ідентифікації. Лакуни, що утворилися в результаті, здебільшого заповнюються релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів. Подібні рухи склалися не тільки в ісламі, а й у західному християнстві, іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі. У більшості країн і конфесій фундаменталізм підтримують освічені молоді люди, висококваліфіковані фахівці із середніх класів, особи вільних професій, бізнесмени. Як помітив Г. Вайгель, "десекуляризація світу - одне з домінуючих соціальних явищ кінця XX ст.". Відродження релігії, або, говорячи словами Ж. Кепеля, "реванш Бога", створює основу для ідентифікації й причетності зі спільністю, що виходить за національні межі - для об'єднання цивілізацій.

По-четверте, зростання цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід перебуває на вершині своєї могутності, а з іншого, і, можливо, саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів. Все частіше доводиться чути про "повернення в Азію" Японії, про кінець впливу ідей Неру й "індуїзацію" Індії, про провал західних ідей соціалізму й націоналізму до "реісламізації" Близького Сходу, а останнім часом і суперечки про вестернізацію або русифікацію країни Бориса Єльцина. На вершині своєї могутності Захід зіштовхується з незахідними країнами, в яких досить прагнення, волі й ресурсів, щоб надати світу незахідного вигляду.

У минулому еліти незахідних країн зазвичай складалися з людей, найбільшою мірою пов'язаних із Заходом, що здобули освіту в Оксфорді, Сорбонні або Сандхерсті, що засвоїли і західні цінності, і стиль життя. Населення ж цих країн, як правило, зберігало нерозривний зв'язок зі своєю споконвічною культурою. Але тепер усе перемінилося. У багатьох незахідних країнах іде інтенсивний процес девестернізації еліт і їхнього повернення до власних культурних коренів. І одночасно з цим західні, головним чином американські, звичаї, стиль життя й культура здобувають популярність серед широких верств населення.

По-п'яте, культурні особливості й розбіжності менше піддаються змінам, ніж економічні й політичні, і внаслідок цього їх складніше розв'язати або звести до компромісу. У колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багатії перетворитися на бідних, а бідняки - на багатіїв, але росіяни попри все бажання не зможуть стати естонцями, а азербайджанці - вірменами.

У класових й ідеологічних конфліктах ключовим було питання: "На чиєму ти боці?" І людина могла вибирати - на чиїй вона стороні, а також змінювати раз вибрані позиції. У конфлікті ж цивілізацій питання ставиться інакше: "Хто ти такий?" Йдеться про те, що дане й не підлягає змінам. І, як ми знаємо з досвіду Боснії, Кавказу, Судану, давши невідповідну відповідь на це питання, можна негайно одержати кулю в чоло. Релігія розділяє людей ще більш різко, ніж етнічна належність. Людина може бути напівфранцузом і напіварабом, і навіть громадянином обох цих країн. Куди складніше бути напівкатоликом і напівмусульманином.

І, нарешті, підсилюється економічний регіоналізм. ...З одного боку, успіх економічного регіоналізму зміцнює свідомість належності до однієї цивілізації. А з іншого боку - економічний регіоналізм може бути успішним, тільки якщо він корениться в спільності цивілізації. Європейське Співтовариство спочиває на загальних засадах європейської культури й західного християнства. Успіх НАФТА (Північноамериканської зони вільної торгівлі) залежить від зближення культур Мексики, Канади й Америки, що триває. А Японія, навпаки, зазнає труднощів зі створенням такого самого економічного співтовариства в Південно-Східній Азії, тому що Японія - це єдине у своєму роді суспільство й цивілізація.

...Якщо спільність культури - це передумова економічної інтеграції, то центр майбутнього східноазіатського економічного блоку швидше за все буде в Китаї. По суті справи цей блок уже складається. От що пише з цього приводу М. Вайденбаум: "Хоча в регіоні домінує Японія, але на базі Китаю стрімко виникає новий центр промисловості, торгівлі й фінансового капіталу в Азії. Цей стратегічний простір має у своєму розпорядженні потужний технологічний і виробничий потенціал (Тайвань), кадри з видатними навичками в галузі організації, маркетингу й сфери послуг (Гонконг), щільну мережу комунікацій (Сінгапур), потужний фінансовий капітал (всі три країни), а також неосяжні земельні, природні й трудові ресурси (материковий Китай)... Це впливове співтовариство, багато в чому споруджуване на розвитку традиційної кланової основи, простягається від Гуанчжоу до Сінгапуру й від Куала-Лумпура до Маніли. Це - кістяк економіки Східної Азії".

Визначаючи власну ідентичність в етнічних або релігійних термінах, люди схильні розглядати відносини між собою й людьми іншої етнічної належності й конфесії як відносини "ми" і "вони". Кінець ідеологізованих держав у Східній Європі й на території колишнього СРСР дав змогу висунутися на перший план традиційним формам етнічної ідентичності й суперечностей. Розбіжності в культурі й релігії породжують розбіжності з широкого кола політичних питань, чи то права людини або еміграція, комерція або екологія. Географічна близькість стимулює взаємні територіальні претензії від Боснії до Мінданао. Але що найбільш важливо - спроби Заходу поширити свої цінності - демократію й лібералізм - як загальнолюдські, зберегти військову перевагу й затвердити свої економічні інтереси натрапляють на опір інших цивілізацій. Урядам і політичним угрупованням усе рідше вдається мобілізувати населення й сформувати коаліції на базі ідеологій, і вони все частіше намагаються домогтися підтримки, апелювати до спільності релігії й цивілізації.

Отже, конфлікт цивілізацій розгортається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що живуть уздовж ліній розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, найчастіше кровопролитну, за землі й владу однієї над іншою. На макрорівні країни, що належать до різних цивілізацій, суперничають через вплив у військовій і економічній сфері, борються за контроль над міжнародними організаціями й третіми країнами, намагаючись затвердити власні політичні й релігійні цінності.