Виміри постіндустріального суспільства

Суспільство можна аналітично поділити на три частини: соціальну структуру, політичну систему і сферу культури. Соціальна структура охоплює економіку, технологію й систему зайнятості. Політична система регулює поділ влади і вирішує конфлікти, що породжуються зазіханнями і вимогами окремих осіб та груп. Культура є цариною виражального символізму й значень. Поділяти суспільство в такий спосіб корисно, тому що кожний аспект підкоряється особливому осьовому принципу. У сучасному західному суспільстві осьовим принципом соціальної структури є принцип економлених - спосіб виділення ресурсів згідно з принципами найменшої вартості, замінності, оптимізації, максимізації тощо. Осьовим принципом політичної системи є співучасть, інколи мобілізовувана або скеровувана згори, інколи така, що вимагається знизу. Осьовим принципом культури є прагнення людини до самоздійснення і піднесення власної значущості. У минулому ці три сфери пов'язувалися спільною ціннісною системою (а в буржуазному суспільстві також спільним характером структури). Але за сучасних умов спостерігається зростаюче роз'єднання цих трьох ділянок, і з причин, котрі я обговорюватиму в заключній частині, воно розширюватиметься й надалі.

Концепція постіндустріального суспільства стосується переважно змін у соціальній структурі, приділяє увагу напряму, в якому перетворюється економіка і перероблюється система зайнятості, а також нових співвідношень між теорією і практикою, особливо між наукою і технологією. Ці зміни можна наочно простежувати, що я й намагаюся зробити в цій книзі. Але я не наполягаю на тому, що в соціальній структурі вони визначають відповідні зміни в політиці чи культурі. Скоріше вони ставлять три типи питань для решти елементів суспільства. По-перше, соціальна структура є системою ролей, покликаною узгоджувати людські вчинки щодо досягнення певних цілей. Ролі поділяють людей, задають особливі способи поведінки, відповідно до становища в суспільстві, але людина не завжди добровільно сприймає умови тієї чи іншої ролі. Одна з рис постіндустріального суспільства, наприклад, пов'язана зі зростаючою бюрократизацією науки і спеціалізацією інтелектуальної праці в найдрібніших деталях. Але немає ясності в тому, що люди причетні до науки, повинні погоджуватися з цим становищем так само, як це робили робітники, що приходили на фабрику сто п'ятдесят років тому.

По-друге, зміни в суспільній структурі породжують проблеми у сфері управління, яких зазнає політична система. У суспільстві, яке дедалі більшою мірою усвідомлює свою долю й прагне контролювати свої багатства, політичний порядок з неодмінністю стає першорядним чинником. Оскільки постіндустріальне суспільство збільшує важливість технічного складника знання, воно спонукає жерців нового устрою - учених, інженерів і технократів - або змагатися з політиками, або ставати їхніми спільниками. Тим самим відношення між суспільною структурою й політичним ладом стає однією з наріжних проблем влади в постіндустріальному суспільстві.

І, по-третє, новий спосіб життя, що значною мірою обумовлений домінуванням теоретичного знання, неодмінно кидає виклик тенденціям культури, які спрямовані до піднесення особистості й обертаються дедалі більшою антонімічністю й антиінституційністю.

Мене цікавлять у цій книзі головним чином соціальні та політичні наслідки формування постіндустріального суспільства. У наступній роботі я зупинюсь на його відношенні до культури. Але в центрі пропонованої спроби перебуває прагнення простежити соцієтарні зміни насамперед у межах соціальної структури...

Концепція постіндустріального суспільства є великим узагальненням. Його значення можна легше збагнути, якщо виокремити п'ять компонентів цього поняття.

1. В економічному секторі: перехід від виробництва товарів до розширення сфери послуг.

2. У структурі зайнятості: домінування професійного і технічного класу.

3. Осьовий принцип суспільства: центральне місце теоретичного знання як джерела нововведень і формування політики.

4. Орієнтація на майбутнє: особлива роль технології і технологічних оцінок.

б. Ухвалення рішень: створення нової "інтелектуальної технології".

Формування економіки послуг. Близько тридцяти років тому К. Кларк у праці "Умови економічного прогресу" аналітично поділив економіку на три сектори - первинний, вторинний і третинний. До первинного сектору було віднесено головним чином сільське господарство; до вторинного - промисловість, чи індустрію; до третинного - послуги. Будь-яка економіка є сумішшю у різних співвідношеннях кожного з цих секторів. Але К. Кларк стверджував, що в міру індустріалізації країн відбувається неминуча корекція у зв'язку з відмінностями в продуктивності і, як наслідок, більша частка робочої сили переходитиме у виробництво, а зі зростанням національного доходу виникне посилений попит на послуги, і відбувається відповідний зсув у цьому напрямі.

Згідно з цим критерієм, першою й найпростішою характеристикою постіндустріального суспільства є те, що більша частина робочої сили вже не зайнята в сільському господарстві або виробництві, а зосереджена у сфері послуг, до якої належать торгівля, фінанси, транспорт, охорона здоров'я, індустрія розваг, а також сфери науки, освіти та управління...

Перевага професійного і технічного класу. Другий спосіб визначення постіндустріального суспільства пов'язаний зі змінами у структурі зайнятості, причому враховується не тільки те, де працюють люди, але і який тип праці вони виконують. Значною мірою рід діяльності найбільше визначає класові відмінності й задає стратифікацію в суспільстві.

Індустріалізація створила нове явище - напівкваліфікованого робітника, котрий протягом декількох тижнів міг бути підготовленим до виконання простих операцій, які застосовуються в машинному виробництві. В індустріальних суспільствах напівкваліфікований робітник перетворився в найбільшу категорію робочої сили. Розвиток "економіки послуг" з її акцентом на офісній роботі, освіті та управлінні природно викликав зміщення до тих видів праці, в яких були зайняті "білі комірці". У Сполучених Штатах у 1956 році їх кількість вперше в історії індустріальної цивілізації перевершила кількість "синіх комірців". Відтоді розрив поступово збільшувався; до 1970 року "білі комірці" перевершили "сині" у співвідношенні понад п'ять до чотирьох.

Але найбільш вражаюча зміна пов'язана зі зростанням професійної і технічної зайнятості, - діяльність, котра вимагає освіти на рівні коледжу, яка зростає удвічі швидше середнього показника...

Центральна роль теоретичного знання. У розпізнанні соціальної системи, яка тільки виникає, слід не лише екстраполювати тенденції, подібні, наприклад, до утворення сервісної економіки чи зростання професійного і технічного класу, а й дослідити фундаментальні суспільні зміни. Концептуальну схему можна побудувати навколо деякої специфічної характеристики соціальної системи, її осьового принципу. Індустріальне суспільство становить сукупність людей і машин, підпорядкованих виробництву благ. Постіндустріальне суспільство, зацікавлене в контролі за нововведеннями й ескалації змін, організовується навколо знання, що у свою чергу започатковує нові суспільні відносини і нові структури, які повинні скеровуватися політичними методами.

Знання, безперечно, необхідне для функціонування будь-якого суспільства. Однак постіндустріальне суспільство відрізняється тим, що змінився характер самого знання. Головним під час прийняття рішень і спрямування змін є домінування теоретичного знання, першість теорії над емпірією і кодифікація знання в абстрактну систему символів, котрі, як і в будь-якій аксіоматичній системі, можуть бути використані для вивчення багатьох відмінних сфер досвіду.

Нині кожне сучасне суспільство живе завдяки нововведенням і прагне контролювати зміни, намагається передбачити майбутнє для того, щоб бути у стані визначення орієнтирів свого розвитку. Ця прихильність привносить у суспільство потребу в плануванні й передбаченні. Саме зміна в усвідомленні природи нововведень і робить значення теоретичного знання таким всезагальним...

Поєднання науки, технології та економіки символізується останніми роками висловом "дослідження і розвиток". З цього поєднання виникли засновані на науці галузі виробництва (комп'ютерна, електронна, оптична, полімерних матеріалів), які справляють дедалі більший вплив на виробничий сектор суспільства і забезпечують передовим індустріальним країнам провідну роль у виробничих циклах випуску товарів. Але індустрія, що ґрунтується на науці, на відміну від галузей виробництва, які виникли в XIX столітті, залежить насамперед від теоретичної роботи, котра передує виробництву різних виробів. Комп'ютер не міг би існувати без досліджень у галузі фізики твердого тіла, започаткованих сорок років тому Ф. Блохом. Лазер безпосередньо виник завдяки проведеним тридцять років тому дослідженням І. Рабі щодо молекулярних оптичних променів. (Можна сказати, не будучи надто поверховим, що "Ю.С.Стіл корпорейшн" є парадигматичною корпорацією першої третини XX століття, "Дженерал моторс" - другої третини століття, а "Ай-Бі-Ем" - останньої третини. Протилежні підходи зазначених корпорацій до дослідження і розвитку є мірою цих змін.)

Що істинно для технології й економічної науки, є істинним для всіх видів знання: просунення в будь-якій галузі стають дедалі більшою мірою залежними від першості теоретичної роботи, котра кодифікує вже відоме й вказує шлях емпіричного підтвердження. По суті теоретичне знання дедалі більшою мірою стає стратегічним ресурсом, осьовим принципом, а університети, дослідницькі організації та інтелектуальні інститути, де вони кодифікуються й збагачуються, стають осьовими структурами цивілізації, що з'являється.

Планування технології. Разом із новими способами технологічного передбачення, постіндустріальні суспільства (це мій четвертий критерій) можуть досягнути нового виміру суспільної зміни - планування і контролювання технологічного зростання.

Сучасні індустріальні економіки стали можливими тоді, коли суспільства виявилися здатними створювати нові інституційні механізми для утворення заощаджень (через банки, страхові компанії, акціонерний капітал і біржу, державні інструменти, тобто позики і податки) і використання їх для інвестицій. Здатність послідовно щорічно реінвестувати принаймні 10 відсотків валового національного продукту стала основою того, що В. Ростоу назвав точкою "зльоту" економічного зростання. Але будь-яке суспільство для того, аби уникнути застою чи "зрілості" (це непевне слово є, однак, визначеним), повинне відкрити нові технологічні горизонти з метою підтримання продуктивності і вищого рівня життя. Якщо суспільство стає більш залежним від технологій і нововведень, то в систему запроваджується небезпечна "невизначеність". (Маркс вважав, що капіталістична економіка повинна розширюватися чи померти. Наступні марксисти, наприклад В. Ленін і Р. Люксембург, припускали, що подібне розширення неодмінно мало бути географічним; звідси й теорія імперіалізму. Але основним напрямом експансії виявилось інтенсивне використання капіталу і технології.) Яким чином можна підтримати зростання без нової технології? Розвиток передбачення і "техніки відображення" уможливлюють нову фазу в економічній історії - фазу свідомого, планомірного поступу технологічних змін і на основі цього зменшення невизначеності економічного майбутнього. Проблема того, чи може це насправді здійснитись, є змістовним питанням, що обговорюється у третьому розділі...

Оцінка технології є цілком здійсненною. Для неї потрібний політичний механізм, котрий дав би можливість проводити подібні дослідження і встановлювати критерії для регулювання використання нових технологій...

Виникнення нової інтелектуальної технології. "Найбільшим винаходом ХГХ століття, - писав А. Уайтхед, - був винахід самого методу винаходу. Новий метод увійшов у життя. Для того щоб зрозуміти нашу епоху, ми можемо знехтувати усіма конкретними деталями змін, такими як залізницею, телеграфом, радіо, прядильними машинами і синтетичними барвниками. Ми мусимо зосередитися на самому методі; це справжня новина, котра зруйнувала основи старої цивілізації".

У тому ж таки сенсі можна сказати, що друга половина XX століття в методологічному аспекті є управління організованою складністю (великими організаціями і системами, теорією з великим числом змінних), розпізнання і здійснення стратегій раціонального вибору як у взаємодії з природою, так і у відносинах між людьми, і в кінцевому підсумку, розвиток нової інтелектуальної технології, котра наприкінці століття може стати такою самою визначною для людства, якою була машинна технологія для середини минулого століття.

Метою нової інтелектуальної технології є не більше й не менше, як реалізувати мрію соціального алхіміка: "упорядкувати" масове суспільство. Сьогодні в цьому суспільстві мільйони людей щоденно ухвалюють мільярди рішень про те, що купити, скільки мати дітей, за кого голосувати, яку роботу обрати тощо. Будь-який окремий вибір може бути так само непередбачуваним, як і рух атомів у квантовій фізиці, які мимоволі діють на вимірювальний прилад, але все-таки сукупність складників можна виявити так само чітко, як це робить геодезист, розбиваючи методом тріангуляції висоту і горизонт. Якщо комп'ютер - прилад, то теорія прийняття рішення - його господар. Як Паскаль хотів зіграти в кості з Богом, а фізіократи намагалися створити економічну таблицю, котра здатна буде упорядкувати всі обміни між людьми, так само теоретики рішень намагаються знайти свою власну tableau entier - "компас раціональності", чи "найкраще" рішення для ситуацій вибору, що збивають людей з пантелику.

Відповідальність за те, що ця мрія - у свій спосіб так само утопічна, як і мрія про ідеальне суспільство, - похитнулась, покладається з боку її прибічників на людський опір раціональності. Але це може відбуватися також завдяки самій ідеї раціональності у тому вигляді, в якому вона рухає організаціями - визначення функції без обґрунтування смислу. Це також входить до кола тем, котрі я досліджую у цих нарисах...