На шляху до нормальної науки

У цьому нарисі термін "нормальна наука" означає дослідження, що міцно спирається на одне або декілька минулих наукових досягнень - досягнень, які визнаються певною науковою спільнотою як основа для її подальшої практичної діяльності. В наші дні такі досягнення викладають, хоч і рідко в їх первинній формі, підручники - елементарні або поглиблені. Ці підручники роз'яснюють суть прийнятої теорії, ілюструють більшість або всі її вдалі застосування і порівнюють ці застосування з типовими спостереженнями й експериментами. До того як подібні підручники стали загальнопоширеними, що відбулося на початку XIX століття (а для нових наук навіть пізніше), аналогічну функцію виконували знамениті класичні праці учених: "Фізика" Арістотеля, "Альмагест" Птолемея, "Начала" й "Оптика" Ньютона, "Електрика" Франкліна, "Хімія" Лавуазьє, "Геологія" Лайєля та багато інших. Тривалий час вони неявно визначали правомірність проблем і методів дослідження кожної галузі науки для наступних поколінь учених. Це було можливо завдяки двом істотним особливостям цих праць. їх створення було досить безпрецедентним, щоб привернути на тривалий час групу прихильників конкуруючих напрямів наукових досліджень. Водночас вони були досить відкритими, щоб нові покоління учених могли в їх межах знайти для себе невирішені проблеми будь-якого вигляду.

Досягнення, яким властиві ці дві характеристики, я називатиму далі "парадигмами", терміном, тісно пов'язаним з поняттям "нормальної науки". Вводячи цей термін, я мав на увазі, що деякі загальноприйняті приклади фактичної практики наукових досліджень - приклади, які включають закон, теорію, їх практичне застосування і необхідне устаткування, - всі в сукупності дають нам моделі, з яких виникають конкретні традиції наукового дослідження. Такі традиції, які історики науки описують під рубриками "астрономія Птолемея (або Коперника)", "арістотелівська (або ньютоні-анськая) динаміка", "корпускулярна (або хвилева) оптика" і так далі. Вивчення парадигм, зокрема парадигм набагато більш спеціалізованих, ніж названі мною тут з метою ілюстрації, є тим, що, головним чином, і готує студента до членства в тій або іншій науковій спільноті. Оскільки він приєднується таким чином до людей, які вивчали основи їх наукової галузі на тих самих конкретних моделях, його подальша практика в науковому дослідженні не часто виявлятиме різку розбіжність із фундаментальними принципами. Вчені, наукова діяльність яких будується на основі однакових парадигм, спираються на одні й ті самі правила і стандарти наукової практики. Ця спільність настанов і видима узгодженість, яку вони забезпечують, є передумовами для нормальної науки, тобто для генезису і спадкоємності в традиції того або іншого напряму дослідження.

...Можливим є вид наукового дослідження без парадигм або принаймні без таких певних і обов'язкових парадигм... Формування парадигми і поява на її основі більш езотеричного типу дослідження е ознакою зрілості розвитку будь-якої наукової дисципліни...

Тільки завдяки працям Франкліна і його найближчих послідовників була створена теорія, яка змогла, можна сказати, з однаковою легкістю врахувати майже всі без винятку ефекти й, отже, могла забезпечити і справді забезпечила наступне покоління "електриків" загальною парадигмою для їх досліджень.

Якщо не рахувати дисциплін, подібних до математики й астрономії, в яких перші міцні парадигми належать періоду їх передісторії, а також тих дисциплін, які, подібно до біохімії, виникають у результаті поділу і перебудови галузей знання, що вже сформувалися, ситуації, описані вище, типові в історичному плані. Тому і надалі я використовуватиму це, можливо, не дуже вдале спрощення, тобто символізуватиму значну історичну подію з історії науки єдиним і певною мірою довільно вибраним ім'ям (наприклад, Ньютон або Франклін)...

За відсутності парадигми або того, що, ймовірно, може виконати її роль, усі факти, які б могли, ймовірно, мати якийсь стосунок до розвитку цієї науки, не мають вигляду однаково доречних. У результаті первісне накопичення фактів є діяльністю, яка має набагато більш випадковий характер, ніж діяльність, яка стає звичною в ході подальшого розвитку науки. Більше того, якщо немає причини для пошуків якоїсь особливої форми більш спеціальної інформації, то накопичення фактів у цей ранній період зазвичай обмежується даними, що завжди знаходяться на поверхні. В результаті цього процесу утворюється деякий фонд фактів, частина з яких доступна простому спостереженню й експерименту, а інші є більш езотеричними і запозичуються з таких сфер практичної діяльності, що вже раніше існували, як медицина, складання календарів або металургія. Оскільки ці практичні сфери є легкодоступним джерелом фактів, які не можуть бути виявлені поверховим спостереженням, техніка часто відігравала життєво важливу роль у виникненні нових наук...

Але головне, що тут факти, які пізніше виявилися поясненими (наприклад, нагрівання за допомогою змішування), поставлені в один ряд з іншими (наприклад, нагрівання купи гною), які протягом певного часу залишалися дуже складними, щоб їх можна було включити в яку б то не було цілісну теорію. Крім того, оскільки будь-який опис є неминуче неповним, стародавня природна історія зазвичай упускає у своїх неймовірно ґрунтовних описах якраз ті деталі, в яких пізніше вченими буде знайдений ключ до пояснення...

Жодну природну історію не можна інтерпретувати, якщо немає хоча б у неявному вигляді переплетення теоретичних і методологічних передумов, принципів, які припускають відбір, оцінку і критику фактів. Якщо така основа міститься вже в явній формі у збиранні фактів (у цьому випадку ми маємо у своєму розпорядженні вже щось більше, ніж просто факти), вона має бути підкріплена ззовні, можливо, за допомогою буденної філософії, або за допомогою іншої науки, або за допомогою настанов особистого чи суспільно-історичного плану. Не є дивним тому, що на ранніх стадіях розвитку будь-якої науки різні дослідники, стикаючись з одними і тими самими категоріями явищ, далеко не завжди одні й ті самі специфічні явища описують й інтерпретують однаково. Можна визнати дивовижним і навіть якоюсь мірою унікальним саме для науки як особливої сфери, що такі первинні розбіжності згодом зникають.

Бо вони справді зникають, спочатку значною мірою, а потім і остаточно. Більше того, їх зникнення зазвичай викликане тріумфом однієї з допарадигмальних шкіл, яка через її власні характерні переконання й упередження робить наголос лише на певній особливій стороні дуже широкої за обсягом і бідної за змістом інформації...

Ту саму роль, яку відіграла флюїдна теорія електрики в долі підгрупи учених, які дотримувалися цієї теорії, відіграла пізніше і парадигма Франкліна в долі всієї групи учених, які досліджували електричні явища. Завдяки цій теорії можна було наперед припустити, які експерименти варто проводити, а які не могли мати істотного значення, оскільки були спрямовані на вторинні або дуже складні вияви електрики. Тільки парадигма могла зробити таку роботу з відбору експериментів ефективнішою. Частково це пояснюється тим, що припинення безплідних суперечок між різними школами припиняло і нескінченні дискусії з приводу основних принципів. Крім того, впевненість у тому, що вони на правильному шляху, спонукала вчених до тоншої, езотеричної роботи, до дослідження, яке вимагало багато сил і часу. Не відволікаючись на вивчення кожного електричного явища, група дослідників, що об'єдналася, змогла потім зосередити увагу на детальнішому вивченні вибраних явищ. Крім того, вона отримала можливість для створення багатьох спеціальних приладів і більш систематичного, цілеспрямованого їх використання, ніж мав хто-небудь з учених, що робив це раніше. Відповідно зростали ефективність і продуктивність досліджень електрики...

Коли в розвитку природничої науки окремий учений або група дослідників уперше створюють синтетичну теорію, здатну привернути більшість представників наступного покоління дослідників, попередні школи поступово зникають. Зникнення цих шкіл частково зумовлене зверненням їх членів до нової парадигми. Але завжди залишаються вчені, віддані тій або іншій застарілій думці. Вони просто випадають із подальших сукупних дій представників їх професії, які з того часу ігнорують усі їх зусилля. Нова парадигма передбачає і нове, чіткіше визначення сфери дослідження. І ті, хто не налаштований або не може пристосувати свою роботу до нової парадигми, повинні перейти в іншу групу, інакше вони приречені на ізоляцію...

Саме завдяки ухваленню парадигми група, що займалася раніше вивченням природи з простої цікавості, стає професійною, а предмет її інтересу перетворюється на наукову дисципліну. У науці... з першим ухваленням парадигми пов'язані створення спеціальних журналів, організацію наукових товариств, вимоги про виокремлення спеціального курсу в академічній освіті. Щонайменше так є протягом останніх півтора століття, відтоді як наукова спеціалізація вперше почала набувати інституційної форми, і дотепер, коли міра спеціалізації стала питанням престижу вчених.

Чіткіше визначення наукової групи має й інші наслідки. Коли окремий учений може прийняти парадигму без доказу, йому не доводиться у своїй роботі перебудовувати всю сферу заново, від початкових принципів, і виправдовувати введення кожного нового поняття. Це можна залишити авторам підручників. Проте за наявності підручника вчений, що творчо мислить, може почати своє дослідження там, де воно зупинилося, і, таким чином, зосередитися виключно на найтонших і езотеричних явищах природи, які цікавлять його групу. Чинячи так, учений бере участь насамперед у зміні методів, еволюція яких дуже мало вивчена, але сучасні результати їхнього використання очевидні для всіх і стримують ініціативу багатьох. Результати його дослідження більше не викладаються в книгах, адресованих, подібно до "Експериментів... з електрики" Франкліна або "Походження видів" Дар-віна, кожному, хто зацікавиться предметом їхнього дослідження. Натомість вони, як правило, виходять у світ у вигляді коротких статей, призначених тільки для колег-професіоналів, тільки для тих, хто, ймовірно, знає парадигму і може читати адресовані йому статті.

У сучасних природничих науках книги є або підручниками, або ретроспективними роздумами про той чи інший аспект наукового життя. Професійна репутація вченого, який пише книгу, може не підвищитися, а впасти всупереч його очікуванням. Лише на ранніх, допарадигмальних стадіях розвитку наук книга зазвичай виражала той самий стосунок до професійних досягнень, який вона все ще зберігає в деяких сферах творчості. І лише в тих сферах, де книга разом зі статтями або без них залишається, як і раніше, засобом комунікації між дослідниками, шляхи професіоналізації постають настільки неясно, що аматор може тішити себе надією, ніби він стежить за прогресом, читаючи справжні повідомлення вчених-дослідників... Хоча став звичним і цілком доречним жаль з приводу поглиблення провалля, що все більше розділяє професійного вченого та його колег в інших галузях, дуже мало уваги приділяється взаємозв'язку між процесом поглиблення цього провалля і внутрішніми механізмами розвитку науки.

З доісторичних часів одна наука слідом за іншою переходили межу між тим, що історик може назвати передісторією певної науки як науки і власне її історією. Ці переходи у стадії зрілості рідко бувають такими раптовими і такими явними, як я подав їх у своєму вимушено схематичному викладі. Але з історичного погляду вони не були поступовими і не можуть розглядатися як сумірні за тривалістю з загальним розвитком тих галузей науки, в межах яких вони здійснюються.