Томас Кун (1922-1996)

Томас Семюел Кун - американський історик і філософ науки. Створив історіографічну концепцію науки, спираючись на оригінальну інтерпретацію поняття "парадигма", зокрема тезу про несумірність парадигм, Історична еволюція науки, за Т. Куном, - це багатовіковий процес протиборства різних наукових колективів, в якому особливу роль відіграє чергування двох різних періодів. Перший - період "нормальної науки", коли панівна у науковому співтоваристві модель постановки й вирішення проблем, тобто "парадигма", не викликає ні у кого серйозних заперечень і забезпечує існування наукової традиції. Другий - період "наукової революції", коли загальна довіра до парадигми зникає, загострюється суперництво між конкуруючими парадигмами, окреслюється перехід до нового періоду "нормальної науки". Історіографічна концепція Т. Куна відіграла важливу роль у подоланні антиісторицистських версій логіконормативістської методології науки.

Структура наукових революцій Вступ Роль історії

Якщо науку розглядати як сукупність фактів, теорій і методів, зібраних У підручниках, що перебувають в обігу, то в такому разі вчені - це люди, які більш-менш успішно роблять внесок до створення цієї сукупності. Розвиток науки за такого підходу - це поступовий процес, у якому факти, теорії і методи складаються у запас досягнень, що дедалі зростає, яким є наукові методологія і знання. Історія науки стає внаслідок цього такою дисципліною, що фіксує як цей послідовний приріст, так і труднощі, які перешкоджали накопиченню знання...

Проте останніми роками деяким історикам науки стає все важче виконувати ті функції, які їм приписує концепція розвитку науки через накопичення... Історикам усе важче стає відрізняти "науковий" зміст минулих спостережень і переконань від того, що їх попередники з готовністю називали "помилкою" і "забобоном". Чим глибше вони вивчають, скажімо, арістотелівську динаміку або хімію і термодинаміку епохи флогістонної теорії, тим більш виразно відчувають, що ці колись загальноприйняті концепції природи не були в цілому ні менш науковими, ні більш суб'єктивістськими, ніж ті, що склалися на сьогодні. Якщо ці застарілі концепції слід назвати міфами, то виявляється, що джерелом останніх можуть бути ті самі методи, а причини їх існування виявляються такими самими, як і ті, за допомогою яких у наші дні досягається наукове знання. Якщо, з іншого боку, їх слід називати науковими, то виявляється, що наука мала елементи концепцій, абсолютно несумісних із тими, які вона містить у цей час. Якщо ці альтернативи неминучі, то історик повинен вибрати останню з них. Застарілі теорії не можна в принципі вважати ненауковими тільки на тій підставі, що вони були відкинуті. Але в такому разі навряд чи можна розглядати науковий розвиток як простий приріст знання...

Поступово, і часто остаточно не усвідомлюючи цього, історики науки почали ставити питання іншого плану і простежувати інші напрями в розвитку науки, причому ці напрями часто відхиляються від кумулятивної моделі розвитку. Вони не стільки прагнуть відшукати в попередній науці тривкі елементи, які збереглися до сучасності, скільки намагаються розкрити історичну цілісність цієї науки в той період, коли вона існувала. їх цікавить, наприклад, не питання про відношення переконань Галілея до сучасних наукових положень, а скоріше відношення між його ідеями й ідеями його наукової спільноти, тобто ідеями його вчителів, сучасників і безпосередніх наступників в історії науки. Більш того, вони наполягають на вивченні думок цієї та інших подібних спільнот під тим кутом зору (що зазвичай вельми відрізняється від позиції сучасної науки), що визнає за цими переконаннями максимальну внутрішню узгодженість і максимальну можливість відповідності природі... Цей нарис ставить мету охарактеризувати хоча би схематично такий образ, виявляючи деякі передумови нової історіографії.

По-перше, хоча б попередньо, слід вказати на те, що для багатьох різновидів наукових проблем замало самих методологічних директив, щоб дійти однозначного і доказового висновку. Якщо примусити досліджувати електричні або хімічні явища людину, яка не знає цих сфер, але знає, що таке "науковий метод" узагалі, то вона може, міркуючи цілком логічно, дійти будь-якого з безлічі несумісних між собою висновків. До якого саме з цих логічних висновків вона дійде, ймовірно, буде визначено її попереднім досвідом в інших сферах, які їй доводилося досліджувати раніше, а також її власним індивідуальним складом розуму... Спостереження і досвід можуть і повинні різко обмежити контури тієї сфери, в якій наукове міркування має силу, інакше не буде науки як такої. Але самі по собі спостереження і досвід ще не можуть визначити специфічного змісту науки. Формоутворювальним інгредієнтом переконань, яких дотримується ця наукова спільнота зараз, завжди є особисті й історичні чинники - здавалося б, елемент випадковий і довільний.

Наявність цього елементу довільності не вказує, однак, на те, що будь-яка наукова спільнота могло б займатися своєю діяльністю без певної системи загальноприйнятих уявлень. Не зменшує він і ролі тієї сукупності фактичного матеріалу, на якій ґрунтується діяльність спільноти. Навряд чи будь-яке ефективне дослідження може бути розпочате, перш ніж наукова спільнота вирішить, що має у своєму розпорядженні обґрунтовані відповіді на запитання, подібні до таких: Якими є фундаментальні сутності, з яких складається універсум? Як вони взаємодіють одна з одною і з органами чуття? Які питання учений має право ставити відносно таких сутностей і які методи можуть бути використані для їх вирішення? Принаймні в розвинених науках відповіді (або те, що повністю замінює їх) на питання, подібні цим, міцно закладаються в процесі навчання, яке готує студентів до професійної діяльності й дає право брати участь у ній. Рамки цього навчання строгі та жорсткі, і тому відповіді на названі питання залишають глибокий відбиток на науковому мисленні індивідуума. Цю обставину необхідно серйозно враховувати під час розгляду особливої ефективності нормальної наукової діяльності та при визначенні напряму, якого вона дотримується зараз...

Нормальна наука, на розвиток якої змушена витрачати майже весь свій час більшість учених, ґрунтується на припущенні, що наукова спільнота знає, яким є наш навколишній світ. Багато успіхів науки народжуються з прагнення спільноти захистити це допущення, і якщо це необхідно - то і вельми дорогою ціною. Нормальна наука, наприклад, часто утискає фундаментальні нововведення, тому що вони неминуче руйнують її основні настанови. Проте доти, доки ці настанови зберігають у собі елемент довільності, сама природа нормального дослідження дає гарантію, що ці нововведення не утискатимуться дуже довго. Іноді проблема нормальної науки, проблема, яка має бути вирішена за допомогою відомих правил і процедур, не піддається численним штурмам навіть найталановитіших членів групи, до компетенції якої вона належить. В інших випадках інструмент, призначений і сконструйований для цілей нормального дослідження, виявляється нездатним функціонувати так, як це передбачалося, що свідчить про аномалію, яку, незважаючи на всі зусилля, не вдається погоджувати з нормами професійної освіти. Таким чином (і не лише таким) нормальна наука збивається весь час на манівці. І коли це відбувається - тобто коли фахівець не може більше уникнути аномалій, що руйнують існуючу традицію наукової практики, - починаються нетрадиційні дослідження, які врешті-решт приводять усю цю галузь науки до нової системи приписів (commitments), до нового базису для практики наукових досліджень. Виняткові ситуації, в яких виникає ця зміна професійних приписів, розглядатимуться в цій роботі як наукові революції. Вони є такими доповненнями до пов'язаної традиціями діяльності в період нормальної науки, які руйнують традиції.

Найбільш очевидними прикладами наукових революцій є ті знамениті епізоди в розвитку науки, за якими вже давно закріпилася назва революцій... Ми не раз зустрінемося з великими поворотними пунктами в розвитку науки, пов'язаними з іменами Коперника, Ньютона, Лавуазьє та Ейнштейна. Краще за всі інші досягнення, принаймні в історії фізики, ці поворотні моменти є зразками наукових революцій. Кожне з цих відкриттів необхідно зумовлювало відмову наукової спільноти від тієї або іншої освяченої століттями наукової теорії на користь іншої теорії, несумісної з попередньою. Кожне з них викликало подальше зрушення в проблемах, що підлягають ретельному науковому дослідженню, і в тих стандартах, за допомогою яких професійний учений визначав, чи можна вважати правомірною ту або іншу проблему чи закономірним те або інше її вирішення. І кожне з цих відкриттів змінювало наукову уяву так, що ми врешті-решт повинні визнати це трансформацією світу, в якому проводиться наукова робота. Такі зміни разом із дискусіями, які їх незмінно супроводжують, і визначають основні характерні риси наукових революцій.

Засвоєння нової теорії вимагає перебудови попередньої і переоцінки попередніх фактів, внутрішнього революційного процесу, який рідко виявляється під силу одному вченому і ніколи не здійснюється в один день. Немає тому нічого дивного в тому, що історикам науки буває вельми важко визначити точно дату цього тривалого процесу, хоча сама їх термінологія примушує бачити в ньому деяку ізольовану подію...

Приписи, які керують нормальною наукою, визначають не тільки ті види сутностей, які включає універсум, але, неявно, і те, чого в ньому немає. Звідси випливає (хоча ця думка потребує ширшого обговорення), що відкриття, подібні до відкриття кисню або рентгенівських променів, не просто додають ще якусь кількість знання у світ учених. Зрештою, це справді відбувається, але не раніше, ніж спільнота вчених-професіоналів здійснить переоцінку значення традиційних експериментальних процедур, змінить своє поняття про сутності, з яким вона давно зріднилася, і в процесі цієї перебудови внесе видозміни також у теоретичну схему, крізь яку вона сприймає світ. Науковий факт і теорія насправді не відокремлюються одне від одного непроникною стіною, хоча подібний поділ і можна зустріти в традиційній практиці нормальної науки. Отчому непередбачені відкриття не є просто введенням нових фактів. З цієї самої причини фундаментально нові факти або теорії якісно перетворюють світ ученого тією самою мірою, якою кількісно збагачують його...

Конкуренція між різними групами наукової спільноти є єдиним історичним процесом, який ефективно приводить до заперечення певної раніше загальноприйнятої теорії або до визнання іншої...