69. Метод цілковито ясного схоплювання сутності

Цілком ясному схоплюванню сутності притаманна та перевага, що за своєю сутністю дає можливість з абсолютною певністю ідентифікувати і розрізняти, експлікувати і поєднувати, тобто з ясним "поглядом" здійснювати будь-які "логічні" акти. До таких актів відносять акти схоплювання сутності, на предметні кореляти яких переносяться... більш прояснені тепер нами відмінності щодо ступеня ясності...

Отже загалом і в цілому метод, який становить основу методу ейдетичної науки взагалі, вимагає від нас, щоб ми рухалися вперед крок за кроком. Цілком можливо, що окремі інтуїції, які слугують цілям осягнення сутності, є ясними вже тому, що дають змогу в повній ясності отримати дещо сутнісно-всезагальне... Звернемо увагу ще на одне: ймовірно, надмірно було б стверджувати, що очевидне схоплювання сутності кожного разу потребує повної ясності щодо закладених в основу деталей, їх конкретності. Найбільш загальних істотних відмінностей, наприклад між кольором та звуком, сприйняттям та волею, цілком досить для того, щоб дати показовий взірець на нижньому щаблі ясності. Припускається, що між ними вже цілковито дано найбільш загальне, рід (колір узагалі, звук узагалі), однак не відмінність... Уявіть собі суть справи за допомогою живої інтуїції.

70. Метод прояснення сутності та роль сприйняття у ньому. Привілейоване становище нескутої фантазії

Виокремимо такі особливо важливі риси методу сутнісного схоплювання. Від загальної сутності безпосередньо інтуїтивного сутнісного осягнення невід'ємним є те, що воно - ми й раніше надавали цьому особливого значення - може здійснюватися на основі просто лише того, що ми викликаємо у собі показові деталі. Отже, таке викликання, наприклад фантазія, може бути цілковито ясним, що припускає цілковите схоплювання та споглядання сутності. В цілому сприйняття, яке надає саму достеменність, має перевагу поряд з усіма іншими видами викликання, особливо зовнішнє сприйняття. І при тому не просто як акт осягнення у досвіді, який надає підґрунтя для констатації наявного існування - про що поки не йдеться, а як фундамент феноменологічних сутнісних констатацій. Зовнішнє сприйняття має цілковиту ясність стосовно всіх тих предметних моментів, які насправді досягають у ньому ясності, і, відповідно досконалості, через яку вони є достеменними. Однак сприйняття за можливої співучасті та рефлексії, протилежно спрямованої на нього, пропонує також деякі ясні й ті, що витримують критику, окремі одиничності для загального сутнісного аналізу у феноменологічному дусі, навіть конкретніше - для аналізу актів. Так, гнів випаровується завдяки рефлексії і за своїм змістом швидко модифікується. Він не завжди перебуває у тій готовності, що й сприйняття, та його не породити в міру необхідності простими експериментальними засобами. Рефлексивно дослідити гнів у його достеменності означає вивчати гнів, який тане та випаровується... Зовнішнє ж сприйняття, незрівнянно більш доступне, навпаки, не "тане" і не "випаровується" внаслідок рефлексії; його загальну сутність, як і сутність загальних його компонентів та сутнісних корелятів, ми можемо вивчати в межах достеменності, особливо не переймаючись їх ясністю... Між іншим, ми можемо абстрагуватися від усього цього. Є передумови для того, щоб у феноменології, як і в усіх інших ейдетичних науках, викликанню, а точніше вільному фантазуванню, надавали перевагу порівняно зі сприйняттям, причому навіть у феноменології самого сприйняття, правда, за винятком феноменології даних відчуття.

Геометр у своєму дослідницькому мисленні незрівнянно більше оперує з фігурою або з моделлю у фантазії, ніж у сприйняті, причому геометр "чистий", тобто такий, який не користується алгебричною методикою. Правда, у фантазії він прагне ясності споглядання, від чого звільняють його малюнок чи модель. Однак, малюючи і моделюючи, він насправді обмежений, тоді як фантазуючи, він користується незрівнянною свободою, оскільки може вільно змінювати уявні фігури, пробігати по цілих континуумах модифікованих форм, народжуючи так нескінченну множину нових фігур... Тому нормальне становище таке, що малюнок випливає з фантастичних конструкцій, зі здійснюваного на засадах фантазії ейдетичного чистого мислення...

У найбільш загальному сенсі нічим не відрізняється від цього позиція феноменолога, який має справу з тими переживаннями, які підлягають редукції та з їхніми сутнісними корелятами. І феноменологічних сутнісних утворень нескінченно багато. Допоміжним засобом достеменної даності він може користуватися лише обмежено. Правда, в його повному розпорядженні, причому в їх достеменній даності, всі основні типи сприйняття і викликання - вони є доступними йому як перцептивні екземпліфікації для цілей феноменології сприйняття, фантазії, пригадування тощо. Так само він розпоряджається у сфері достеменності, - стосовно найбільш загального - прикладами суджень, припущень, почуттів, хвилювань. Однак, зрозуміло, він розпоряджається прикладами не всіх утворень, як не розпоряджається геометр малюнками та моделями всіх безмежно багатоманітних видів тіл... Необхідно тренувати фантазію щодо досягнення цілковитого прояснення, без якого тут не обійтися; необхідно тренувати її у вільній перебудові даностей фантазії, однак насамперед необхідно запліднити фантазію вкрай різноманітними і чіткими спостереженнями за сферою достеменної свідомості... А тому, за умови відомої пристрасті до парадоксів, справді, ми можемо стверджувати, твердо дотримуючись істини, - та за умови чіткого розуміння багатозначущого смислу, - що "фікція" становить життєвий елемент феноменології, як і всіх ейдетичних дисциплін, що фікція - джерело, з якого (вона) черпає пізнання "вічних істин",