Основні положення філософії

Моєю першою думкою був Бог, другою - розум, третьою та останньою - людина. Суб'єкт божества - розум, а суб'єкт розуму - людина.

<...>

"Страх перед Богом - початок мудрості", але не кінець її.

<...>

"Об'єктивний дух!" - Що це таке? Мій дух, яким він є для інших, дух моїх творів. Але цей об'єктивний дух чи не є суб'єктивним духом, чи не є це мій дух, дух цієї людини? Хіба не пізнаю я людину за її творінням? Хіба я не читаю Гете, коли читаю твори Гете?

<...>

Звідки ж взялася людина? Спочатку запитай, що таке людина? Якщо ти з'ясував її сутність, то тобі зрозуміле і її походження. Питання "Що?" - ставить дорослий, питання "Звідки?" - дитина.

<...>

"Чи можна виокремити людину з природи?" Ні! Але людина, що виникла безпосередньо з природи, і була лише суто природною істотою, а не людиною. Людина є не витвором людини, а продуктом культури, історії. Багато рослин, навіть тварин, так змінилися завдяки турботливій людській руці, що їх прототипом більше вже не знайти в природі. Чи ти при поясненні їх походження хочеш вдатися до поняття дива (dues ex machine)?

<...>

Звідки прогалини в нашому знанні про природу та межі цього знання? Пояснюються вони тим, що знання не становить ані основи, ані цілі природи.

<...>

"Наука не розв'язує загадок життя". Нехай, але що з цього випливає? Що ти звернешся до віри? Це означало б потрапити з вогню та й у полум'я. Що ти перейдеш від життя, до практики? Ті сумніви, котрих не розв'язує теорія, розв'яже тобі практика.

<...>

"Як може людина виникнути з природи, - іншими словами, як із матерії може виникнути дух?" Перш за все дай мені відповідь на наступне запитання: як може матерія виникнути з духу? Якщо ти не знайдеш відповіді на це, у будь-якому разі розумне, питання, то ти зрозумієш, що лише протилежне питання приведе тебе до цілі.

<...>

"Людина - найвища істота природи, тому я повинен виходити із сутності людини, покласти її в основу, коли я хочу з'ясувати походження та хід природи". Цілком правильно, але якраз у людині "розум приходить лише з роками", матерія передує духові, несвідомість - свідомості, безцільність - цілі, чуттєвість - розумові, пристрасть - волі.

<...>

"Ти виходиш із людини без зайвої балаканини". - Яке право ти маєш дорікати мені в цьому? На жаль, я прийшов до людини лише через заперечення людини. Я визнаю її тільки після того, як я дізнався та показав, що передбачувана, на відміну від природи, сутність людини зводиться до неї, як до свого джерела та передумови: отже, моє ствердження людини менш за все асерторичне судження, але опосередковане "запереченням заперечення".

<...>

Чи відомо тобі, в якому єдиному значенні ти філософствуєш без передумов? Тоді, коли ти подаєш філософії досвід, мисленню - споглядання, але не уявним, ілюзорним способом, подібно до умоглядної філософії, а фактично та воістину.

<...>

Хто усвідомлено та навмисно нічого не припускає, той несвідомо як істину припускає саме те, що він ще повинен нам довести. Лише той дійсно мислить генетично, у кого результат прямо суперечить його свідомому началу.

<...>

Перше повинно бути також і останнім; цілком правильно, - саме тому, якщо ти дійсно, а не лише заради форми починаєш, зі споглядання, ти, врешті-решт, повинен повернутися до споглядання ж.

<...>

У чому ж полягає мій "метод"? У тому, щоб за допомогою людини звести все надприродне до природи, і за допомогою природи все надлюдське звести до людини, але незмінно лише спираючись на наочні, історичні, емпіричні факти та приклади.

<...>

Перший твій обов'язок полягає в тому, щоб зробити щасливим самого себе. Якщо ти сам щасливий, то ти зробиш щасливими й інших. Щасливий може бачити лише щасливих навколо себе.

<...>

Якщо ти безумовно засуджуєш "егоїзм", тобто себелюбство, то, будучи послідовним, ти повинен також засудити і любов до інших. Любити означає бажати і робити добро іншим, відповідно, визнавати егоїзм інших, як дещо законне. Навіщо ж ти хочеш заперечувати в собі те, що ти визнаєш в інших?

<...>

Моїм першим бажанням було зробити філософію загальнолюдською справою. Але хто одного разу ступає на цей шлях, неминуче приходить урешті-решт до того, щоб зробити людину предметом філософської діяльності та відторгнути саме філософію, оскільки вона лише тому стане загальнолюдською справою, що вона перестане бути філософією.

Колись метою життя для мене було мислення, тепер життя є для мене метою мислення.

<...>

Істинна філософія полягає не в тому, щоб творити книги, а в тому, щоб творити людей. <...>

Ніякої релігії! - така моя релігія; ніякої філософії! - така моя філософія. <...>

Ти мене запитуєш, що я таке? Почекай, коли мене не буде. <...>