П'ята ціль: середовище проживання

Однією з найважливіших проблем, що вже зараз глибоко вражає людську уяву, але ще не усвідомлена в усіх її воістину грандіозних масштабах, є проблема розміщення на планеті протягом найближчих 40 років населення удвічі більшого, ніж нинішнє. Адже за цей короткий час прийдеться докорінно поліпшити, модернізувати і, більше того, подвоїти всю нинішню інфраструктуру - причому не тільки житлові будинки, а й усі допоміжні системи, включаючи промислову, сільськогосподарську, соціальну, культурну та транспортну. Гарненьку роботу доведеться здійснити нашому поколінню - адже йому доведеться побудувати "інший світ", що можна порівняти із загальним обсягом будівельних робіт, здійснених останніми п'ятдесятьма поколіннями людства. Причому за всієї грандіозності завдань, пов'язаних із фінансуванням, проектуванням, технічним забезпеченням, виробництвом матеріалів і власне будівельними роботами, не вони становлять тут найскладніші проблеми.

Найсерйозніша з проблем, яку найчастіше випускають з поля зору, зводиться до організації території Землі та розподілу деяких основних ресурсів таким чином, щоб гідно розмістити 8 мільярдів жителів (маючи при цьому на увазі, що до них, напевно, в найближчому майбутньому можуть приєднатися ще декілька мільярдів). Ця воістину грандіозна справа приречена, однак, на неминучий провал, якщо не планувати її на єдиному придатному для цієї мети рівні - а саме на загальнопланетарному. Урядам час уже нарешті зрозуміти, що всі їх половинчасті, абсолютно нескоординовані дії, всі їх часткові плани, розраховані максимум на 5-10 років і спрямовані на те, щоб якось упоратися з новими хвилями знову прибулих у тому місці й у той час, коли вони налинуть, - вірний шлях до непоправної катастрофи. Такою політикою вони, по суті, потурають тому, щоб великі міста й надалі поглинали все нові й нові простори сільськогосподарських земель та зелених угідь, потворно розбухаючи і вироджуючись у непридатні для життя мегаполіси, прирікаючи при цьому інші групи людей жити у пеклі первісних сіл та поселень, цілком непристосованих для задоволення потреб сучасної людини.

Всеосяжний, єдиний глобальний план людських поселень, що включає як складову відповідні заходи у національному та регіональному масштабах, став нагальною потребою нашого часу. Звичайно, план цей має бути максимально гнучким. Але разом із тим він повинен включати декілька всіма визнаних і обов'язкових для всіх жорстких правил, які стосуються охорони й утримання того, що ще залишилося від екологічного заповідника, включаючи сюди не лише клімат, космічний простір, атмосферу, океани й полярні райони - хоча все це вже перебуває під загрозою і вимагає розумного використання, але також і великі земельні масиви, які потрібно залишити на деякий час у спокої без будь-якого людського втручання, залишивши їхню еволюцію самій природі...

Шоста ціль: виробнича система

Іншим аспектом глобальної проблематики, що починає все більше хвилювати людей, є явні неполадки в нинішніх економічних механізмах та їхніх взаємозв'язках із суспільством у цілому. Насправді, тяжко зрозуміти, чому так часто не спрацьовують різноманітні елементи економічної системи в цілком різних країнах, незалежно від того, що ними керує - ринок або план. Якщо залишити осторонь питання безпеки, можна стверджувати, що уряди практично всю увагу фокусують на проблемах зайнятості, продуктивності, інфляції, цін, торгівлі, платіжного балансу і т. ін. і готові йти на будь-які жертви, щоб хоч тимчасово полегшити ці труднощі. Однак усе це виявляється у кінцевому підсумку цілком даремним, і єдиний висновок, що випливає звідси, полягає в тому, що для поліпшення ситуації, яка склалася, не вигадано досі жодних надійних засобів. У результаті повсюди поширюється скептицизм і зневіра, які певний час стримувалися завдяки впливу культури зростання і все ще тривалого схвалення техніки. Люди розвинених країн уже готові змиритися з необхідністю піти на деякі жертви, щоб скоротити наявний у світі відрив, однак їм досі не навели ще достатньо вагомих доказів на користь таких заходів; водночас у бідних країнах дедалі більше побоюються захисних заходів багатих країн, спрямованих на боротьбу з власними кризовими явищами, що загрожують позбавити країни, які розвиваються, будь-яких шансів на прогрес, і що останні вважають це цілком несправедливим стосовно них.

Всі настільки загіпнотизовані поточними економічними проблемами, що ніхто не здійснює жодних спроб ретельно проаналізувати структурні й філософські причини цих труднощів. І зараз якраз настав час з'ясувати нарешті, чи існують у принципі хоч будь-які можливі рішення. Нехай навіть вони виходять далеко за межі обговорюваного нині нового міжнародного економічного порядку, будучи першим і тяжким, складним і неминучим кроком уперед, усе-таки теж ніщо інше, як лише напівзахід, спрямований на скорочення наявного відриву. Будемо сподіватися, що ми виявимося здатними виправити деякі диспропорції нинішньої економічної системи і тимчасово відведемо від суспільства загрозу повного розпаду, однак цілком очевидно, що доки немає рішень, які б забезпечували людству можливість впоратися протягом найближчих десятиріч із жахливим вибухом тих проблем, з якими воно не може впоратися вже зараз. Тут необхідні докорінно інший концептуальний підхід і кардинально нові рішення для істотного розширення наших цілей та горизонтів та виявлення економічної системи відповідної світовому співтовариству, що, як ми сподіваємося, зросте у результаті очікуваних за цей період змін на планеті.

Хоча важко ще повністю уявити собі, якою повинна стати економічна система майбутнього - принаймні доти, доки не завершені дослідження, присвячені іншим цілям людства, - однак окремі складені цеглинки цієї будівлі з успіхом можна заздалегідь досліджувати вже нині. Виробничому істеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. І тут, так само як і в питанні про середовище проживання, було б величезною безвідповідальністю вчасно не з'ясувати, чи спроможна нинішня виробнича організація матеріально забезпечити їжею, товарами і послугами удвічі більше населення планети, і якщо так, то яким чином і за яких умов. У зв'язку з цим виникає безліч проблем, що заслуговують найпильнішої уваги, зокрема, наприклад, питання розподілу, що набуває особливої гостроти у зв'язку з продовольчою проблемою; однак розпочинати все ж необхідно з виробничого сектору, що саме внаслідок первинного характеру нерозривно пов'язаний з іншими екологічними, соціальними і політичними проблемами нашого часу. Так що, безперечно, найголовнішою ключовою метою людства є ретельний аналіз існуючого виробничого істеблішменту і виявлення того, які перетворення необхідно в ньому запланувати, щоб він виявився здатним у найближчі десятиріччя чітко виконувати відведені йому функції.

Ці дослідження повинні включати цілу низку окремих проектів, тісно пов'язаних і паралельних із вивченням людських поселень. Один із цих проектів може бути присвячений фінансовим питанням, він повинен вивчити, зокрема, ті потреби в капіталі, що поєднані з будівництвом та експлуатацією інфраструктури і промислових підприємств, а також задоволенням інших потреб населення, що подвоюється. Тут необхідно передбачити також конкретні шляхи і засоби забезпечення цих воістину величезних фінансових коштів. Інший проект міг би більш детально розглянути проблему зайнятості, почавши, наприклад, з оцінки потреб у робочій силі, долучивши сюди фахівців та працівників сфери управління, і виробити основи для створення загальносвітової системи, яка б могла регламентувати та координувати на міжнародному рівні всі питання, пов'язані із забезпеченням зайнятості, відповідними асигнуваннями, підготовкою кадрів та професійним навчанням. На завершальній стадії цей проект міг би спробувати знайти підхід до вирішення гострої проблеми повного залучення до активної діяльності всіх людських ресурсів; деякі базові елементи для цього дослідження були запропоновані скликаною за ініціативою МОІГ всесвітньою конференцією з питань зайнятості. Однак, маючи на увазі подальші наслідки цієї проблеми, можливо, більш доцільно було б присвятити їй спеціальний проект та розглядати її як окрему важливу мету людства, спрямовану на розвиток і використання в інтересах світового суспільства всіх людських ресурсів.

Ще одне дослідження - що в певному сенсі було б першорядним перед усіма іншими - необхідно присвятити питанням територіального розміщення і раціоналізації світового виробничого істеблішменту. Як я уже казав, у цьому дослідженні треба приділити пильну увагу обмеженням, що накладають на всі види людської діяльності необхідність забезпечення охорони та організації глобального середовища людського проживання. Я вже згадував висновок одного з проектів Римського клубу, що вимагає реорганізувати виробництво харчів на основі глобальних критеріїв, бо тільки за цієї умови можна сподіватися на досягнення хоча б мінімальних результатів у вирішенні проблеми викорінення голоду в людському суспільстві. Такі самі міркування слід ураховувати під час розгляду світової промисловості та світового промислового виробництва. Промисловий сектор виробничого арсеналу суспільства в нинішньому своєму вигляді є нічим іншим, як певним конгломератом різного роду технічних пристроїв і видів діяльності, що є результатом випадкових рішень, прийнятих у різний час, з різними цілями і за різних умов і покликаних служити коротко - або середньостроковим вузьким інтересам окремих національних співтовариств або багатонаціональних корпорацій. Сьогодні ця система не відповідає більше ні духу часу, ні його вимогам і викликає дедалі серйозніші нарікання з найрізноманітніших позицій; усі її недоліки, включаючи соціальну неприйнятність, нераціональне ставлення до навколишнього середовища та її ресурсів і повну несумісність із будь-яким справедливим міжнародним економічним порядком, будуть у міру її неминучого подальшого розширення все більше поглиблюватися і примножуватися. Ще більш серйозне занепокоєння викликає той факт, що без глибоких реформ нинішній світовий промисловий істеблішмент просто не зможе виконувати свою роль у людській системі майбутнього; бо, обкладена в багато разів більш складними та грізними проблемами система вже не зможе витримати і вибачити тих помилок дублювання, марнотратства і невмілого управління, що ще сходять істеблішменту з рук сьогодні. Тому він повинен знайти шлях забезпечення високої ефективності й раціонального економічного управління в усіх без винятку секторах виробництва.