Третя ціль: культурна спадщина

Захист та збереження культурних особливостей народів та націй цілком справедливо проголошені, особливо в останні роки, ключовим моментом людського прогресу та самовираження. Ці положення досить часто є зручним прикриттям для різноманітних політичних пасток та інтриг. Разом з тим люди починають все більше побоюватися, що в майбутньому всі культури можуть виявитися уподібненими - причому подібність, як показує сьогоднішній досвід, не надто вже й приваблива - цей рух до знеособленої однорідності відбувається вже нині.

Щоб відвернути цю загрозу, маленькі та слабкі країни перетворили тезу про культурні відмінності на основний елемент принципів нового міжнародного економічного порядку та стратегій розвитку. Незважаючи на всі добрі наміри та балаканину на захист культурних відмінностей, зроблено насправді поки що дуже мало. Істинною основою культурного плюралізму майбутнього може стати тільки наша нинішня культурна спадщина. А оскільки вона зараз стрімко деградує та зникає, необхідні найактивніші та термінові заходи, щоб зупинити ці непоправні у майбутньому втрати.

Просто вражає, скільки культурного багатства та різноманітності вклала людина за стовікову, а можливо, ще більш тривалу історію у свою мову, традиції усної творчості, писемність, звичаї, музику, танці, мистецтво наслідування, пам'ятники, образотворче мистецтво тощо. На жаль, не менш вражаючою донині була також її сумна здатність знищувати, загладжувати, паплюжити та забувати цю безцінну спадщину. Подальший розвиток технологічної цивілізації, економічне зростання, зростаюча мобільність людей, чиї поселення займають більшу частину твердої поверхні планети, розширення засобів масової інформації - усе це обіцяє в майбутньому справдження невтішних пророцтв остаточного і безжалісного зникнення з лиця Землі левиної частки того, що ще залишилося від свідчень віри, любові, емоцій, гордості, почуття прекрасного та прагнення до добра минулих поколінь.

Треба негайно вжити найсерйозніші та активні заходи для порятунку культурної спадщини людства, які повинні охопити всі без винятку галузі людської діяльності, використати досягнення всіх наукових дисциплін: археології, епіграфіки, палеографії, філософії, етнології, антропології та передусім історії, щоб спільними зусиллями людства захистити його культурну спадщину. Для того щоб підтвердити повагу як до тих, хто вже пішов з цього світу, так і до тих, хто прийде пізніше, необхідні якісно нові підходи, ідеї та рішення. До таких пропозицій можна частково віднести заснування "Всесвітнього культурного концерну", метою якого стало б фінансування довгострокових культурних програм (сподіваюся, що кошти для цього можна було б отримати за рахунок скорочення військових видатків), та організацію "Культурного корпусу", що об'єднала б добровольців з усіх країн світу, які бажають захистити та зберегти цю спадщину (можна було б розглядати обов'язки, пов'язані з роботою в цьому корпусі, як заміну військової служби). Було б також доцільно здійснити, наприклад, інтернаціоналізацію історичних пам'яток та центрів, що становлять всесвітній інтерес, закликавши держави передати їх під міжнародну юрисдикцію, і доручити міжнародним органам (за угодою з тими країнами, на територіях яких вони розміщені) їхню охорону та збереження - думається, що це було б не тільки в інтересах народів, котрі ці цінності створили, айв інтересах усієї світової культури. Показати приклад іншим або принаймні спробувати зробити перший крок у цьому напрямі повинні найбільш багаті на історичні пам'ятки та традиції країни, і насамперед країни Європейського Економічного Співтовариства.

Очевидно, що для спасіння культурної спадщини людини, враховуючи мови, що відмирають, та міні-культури, потрібні величезні кошти (хоча навряд чи можна знайти іншу, більш прибуткову сферу вкладення капіталу, і, можливо, навіть з погляду швидкого його обороту), тому цілком необхідно ширше залучати до цього світову громадськість. Я впевнений, що відгук, який отримає цей заклик серед молоді багатьох країн, перевершить навіть найрадужніші наші очікування.