Шість стартових цілей

Запропоновані шість цілей спрямовані, як зазначено, на те, щоб стимулювати більш відповідальну людську поведінку в повсякденному житті, у політичних справах, у науково-дослідних пошуках. Першорядне завдання, таким чином, зводиться не до пропозицій конкретних вирішень для тих чи інших проблем, а до того, щоб змусити людей задуматися та підготуватися, долучившись до інформації. Досвід Римського клубу переконав мене в необхідності за можливості звертатися до най видатніших представників наукового світу, знаходячи одночасно при цьому найбільш відповідну форму та доступну мову, щоб зацікавити широку світову громаду. За таких обставин виникає декілька очевидних вимог.

Перш за все особливої ваги набуває тут фактор часу: зараз усе відбувається на таких стрімких швидкостях, що рішення та дії мають у більшості випадків терміновий характер. Тому необхідно забезпечити можливість негайного поширення доступною для розуміння мовою найбільш важливих нових відомостей та фактів стосовно кожної з визначених проблем.

Перша ціль: "зовнішні межі"

Добре відомо, що, збільшивши владу над Природою, людина відразу уявила себе цілковитим господарем Землі й взялася її експлуатувати, нехтуючи тим фактом, що її розміри та біофізичні ресурси доволі скінченні. Зараз уже зрозуміли навіть і те, що внаслідок неконтрольованої людської діяльності немилосердно постраждало колись щедре та багате біологічне життя планети, частково знищені її найкращі ґрунти, а цінні сільськогосподарські землі все більш забудовуються та вкриваються асфальтом і бетоном доріг, що вже повністю використані багато найбільш доступних мінеральних багатств, що викликане людиною забруднення можна тепер знайти всюди, навіть на полюсах та на дні океану, і що тепер наслідки цього відображаються навіть на кліматі та інших фізичних характеристиках планети.

Безперечно, що все це викликає глибоке занепокоєння, однак ми не знаємо, якою мірою при цьому порушується рівновага та розладнуються цикли, необхідні для еволюції життя взагалі; чи багато ми вже спричинили незворотних змін і які з них можуть вплинути на наше власне життя зараз або у майбутньому; невідомо також, на які запаси основних невідтворюваних ресурсів ми можемо реально розраховувати та скільки відтворюваних ресурсів і за яких умов можемо безпечно використовувати. Оскільки "пропускна здатність" Землі явно не безмежна, то, очевидно, є якісь біофізичні межі, або

"зовнішні межі", для розширення не лише людської діяльності, а й взагалі присутності людини на планеті. Зараз необхідність наукових достовірних знань про самі ці межі, про умови, за яких ми можемо до них наближатися, та наслідки їх порушення стає все більш гострою, тому що є підстави для побоювання, що у деяких сферах межі дозволеного вже досягнуті.

Друга ціль: "внутрішні межі"

Цілком очевидно, що фізичні та психологічні можливості людини теж мають свої межі. Люди усвідомлюють, що, поширюючи своє панування над світом, людина у прагненні до безпеки, комфорту і влади обростала цілим арсеналом різноманітних пристроїв та винаходів, утрачаючи при цьому ті свої якості, які дають їй можливість жити у своєму первісному незайманому природному середовищі, і що це, можливо, послабило її фізично, притупило біологічну активність. Можна з упевненістю сказати, що, чим більш "цивілізованою" стає людина, тим менше вона здатна протистояти труднощам суворого зовнішнього середовища і тим більше потребує того, щоб захищати свій організм та здоров'я за допомогою різноманітних медикаментів, зілля та безлічі інших штучних засобів.

З іншого боку, не підлягає сумніву, що паралельно з цими процесами підвищувався культурний рівень людини, відбувався розвиток інтелектуальних можливостей людини, які приводилися у відповідність до складного штучного світу, який створила людина. Однак останнім часом ця рівновага між прогресом і культурою людини, між прогресом і її біофізичними здібностями виявилася порушеною, до того ж досить серйозно. Так що теперішній ступінь розумової та психічної, а можливо, навіть і фізичної адаптації людини до штучності та стрімких темпів сучасного життя досить далекий від задовільного. Правда, людина досить погано використовує надзвичайні потенційні можливості свого мозку, тому досить імовірним є існування тут якихось невиявлених, прихованих резервів, які вона може і повинна мобілізувати на відновлення втраченої рівноваги та запобігання її порушенням у майбутньому, коли будь-яка несталість матиме набагато більш жахливі наслідки.

Важко навіть повірити, наскільки мізерні пізнання в цій життєво важливій для людей сфері, що стосується середніх біофізичних "внутрішніх меж" людини та наслідків їх порушення. Ми, на жаль, мало знаємо про такі важливі конкретні речі, як взаємозв'язок та взаємозалежність між здоров'ям, харчуванням та освітою, які тепер набувають особливого інтересу для країн, що розвиваються; про загальну придатність людини до того способу життя, який вона веде тепер і, ймовірно, вестиме у майбутньому, особливо в урбанізованих комплексах; і, нарешті, про те, чи можливо у світлі цього розвинути та поліпшити природні здібності людини, і якщо так, то яким чином.

Незнання цих нагальних проблем може обернутися найсерйознішими, невиправними наслідками для людини як особистості та суспільства в цілому.

Напередодні майбутніх випробувань, труднощів та проблем нам цілком необхідно чітко знати та ясно розуміти, які справжні можливості середнього індивідуума та як можна підвищити його готовність до того, щоб жити завтра. Крім того, ми повинні знати, як нам краще використати свої розумові здібності, причому не тільки для того, щоб протистояти новим змінам, а й для того, щоб поставити їх під контроль та отримувати від них користь. Отже, головне завдання зводиться до оцінки всієї сукупності цих здібностей та з'ясування, як удосконалити та пристосувати їх до того, щоб не наражати людський організм на нестерпні напруження та стреси.