Світогляд у поезії

...Релігійне заглиблення мистецтва привело до вільного вираження художником свого життєрозуміння, і в цьому полягає сутність історичного розвитку відносин між мистецтвом і світоглядом. Вираження світогляду не може бути вкладене у твір мистецтва, але воно визначає його внутрішню форму. Гідна зауваження спроба знайти в самій формі твору живопису відображення типових світорозумінь, що лежать в основі натуралістичного, героїчного й пантеїстичного світоглядів.

<...>

Поезія виокремлюється із середовища інших мистецтв своїм особливим відношенням до світогляду. Засіб, яким вона користується, - мова - робить доступним їй ліричне вираження й епічне або драматичне зображення всього, що може бути пережито, всього, що доступне зору й слуху. ...Звільняючи яку-небудь подію з-під влади минущого й перетворюючи його на безумовне вираження сутності життя, поезія рятує душу від тягаря дійсності, значення якої вона разом з тим відкриває. Вона вгамовує таємну тугу людини, обмеженої долею або власним рішенням, тугу за тими життєвим можливостям, які виявилися їй недоступними. І відкриваючи для неї їх в образі фантазії, вона розширює її самосвідомість і обрій життєвого досвіду. Вона відкриває її погляду світ вищий і могутніший. У всьому цьому виражається основне відношення, що є підставою поезії: життя - її вихідний пункт; відношення до людей, речей, природи - живе зерно для неї. Так, з потреби об'єднати досвід життя виникають світові настрої; єдність окремо пережитого й утворює у свідомості поета його розуміння значення життя. Такі світові настрої (Lebensstimmung) ми зустрічаємо в Іові й у псалмах, у хорі античної трагедії, у сонетах Дайте й Шекспіра, у грандіозній заключній частині "Божественної комедії", у піднесеній ліриці Гете, Шиллера й романтиків, у "Фаусті", в "Нібелунгах" Вагнера, в "Емпедоклі" Гельдерліна. <...>

Який висновок можна зробити? Черпаючи з джерела життя, поезія неминуче має у всьому, що вона трактує, виражати життєрозуміння. Це життєрозуміння дається поетові самим життям, яке він сприймає крізь призму своєї індивідуальності. ...Поезія виявляє безмежну силу бачити, оцінювати й творчо перетворювати життя. Подія стає символом, щоправда, не думки, а побаченого в житті співвідношення, схопленого поетом крізь призму свого життєвого досвіду. ...Таким чином, типи поетичного світогляду готують шлях метафізиці та є посередниками між нею й суспільством.

Типи світогляду в метафізиці

...У глибині світових релігій завжди приховане щось своєрідне й ірраціональне, пояснення чому потрібно шукати в містичності релігійних переживань, у штучно підтримуваному священнослужителями прагненні душі до невидимого позамежного. ...Коли світогляд піднімається до поєднаного раціонального (begriffliche) цілого, коли він науково виправдовується й заявляє домагання на загальну значущість, тоді виникає метафізика.

<...>

Структура метафізичних світоглядів спочатку визначалася їхньою залежністю від науки. Чуттєвий образ світобудови змінився астрономічним, світ почуття й волі знайшов предметність у поняттях цінності, блага, мети й закону; необхідність мислити в поняттях і обґрунтовувати привела дослідника світової загадки до логіки й теорії пізнання як першооснов знання. Робота над вирішенням цих проблем сама собою підштовхнула думку від обмеженого й визначеного до поняття загального буття, першопричини, вищого блага й кінцевої мети. Метафізика перетворилася на систему, яка при розробці незрозумілих понять і уявлень, висунутих життям і наукою, змушена була створити допоміжні поняття, що виходять за межі досвіду.

<...>

...Кожна метафізична система обумовлена місцем, яке вона займає в історії філософії; вона залежить від постановки проблеми й визначається поняттями, що випливають із неї. Так складається структура метафізичних систем - їхня логічна єдність і разом із тим їхня неминуча неправильність: вони завжди є представниками певного стану наукового мислення, а звідси їхня одиничність і неповторність.

<...>

У зв'язку з цим у метафізичних системах простежуються відмінності, обумовлені раціональним характером метафізичної творчості. ...Звертаючись до обґрунтувань метафізики, ми відзначаємо протилежність емпіризму й раціоналізму, реалізму й ідеалізму. В основу перероблення дійсності кладуть протилежні поняття - єдиного й багатоманітного, становлення й буття, причини й мети, і ними визначаються відмінності систем. Різноманіття поглядів на відношення світової сутності до світу й душі до тіла відображається у вченнях деїзму й пантеїзму, матеріалізму й спіритуалізму. Проблеми практичної філософії визначають нові відмінності систем, серед яких я назву евдемонізм, який поступово перетворюється в утилітаризм, і теорію абсолютних прав морального поведінки.

<...>

Не можна не відзначити важливості цієї спекулятивної роботи, здійснюваної філософією на всіх поприщах. Вона характеризує самостійні науки; вона їх поєднує. Про це я докладно говорив раніше. Але метафізику відокремлює від позитивних наук прагнення підкорити світ і життя єдності наукових методів, створених для окремих галузей знання. Маючи на увазі (безумовне) абсолютне, метафізика виходить за межі методологічних прийомів конкретних наук.

...Історична самосвідомість робить своїм змістом сутність фактичного співвідношення ворогуючих систем. Вона розкриває залежність від релігії й поезії шляхом метафізичної творчості. Вона показує, що спекулятивній метафізиці не вдалося зробити жодного кроку, який наблизив би її до загальнозначущої системи. Ми бачимо, що суперечність метафізичних систем зумовлено самим життям, життєвим досвідом, ставленням до проблеми життя. У самих цих ставленнях закладене різноманіття систем і разом з тим можливість розрізняти певні типи. Кожний такий тип охоплює пізнання дійсності, оцінку життя й цілепокладальну ідею.

<...>

...Важливіше за все зрозуміти зв'язок життя й метафізики, зрозуміти, що заглиблення в життя є центральною точкою кожної системи, що системи, в яких виражається яке-небудь типове розуміння життя, тісно й глибоко пов'язані, - скільки б ми їх не розмежовували й не ділили.

<...>

У такому сенсі я пропоную розрізняти три основні типи. Єдиним засобом такого поділу є історичне порівняння: кожний метафізичний розум підходить до розв'язання загадки життя під особливим кутом зору, що визначається його відношенням до життя й зумовлює неповторну одиничність його системи.

<...>