Типи світогляду в релігії, поезії й літературі

...Вона (наука) перебуває в найтіснішому зв'язку із практикою життя, оскільки вона підлегла закону поділу праці, тому кожний дослідник обмежує своє завдання певною сферою пізнання й навіть певним місцем у ній. Навіть філософія в деяких своїх виявах підлегла поділу праці. Тільки релігійний геній, поет і метафізик творять у тій сфері, яка звільняє від ярма суспільства, від обмеженості завдань, від рамок, що наперед визначають кожній історичній епосі межі досяжного. ...У цьому царстві волі створюються й розвиваються могутні й цінні світогляди.

Але ці світогляди різні в релігійного генія, у генія художнього й у метафізика, як за своєю структурою, своїм типом, так і за законом свого виникнення.

Релігійний світогляд

Джерелом релігійних світоглядів є споконвічна доля людини. ...Неминуче повторення народження, смерті, хвороби, сновидіння, божевілля, благодійного й злого втручання в людське життя демонічних сил, своєрідне сплетіння в природі порядку, що говорить про цілепокладаючого творця, і випадок, руйнування, - все це створює перші релігійні уявлення. Друге Я в людині, божественні сили на небі, сонце, зірки, духи лісів, боліт і води - ці уявлення, що виникли природно, - точка відліку для створення світу фантазії, що викликаний почуттями та отримав багатий матеріал у релігійному досвіді. Вплив незримого - основна категорія елементарного релігійного життя. Думка будує з релігійних ідей вчення про походження світу й людини, про душу та її батьківщину.

...Світ наповнений окремими, кінцевими речами й людьми, які мають певне відношення до незримого, завдяки якому їм властива прихована сила цього незримого. Таке відношення до надчуттєвого визнається за священними місцями, святими, зображеннями богів, символами, таїнствами: у релігії воно означає те саме, що символ у мистецтві й поняття в метафізиці. <...>

...Релігійний геній замінює окремі розрізнені моменти відносин між людиною й вищими істотами внутрішнім злиттям із незримим. Ця концентрація релігійного досвіду утворює з релігійних ідей релігійні світогляди, сутність яких полягає в тому, що відношення до незримого визначає собою розуміння дійсності, оцінку життя й практичні ідеали. Вони відображаються в образах і віровченнях; основою вони мають уклад життя. Вони розвиваються в молитві й у релігійному спогляданні (meditation).

<...>

У століття релігійного піднесення ми зустрічаємо боротьбу типів релігійного світогляду, явно споріднену з боротьбою метафізичних систем. Іудео-християнський монотеїзм, китайські й індійські форми пантеїзму й на противагу їм натуралістичне відношення до життя й спрямування думок - ось перші сходинки й вихідні точки для подальшого розвитку метафізики. Але тлом релігійного світогляду завжди залишається спілкування з божеством за допомогою магії, таїнств, людей, святинь, релігійної символіки, знаків, - як нижній прошарок, підґрунтям церковного будівництва завжди залишається народ. У цих світоглядах міститься завжди темне, специфічне релігійне зерно, усвідомити й обґрунтувати яке ніколи не дано теологам з їхніми спекулятивними прийомами. Ніщо не має сил перебороти однобічність досвіду, що ґрунтується на молитовному, жертовному спілкуванні з вищими істотами, властивості яких визначаються із сутності відношення до них людської душі.

У зв'язку з цим релігійні світогляди закладають основу для метафізичних, але ніколи цілком на них не перетворюються. Іудео-християнське вчення про духовне буття, творця-Бога та душі, створені за його образом, перетворилося на монотеїстичний ідеалізм свободи; різні форми релігійного вчення про всеєдність підготували метафізичний пантеїзм; індійська спекулятивна філософія, містерії, вчення гностиків розвинули ідею походження багатоманітного світу з початкової єдності й повернення до неї, ідею, що знайшла своє завершення в неоплатонізмі, філософії Бруно, Спінози й Шопенгауера. Зрозумілим постає зв'язок між монотеїзмом і схоластичною теологією іудейських, арабських і християнських мислителів і наступність цього зв'язку в Декарта, Вольфа, Канта й філософів-романтиків. Скільки б не наближали праці теологів релігійний світогляд до метафізики, але внутрішній закон його існування і його структури все-таки незмінно відокремлюють його від метафізичного мислення. Межею, що його охороняє, виявляється однобічність релігійного життє- і світорозуміння. Релігійне почуття непорушне у своєму досвіді.

<...>