Розділ третій. Вчення про поняття

§ 160. Поняття є тим, що вільне як суща для себе субстанціальна могутність, і є тотальністю, в якій кожний з моментів є цілим, становлячи поняття, і покладений як нероздільна з ним єдність; таким чином, поняття у своїй тотожності з собою є в собі-і-для-себе-визначене.

Додаток. Кут зору поняття є взагалі кутом зору абсолютного ідеалізму, і філософія є пізнанням за допомогою понять, оскільки все те, що інша свідомість вважає сущим і самостійним у своїй безпосередності, у ній пізнається лише як ідеальний момент. У розсудковій логіці поняття розглядається звичайно тільки як проста форма мислення й, говорячи більш точно, як загальне уявлення; відповідного (untergeordnete) трактування поняття стосується так часто повторюване з боку відчуття й серця твердження, начебто поняття як таке є щось мертве, пусте й абстрактне. Насправді все навпаки: поняття є принципом кожного життя і є, отже, разом із тим цілком конкретним. Це є висновком з усього зробленого дотепер логічного руху й не вимагає тому тут доказу. Що ж до протилежності між формою і змістом, висунутої проти поняття як чогось нібито лише формального, то цю протилежність разом з усіма іншими, за які міцно тримається рефлексія, ми вже залишили позаду як діалектично (тобто через себе) подолану, і саме поняття містить у собі як зняті всі попередні визначення мислення. Звичайно, поняття варто розглядати як форму, але як нескінченну, творчу форму, яка містить у собі всю повноту будь-якого змісту й постає разом із тим його джерелом. Можна також називати поняття абстрактним, якщо під конкретним розуміти лише чуттєве конкретне й взагалі безпосередньо сприйняте... Але однак поняття, як ми підкреслили вище, є водночас цілком конкретним настільки, наскільки воно містить у собі в ідеальній єдності буття й сутність і, отже, все багатство цих двох сфер.

<...>

§ 161. Поступальний рух поняття не є більше ні переходом, ні видимістю в іншому, але є розвитком, тому що розрізнене одночасно безпосередньо покладене як тотожне з іншим і з цілим і визначеність покладена як вільне буття цілісного поняття.

<...>

§ 162. Вчення про поняття поділяється на: 1) вчення про суб'єктивне, або формальне, поняття; 2) вчення про поняття як визначеність до безпосередності, або вчення про об'єктивність; 3) вчення про ідею, про суб'єкт-об'єкт, єдність поняття й об'єктивності, про абсолютну істину.

<...>

А. СУБ'ЄКТИВНЕ ПОНЯТТЯ

а. Поняття як таке

§ 163. Поняття як таке містить у собі: 1) момент загальності, як вільна рівність із собою в його визначеності, 2) момент особливості, визначеності, в якому всезагальне залишається нескаламучено рівним собі, і 3) момент одиничності, як рефлексію-в-себе визначеностей загальності й особливості, негативну єдність із собою, яка є в-собі-і-для-себе-визначений і разом із тим тотожним із собою, або всезагальним.

<...>

0. Судження

§ 166. Судження є поняттям у його особливості, як розрізнення відношень своїх моментів, які покладені як для себе сущі й разом з тим тотожні із собою, а не один з одним.

<~->

а) Якісне судження

§ 172. Безпосереднім судженням є судження наявного буття, е суб'єктом, покладеним у деякій загальності як у своєму предикаті, який є деяким безпосереднім і, отже, чуттєвою якістю.

<".>

Р) Рефлексивне судження

§ 174. Одиничне, покладене в судженні як одиничне (рефлексія в себе), володіє деяким предикатом, порівняно з яким суб'єкт у відношенні до себе разом із тим залишається деяким іншим. В існуванні суб'єкт уже більше не безпосередньо якісний, а перебуває у відношенні й у зв'язку з чимось іншим, з деяким зовнішнім світом.

<...>

у) Судження необхідності

§ 177. Судження необхідності як тотожність змісту в його відмінностях:

1. З одного боку, містить у предикаті субстанцію або природу суб'єкта, конкретне всезагальне - рід; а з іншого боку - зважаючи на те, що це всезагальне містить у собі також і визначеність (як заперечення), воно містить у собі виняткову суттєву визначеність - вид; таке категоричне судження.

2. У зв'язку зі своєї субстанціальністю обидві сторони набувають форми самостійних дійсностей, тотожність яких є тільки внутрішньою тотожністю, й, отже, дійсність одного є разом із тим не його буттям, а буттям іншого; таке гіпотетичне судження.

3. Коли в цьому озовнішненні поняття покладена одночасно внутрішня тотожність, то всезагальне є родом, який у своїх одиничних виявах, що виключають один одного, тотожний із собою; судження, яке має це всезагальне своїми двома сторонами (всезагальне як таке й всезагальне як коло відособлень, що виключають одне одне), судження, чиє або-або, а також "як те, так і це" є родом, - таке судження є диз'юнктивним судженням. Всезагальність спочатку як рід, а тепер також як коло її видів визначена й покладена цим як тотальність. <...>

6) Судження поняття