Глава п'ятнадцята [Володіння]

Стосовно володіння, то про нього йтиметься в багатьох значеннях: або як про володіння властивістю й станом, або будь-якою іншою якістю (так, про нас говорять, що ми володіємо, певними знанням і гідністю), або як про володіння кількістю, наприклад про те, що має певну величину (адже говорять, що щось має величину у три лікті або в чотири лікті), або як про володіння тим, що мають на тілі (наприклад, платтям або хітоном), або як про володіння тим, що мають на частині тіла (наприклад, кільцем на руці), або як про володіння частиною тіла (наприклад, рукою або ногою), або як про вміст посудини (наприклад, - про посудину для пшениці або про глиняну посудину для вина; адже говорять, що глиняна посудина містить вино і є посудиною з пшеницею...

Про нас також можна сказати, що ми маємо дружину, і про жінку - що вона має чоловіка. Однак це значення володіння - найменш доцільне, адже "мати дружину" означає не що інше, як жити разом.

Можна було б, мабуть, вказати й деякі інші значення володіння, але, думаю, його звичайні значення вже перелічені.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831)

Німецький філософ, який створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему як завершення західноєвропейської класичної філософії цього напряму.

Цілісно система викладена в його "Енциклопедії філософських наук, а конкретніше в працях "Наука логіки", "Філософія природи" і "Філософія духу",

"Наука логіки" - нова наука, створена ГЛ.Ф. Гегелем. Ті предмет - мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії: водночас поняття й об'єктивні визначення світу.

Основний принцип "Науки логіки" - тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру діалектичної логіки. Вона складається з трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Ця послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей - буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Тому діалектична логіка збігається з теорією пізнання.

Вся діалектична логіка є системою філософських категорій, кожна з яких - конкретне визначення принципу, ланка його розгортання.

Наука логіки Розділ перший. Вчення про буття

§ 84. Буття - це поняття тільки в собі; визначення цього поняття суть сущі визначення; у своїй відмінності вони суть інші один відносно одного, і їхнє подальше визначення (форма діалектичного) є переходом в інше. Це подальше визначення є одночасно виявленням зовні й, отже, розгортанням у собі сущого поняття й разом із тим зануренням буття в себе, його заглибленням у себе. Виявлення поняття у сфері буття становить щось двояке: воно настільки ж стає тотальністю буття як і знімає безпосередність буття, або форму буття як такого.

§ 85. Саме буття, а також і наступні визначення (не тільки буття, а й логічні визначення взагалі), можна розглядати як визначення абсолютного, як метафізичні визначення Бога; але найближче до цих визначень знаходиться лише перше, просте визначення деякої сфери, і потім третє, яке є поверненням із процесу розрізнення до простого відношення із собою. Адже дати метафізичне визначення Бога - означає виразити його природу в думках як таких; але логіка обіймає всі думки, допоки вони залишаються ще у формі думки. Другі ж визначення, які суть деяка сфера в її різноманітності, становлять, навпаки, дефініції кінцевого. Але якби ми вживали форму визначень, то це означало б, що уявленню підноситься деякий субстрат, тому що абсолют, який повинен бути вираженням Бога в значенні й формі думки, залишається стосовно свого предиката лише деякою наявною думкою, невизначеним для себе субстратом. Оскільки думка (а це єдине, що тут важливо) міститься лише в предикаті, то форма пропозиції, так само як і названий суб'єкт, становить щось зайве.

Додаток. Кожна сфера логічної ідеї виявляється деякою тотальністю визначень і деяким зображенням абсолюту. Таким виявляється також буття, яке містить у собі три щаблі: якість, кількість і міру. Якість постає як тотожна з буттям визначеність, так що дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпаки, зовнішньою до буття, байдужою до нього визначеністю. Наприклад, будинок залишається тим, чим він є, будучи при цьому більшим чи меншим, і червоне залишається червоним, чи воно світліше чи темніше. Третій щабель буття, міра, є єдністю перших двох, якісною кількістю. Всі речі мають свою міру, тобто кількісну визначеність, і для них байдуже, чи будуть вони більш-менш великі; але разом із тим ця байдужість має також свою межу, за порушення якої (подальшого збільшення або зменшення) речі перестають бути тим, чим вони були. Міра є відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї - до сутності.

А. ЯКІСТЬ

а. Буття