Вибір конструкції

Конструювання одягу – це виготовлення креслень деталей крою згідно з моделлю та технічною документацією для виготовлення одягу.

Перш ніж приступити до побудови креслень, потрібно добре розглянути модель, порівнюючи її розміри і форму з пропорціями та розмірами фігури. При цьому послідовно відмічають особливості моделі у наступному порядку:

• вид покрою моделі: її силует та вид рукава;

• засоби, які забезпечують вільність рухів та зручне одягання виробу;

• форма лінії плеча, довжина плечового шва, висота плеча моделі;

• ступінь прилягання моделі по лініях грудей, талії й стегон;

• рівень розташування лінії талії моделі;

• рівень розташування лінії низу моделі, ширина моделі по лінії низу;

• форма бічної лінії моделі в цілому, на ділянках ліфа та спідниці;

• глибина пройми і її форма;

• ширина, глибина і форма горловини;

• конструктивні лінії, які забезпечують опуклість на ділянці грудей (виточки, рельєфи, підрізи, кокетки, складки), місце їх розташування та форма;

• конструктивні лінії, що забезпечують опуклість на ділянці лопаток, їх місце розташування і форма;

• конструктивні лінії, котрі забезпечують облягання виробу або його розширення на ділянках талії і стегон, їх розташування й форма;

• ширина борта моделі, кількість петель, їх розташування, напрямок розрізу;

• ширина лацкана та форма його кута, довжина уступу, довжина розкепу, величина кута його нахилу відносно лінії перегину лацкана та уступу;

• ширина коміра та форма його кінців, величина кута, що він утворює разом з уступом лацкана;

• розташування, конструкція та форма кишень;

• ширина й довжина рукава, форма рукава та його конструкція, конфігурація низу рукава;

• положення, розмір й форма пояса, хлястика, клапана та інших дрібних деталей.

Розташування петель і ґудзиків пов’язують з положенням ліній грудей, талії й стегон. Це є особливо важливим для виробів напівприлеглого та прилеглого силуетів.

Розташування, форму кишень й інших дрібних деталей уточнюють відносно конструктивних ліній моделі. Їх розміри мають бути пропорційними розмірам основних деталей.

З метою визначення положення ліній лацкана і коміра доцільно спочатку знайти положення лінії перегину лацкана, а потім нанести на креслення основи обриси лацкана і коміра такими, які вони мають бути за моделлю у готовому виробі, і уточнити їх розміри, форму кутів та пропорції, і після цього відтворити їх у конструкції деталі.

Визначивши вид виробу і установивши у результаті аналізу його покрій і силует, обирають базову основу конструкції, креслення деталей якої за своїм характером є найбільш наближеними до даної моделі.

Вибір базової конструкції проводять, беручи до уваги:

• вид виробу, його стиль і призначення;

• матеріал, з якого буде виготовлятися модель;

• вид рукава моделі;

• силует виробу;

• тип будови фігури, для якої призначено цей виріб;

• розмір виробу.

При виборі базової основи необхідно слідкувати, щоб креслення конструкції відповідали саме тому виду виробу, який зображено на малюнку. Це пов’язано з тим, що при розробці різних видів виробів побудова креслення основи конструкції здійснюється з використанням різних величин прибавок на вільне облягання й товщину матеріалів. Враховується здатність матеріалів створювати об’ємну форму.

Так, наприклад, якщо виріб прилеглої форми буде розкроюватись з трикотажного полотна, яке має властивості підвищеної розтяжності, еластичності, повітропроникності, то базова основа конструкції може мати від’ємну величину прибавки на вільне облягання і у ній може бути відсутня нагрудна виточка. Якщо ж виріб того ж силуету буде виготовлятися з костюмної тканини, яка має зовсім інші властивості, то і базова основа конструкції має бути зовсім іншою.

У виробах спортивного стилю розподіл прибавки на вільне облягання між ділянками креслення здійснюється наступним чином: до спинки – 30% Пг, до грудей – 15% Пг, до ширини пройми – 55% Пг. У сучасних виробах класичного стилю з метою більш чіткого виявлення ліній моделі та підкреслення фігури цей розподіл здійснюється у пропорції відповідно 30% Пг, 0%-5% Пг, 70%-65% Пг.

Правильний вибір базової основи визначається і особливостями будови тіла людини.

Якщо у фігурі виступні точки грудей і живота розміщуються на одній вертикалі, то базова основа конструкції пілочки має відповідати типовій фігурі. Якщо ж одна з цих частин фігури виступає більше, то це має бути враховано і у базовій основі конструкції. Якщо фігура має виступ лопаток, який перевищує виступ сідниць, або виступні точки лопаток і сідниць лежать у одній вертикальній площині, то для побудови конструкції спинки виробу обирається базова основа з відведенням середнього зрізу у бік креслення. Якщо ж виступ сідниць на 3 см перевищує виступ лопаток, то обирають базову основу конструкції, де середній зріз спинки розміщується на вертикалі середньої лінії спинки. У випадку, коли виступ сідниць по відношенню до виступу лопаток перевищує 3 см, базова основа конструкції повинна мати відведення середнього зрізу спинки, зміщене у бік, протилежний кресленню.

Якщо фігура є похилою, то базова основа конструкції має відповідати цьому типу будови тіла. Тобто передбачити відведення середнього зрізу спинки і у верхній його частині, певне розширення горловини спинки, збільшення розхилу плечової виточки або припуску на спрасовування по плечовому зрізу, зменшення ширини горловини пілочки, зменшення розхилу нагрудної виточки, певну зміну форми пройми.

Якщо ж фігура є перегинистою, то для неї має бути обрана базова основа конструкції, в якій відсутнє відведення середнього зрізу, з певними конструктивними елементами, які забезпечують опуклість на ділянці сідниць, з більш вузькою горловиною спинки і, навпаки, більш широкою горловиною пілочки, зі зменшеним розхилом плечової виточки і припуском на спрасовування зі збільшенням розхилу нагрудної виточки і нахилом пройми у бік спинки.

Якщо фігура належить до ІІІ-ої або ІV-ої повнотної групи і має значний обхват стегон, то базова основа конструкції повинна передбачати відрізний бочок, роз’ємну виточку під проймою або рельєфи, які б забезпечили збільшений об’єм на лінії стегон.

Якщо фігура має виступ грудей, який значно перевищує виступ живота, то базова основа конструкції плечового виробу для такої фігури повинна передбачити рельєф, який проходить від центра опуклості грудей до низу, і розподіл нагрудної виточки на дві – основну і допоміжну.

Якщо у повної фігури виступ живота у незначній мірі перевищує виступ грудей, то за базову основу може бути обрана конструкція, яка має роз’ємну виточку під проймою, спрямовану на рівень виступної точки живота.

У випадку, коли виступ живота значно перевищує виступ грудей, то відповідно до моделі, як базові, можуть бути обрані наступні конструкції:

• з рельєфом, який проходить від верхніх зрізів пілочки, з роз’ємом на рівні центра грудей, що утворює виточку, спрямовану на рівень виступної точки живота;

• з відрізним бочком і виточкою від бічного зрізу пілочки, спрямованою на рівень виступної точки живота;

• з відведенням лінії напівзаносу.

У виборі базової конструкції рукава потрібно також враховувати властивості матеріалу і фігуру замовника.

Так, у виробах класичного стилю, жакетах піджачного типу, які виготовляються з тканин, що погано спрасовуються, як базову, доцільно обирати конструкцію двошовного рукава з горішньою та нижньою частинами, побудова яких виконана безпосередньо на кресленні пройми. Це дає змогу запобігти утворенню зайвої величини посадки по окату рукава і встановити тісний взаємозв’язок рукава з проймою.

У сучасних виробах з еластичних тканин малого об’єму, а також у виробах зі спущеним плечем, де рукав вшивається у відкриту пройму, за базову обирається конструкція рукава, де посадка зрізу окату не передбачається, і його лінійні розміри відповідають розмірам зрізів пройми.

Якщо виріб виготовляється з синтетичної тканини, яка не має властивості піддаватись відтягуванню, то навіть у моделях малого об’єму – сукнях та блузках – при виборі базової основи конструкції рукава перевагу надають конструкції двошовного рукава з горішньою та нижньою частинами, зрізи якого є наближеними до ліній переднього й ліктєвого перекатів. Якщо розкладка не дозволяє застосувати таку конструкцію, то з метою зменшення величини відтягування переднього зрізу обирають за базову конструкцію одношовного рукава з ліктєвою виточкою, де передній зріз є наближеним до лінії переднього перекату.

У базовій основі конструкції рукава на похилу фігуру центр окату є переміщеним у бік переднього перекату. У рукаві на перегинисту фігуру, навпаки, – у бік ліктєвого.

При виборі базової основи рукава для повної фігури перевагу надають конструкції двошовного рукава з горішньою та нижньою частинами, який має збільшену величину відведення переднього перекату по лінії низу.

Якщо жировідкладення у верхній частині руки розташовані з боку ліктєвого суглоба, то для забезпечення красивої посадки рукава і необхідного його об’єму за базову основу обирають конструкцію двошовного рукава, яка передбачає посадку ліктєвого зрізу на цій ділянці.

Для повних фігур, де жировідкладення розташовані на зовнішній частині руки, за базову основу доцільно обирати конструкцію двошовного та тришовного рукава з верхнім швом, який забезпечує опуклість деталі на даній ділянці.

У комірах з матеріалів, які не піддаються відтягуванню, за базову основу обирають конструкцію з відрізним стояком.

Виконавши побудову базової основи, на креслення наносять конструктивні, конструктивно-декоративні і декоративні лінії відповідно до моделі. Це лінії рельєфів, підрізів, кокеток, вставок. Визначають місце розташування петель. Оформляють лінію горловини і борта. Якщо за моделлю застібка має бути встик, то припуск до лінії напівзаносу для пришивання тасьми-блискавки має дорівнювати 1,5-2 см, а для націпних петель – 1 см. Якщо застібка є центральною, то припуск до лінії напівзаносу у жакетах становить 2-3 см; у демісезонних пальтах – 4-5 см; у зимових пальтах – 5-6 см. При зміщеній застібці цей припуск у жакетах дорівнює 6-8 см; у демісезонних пальтах – 7-9 см; у зимових пальтах – 8-10 см. Ширина припуску борта для виробів зі зміщеною застібкою не повинна перевищувати вимір Цг.

На ділянці від верхньої петлі і до низу у виробах зі зміщеною застібкою борт, як правило, оформляють прямою вертикальною лінією. У виробах з центральною застібкою нижня частина лінії борта відповідно до моделі може мати нахил або заокруглення.

Край борта у виробах із застібкою доверху оформляють вертикальною лінією, котра є паралельною лінії напівзаносу.

У виробах з центральною бортовою застібкою передній край петлі розміщують на відстані 0,5 см відносно лінії напівзаносу у бік краю борта. Довжина петлі має дорівнювати діаметру ґудзика плюс 0,2-0,5 см.

У виробах зі зміщеною застібкою відстань від краю борта до петлі має дорівнювати ½ діаметра ґудзика плюс 1÷2 см.

Якщо застібка на ґудзики має планку, то петлі розміщують у подовжньому напрямі по лінії напівзаносу.

Верхню петлю розміщують на відстані 2-3 см від уступу борта.

Характер застібки є пов’язаним із загальним об’ємом виробу. Одяг прилеглого і напівприлеглого силуетів частіше за все має застібку на значну кількість дрібних або середніх за розміром ґудзиків. Місце розташування одного з ґудзиків повинно відповідати рівню центра грудей, іншого – лінії талії.

Лінії рельєфів намічають відповідно до моделі. Напрямок рельєфу у готовому виробі визначає сторона, яка розташовується ближче до середини деталі. У лініях рельєфів розміщують виточки, тому інша сторона рельєфу визначає силуетну форму виробу на певній ділянці.

Рельєфи можуть проходити через весь виріб або починатись від верхніх контурів і закінчуватись на ділянці стегон, чи навпаки, починатись від низу виробу і проходити до рівня лінії глибини пройми.

Сторони виточок, як і бічні зрізи виробів напівприлеглого силуету, оформляють частіше за все плавними угнутими лініями, що забезпечують плавну форму силуету. Виточки прилеглого силуету оформляють більш рівними лініями, переходячи до опуклої форми на ділянці сідниць і стегон.

Сторони рельєфів зрівнюють за довжиною від лінії талії вгору і вниз відповідно до довжини більшої зі сторін.

На базову основу наносять лінії кишень та інших дрібних деталей, перевіряючи пропорції моделі на манекені.

Намічають кокетки, підрізи, складки, зборки. Для утворення складок, зборок і фалд проводять паралельне або конічне розширення деталей.