Вибір матеріалу

Красивий, елегантний костюм, який має гарну посадку на фігурі, може складати одну з частин успіху людини у житті. Тому завдання закрійника навчитись бачити у кожному своєму клієнтові особистість, несхожу на інших, і одягом підкреслити позитивні риси фігури й приховати її вади. Знаючи тенденції розвитку сучасної моди, властивості матеріалів, враховуючи зовнішність, статуру та бажання замовника, закрійник повинен вміло підібрати основний та допоміжний матеріал, оздоблення, виконати малюнок моделі, тактовно пояснити клієнтові, чому саме ця модель буде йому до лиця і детально продумати її конструкцію.

Але всі дії закрійника мають бути спрямовані на дотримання вимог, які ставляться до одягу.

Так, традиційно для розробки моделі пальта використовують асортимент вовняних тканин, які завдяки вмісту натурального волокна та домішок нітрону, своїй товщині, щільності, валянню та ворсуванню мають високі теплозахисні властивості, добре регулюють температуру підодягового прошарку, водотривкі та вітростійкі.

Створюючи моделі пальта для певного регіону, потрібно враховувати його клімат. Якщо вітер у цьому регіоні переважає помірний, то тканина для пальта може бути більш пухка, розріжена. В умовах вітряного клімату тканину для цього виду одягу треба обирати з більш високою щільністю.

Більш тонкі драпи, фланелеподібні, букльовані тканини використовують у моделях жіночих пальт.

Драпи з більшою товщиною та твідоподібні тканини часто переважають у чоловічому одязі.

Для створення моделей плащів чи курток частіше за все використовують плащові тканини, які виробляють полотняним, саржевим і діагоналевим переплетенням з капронових чи лавсанових текстурованих ниток або з лавсаново-віскозної чи лавсаново-бавовняної пряжі. Усі вони мають водовідштовхувальні властивості, але останні мають більш високу гігієнічність і можуть застосовуватись у моделях дитячого одягу.

Тканини для повсякденних ділових костюмів, окрім низької зминальності та здатності тримати форму, повинні мати достатню паропроникність. До таких тканин належать вовняно-лавсанові костюмні тканини або тканини з вовняно-лавсанової пряжі, скрученої з комплексними віскозними нитками. Повністю відповідають цим вимогам камвольні костюмні тканини, зокрема трико, крепи, бостон, діагоналі, джинсові тканини.

Тканини, які використовуються для пошиття чоловічих ділових костюмів, мають бути тонкими, легкими, пружними, щільними, виготовленими з якісної сировини, з пряжі високих номерів та вишукано оформлені переважно у класичному стилі.

У костюмах для літа можна використовувати тканини з пряжею високої крутки, де вовна поєднується з бавовною, або льон з шовком, чи бавовна з шовком. Такі тканини є легкими і за гігієнічними властивостями є неперевершеними для цього сезону.

Якщо за родом занять людина не є підпорядкованою суворому етикету, то набір тканин для її костюма може бути більш демократичним. Це тканини з креповою поверхнею, з під ворсовкою, меланжеві, з кольоровими просновками, смужками, малюнком «ялинка», «куряча лапка» та інші.

Тканини, які обираються для виготовлення пальта та костюмів, мають також відповідати експлуатаційним вимогам, бо пальто носять, як правило, не один сезон, і тканина повинна мати відповідну міцність, зносостійкість та стійкість забарвлення.

Враховуючи той факт, що вартість основного та допоміжного матеріалів у собівартості виробу складає 85-90%, тканину та інші матеріали потрібно обирати, виходячи з економічних вимог. Так, для повсякденних жіночих костюмів можна застосовувати вовняноподібні лавсаново-віскозні тканини, матеріали з текстурованих синтетичних ниток та штучних комбінованих ниток або змішаної пряжі. За зовнішнім виглядом вони подібні до вовняних тканин. Поєднуючи різні властивості штучних та синтетичних волокон, ці тканини мають необхідну гігієнічність, зносостійкість і характеризуються наявністю різних зовнішніх ефектів. З таких тканин розрідженої структури можна створити вдалі композиції у стилі «Шанель».

Але чи не найголовнішим у роботі з вибору тканини є забезпечення естетичних вимог до одягу. Колір тканини, її фактура, масштаб та ритм малюнка визначають відповідність тканини своєму часу і підкреслюють сучасність самої моделі. Творчість модельєра-конструктора полягає у тому, щоб з усього асортименту тканин та інших матеріалів відібрати саме те, що за своїми ознаками та властивостями здатне відтворити ідею майбутнього виробу.

Так, якщо за моделлю потрібно створити прямі лінії силуету, підкреслити його чіткі геометричні форми, то використовують жорсткі пружні матеріали, здатні утримувати цю форму. І навпаки, при проектуванні м’яких, криволінійних форм використовують тканини, які мають гарні пластичні властивості, певну «текучість», рухливість, драпірувальність.

При проектуванні виробів прилеглого силуету потрібно враховувати розсувальність тканини. Якщо цей показник високий, то таку тканину для даної моделі застосовувати не можна.

Велике значення у створенні художнього образу моделі має фактура тканини.

Якщо модель передбачає складний покрій, багато різних деталей, деталі незвичної форми, то для її виготовлення має обиратися тканина з гладкою поверхнею або з дрібним малюнком переплетення пряжі. На рівній поверхні тканини добре виглядають вишивки, оздоблювальні строчки, аплікації, шнури, стрічки та інше оздоблення. Якщо ж фактура є досить виразною, з крупними елементами, які сприймаються як самостійні частини форми, то така тканина є декоративною сама по собі, і немає потреби її прикрашати.

Гладка поверхня створює враження легкості та зменшеного об’єму. Якщо фігура малої повноти, а модель має бути об’ємною, то використовують тканину з виразною фактурою, яка може створюватися рубчиком, ворсом, вузликами, китицями, пір’ям, джгутами. Така тканина збільшує загальну масу виробу. Сьогодні у моді можна спостерігати нові, інколи парадоксальні поєднання різних фактур. Так, легкі прозорі тканини можуть поєднуватися в одній моделі зі шкірою, мохером, натуральним та штучним хутром. Особливо цікавий ефект отримують тоді, коли у костюмі використовують декілька матеріалів, однакових за кольором, але різних за фактурою. Такі костюми за образом є оригінальними і святково-стриманими.

До моделей, композиція яких спрямована на підкреслення загальної маси силуету та ліній його членування, обирають гладкофарбовані тканини. Для виготовлення виробів, які не мають драпування, дрібних деталей та великої кількості відрізних частин, може бути використана тканина, яка має малюнок. Такі тканини часто надають художньому образу костюма більшої виразності. Але при цьому потрібно враховувати розмір малюнка, його рапорт та колір.

Робота модельєра-конструктора з тканиною, яка має малюнок, є більш відповідальною. Бо яким би модним не був малюнок за величиною зображеного мотиву, характером рапорту або за кольором, його потрібно використати у композиції таким чином, щоб він відповідав розмірам фігури людини, її пластиці, створював відчуття вишуканості.

Малюнок тканини може візуально збільшити фігуру, або зменшити її, створити відчуття легкості або, навпаки, монументальності. Від того, як орнамент виконує членування площі костюма, порушує або об’єднує його форму, залежить естетичне сприйняття виробу.

Так, всі деталі моделі з тканини, яка має малюнок певного напрямку, повинні бути викроєні з врахуванням напряму малюнка.

Якщо тканина має малюнок великого розміру, то виріб розкроюють так, щоб права і ліва його частини за малюнком були симетричні. При цьому потрібно зберігати цілісність малюнка на видимих деталях. У моделях з таких тканин, як правило, не проектують середній шов, а спинку і пілочку розкроюють так, щоб їх середини співпадали з центром основного малюнка. Якщо крупний малюнок по тканині розташовано рідко, то розкрій виробу у такому разі краще проводити методом «врозгортку», уважно стежачи за тим, щоб малюнок припадав за композицією на певні ділянки деталей.

Значної уваги потребує розробка та розкрій моделей з тканин, які мають малюнок у смужку або клітинку. Малюнок на деталях цих виробів має припасовуватись для створення симетрії.

Припасування малюнка у таких випадках здійснюється:

• по краю бортів;

• по зрізах лацканів;

• по середньому зрізу спинки;

• на клапанах, накладних кишенях, листочках, комірі. Смуги на бічній кишені мають припасовуватись до смуг на основній деталі по зовнішньому та нижньому зрізах;

• на кокетках спинки і пілочки – у центральній їх частині на ділянці до складок або виточок (якщо їх передбачено моделлю).

У виробах з тканини у клітинку середнього та крупного розмірів горизонтальні смуги клітинки припасовуються по бічних швах суконь, блузок, пальта, жакетів, піджаків, спідниць та штанів. На горішньому комірі вертикальні смуги клітинки посередині коміра мають припасовуватись до відповідних смуг на спинці.

Щоб створити більш виразний образ моделі і полегшити процес припасування малюнка, напрямок смуг і клітинок на кокетках, клапанах, накладних кишенях часто міняють на косий. Такі моделі виглядають більш динамічними. Але симетрії на таких деталях потрібно дотримуватись обов’язково.

Гармонійно виглядають композиції, побудовані на грі двох напрямів смуг. Використання трьох напрямів може привести до перевантаження моделі, втрати її цілісності.

Якщо у композиції поєднується вертикальний і горизонтальний напрям смуг, то треба пам’ятати, що коли основним є вертикальний напрям, а окремі деталі з горизонтальним напрямком смуг розташовуються у верхній частині моделі, то створюється ілюзія більш короткого тулуба і довгих ніг, і, навпаки, використання деталей з горизонтальною смугою у нижній частині моделі ілюзорно подовжує тулуб.

Важливим у створенні композиції є колір тканини, а у тканинах з малюнком – колір фону та малюнка. Так, на тканинах світлого кольору виразно виглядають зборки, складки, драпування, оздоблення, бо ці тканини здатні створювати світлотіньову гру. Тканини світлих й теплих кольорів мають властивість утворювати ілюзію збільшеного об’єму, а тканини темних і холодних кольорів ілюзорно зменшують об’єм статури. Деталі виробів із тканини, яка має ворс або у різних напрямах має різні відтінки, мають викроюватись в одному напрямі. У тканинах типу вельвет, оксамит, плюш ворс на деталях спрямовується знизу вгору. У драпі, сукні, фланелі, замші ворс має напрям зверху вниз.

При створенні моделей з хутра потрібно враховувати як напрям ворсу, так і його малюнок. Конструкція і розкладка лекал виробу мають бути виконані таким чином, щоб дефекти хутра знаходилися у міжлекальних випадах або на невидимих частинах деталей. Конструкція моделі зі штучного хутра має враховувати можливе подовження деталей цього виробу у процесі обробки та експлуатації. Якщо одяг виготовляється з натуральної чи штучної шкіри, або з матеріалу з плівковим покриттям, то, створюючи модель, потрібно пам’ятати, що ці матеріали погано розтягуються, тому з них не можна проектувати вироби дуже щільного облягання і, водночас, не рекомендується проектувати дуже об’ємні форми, бо ці матеріали не мають властивості утворювати м’які рухливі складки, і гармонія пропорцій буде порушена. За об’ємом форма має бути оптимальною, тобто такою, що забезпечує зручність експлуатації і гарний естетичний вигляд. У конструкціях виробів з таких матеріалів не можна проектувати волого-теплове оброблення. Виточки розміщують у швах пришивання кокеток, рельєфах, відрізних бочках. Кількість швів у таких моделях може бути значною, бо пов’язана з розмірами окремих шкір. Шви мають підпорядковуватись певному ритмічному порядку, логіці будови тіла і обов’язково проходити через найбільш виступні точки фігури, виконуючи як конструктивну, так і декоративну роль. Конструкція таких виробів має бути дуже точною, кількість операцій фастригування при обробці має бути мінімальною.

Штучна шкіра з полівінілхлоридним покриттям є еластичною, м’якою, стійкою до зношення, водонепроникною, але вона прорубується голкою і має низьку паро- та повітропроникність. З неї доцільно проектувати моделі прямого силуету з відлітними кокетками, під якими треба розташовувати сітчасті деталі. У плащах з таких матеріалів плечові шви доцільно прикривати погонами.

Штучна електростатична замша окрім низьких гігієнічних показників є нестійкою до витирання, тому у жакетах з цього матеріалу комір і манжети часто виконують з натуральної шкіри. У повсякденних піджаках з такої замші на ділянках ліктя часто проектують шкіряні вставки.

У конструкції виробів з дубльованих матеріалів слід передбачати додаткові припуски до довжини виробу, тому що після розкрою внаслідок релаксації волокон виникає зменшення довжини деталей на 1,5-3%.

Матеріали для виготовлення одягу мають підбиратися до статури.

Так, тонкі м’які тканини і трикотажні полотна у спідницях мають здатність підкреслювати кожну ваду у будові тіла. Тому, створюючи моделі з таких тканин, потрібно обходити прилеглі силуети і передбачати наявність у виробі прокладок і підкладки.

Тканини з високою поверхневою густиною, з матовою поверхнею, навпаки, надають контурам тіла більшої чіткості, вирівнюють їх і приховують недоліки фігури.

Блискучі тканини атласного переплетення у більшій мірі підкреслюють кожен виступ на фігурі ніж тканини з ворсовою поверхнею. Тому перші доцільно застосовувати при проектуванні молодіжного одягу, другі – для людей старшого віку.