107.Макрофінансове бюджетування з «нуля» , переваги та недоліки

Бюджетування з нуля (Zero-Based Budgeting, англ.) передбачає планування бюджетних видатків на основі обґрунтування кожної статті витрат незалежно від того, були раніше заплановані такі видатки чи діяльність передбачається здійснювати вперше. Такий підхід найчастіше застосовувався при плануванні бюджету на 1 рік і мав низку переваг, серед яких: обґрунтованість і точність розрахунків витрат, акумуляція бюджетних ресурсів на виконанні дуже чітких завдань протягом певного періоду часу. Однак на сучасному етапі метод бюджетування з нуля практично не застосовується, оскільки це пов'язано зі значними затратами часу для аналізу та обґрунтування бюджетних рішень за кожною програмою.

112.Відмінність поняття «макрофінансове бюджетування» від «планування бюджетних видатків».

Принциповою відмінністю бюджетування від бюджетного планування є те, що бюджетування охоплює всі стадії бюджетного процесу, які є залежними одна від одної, а в першу чергу - стадії планування і виконання бюджету, а також використовує моніторинг управління коштами та оцінку результативності бюджетних видатків і діяльності суб'єктів бюджетування.

Бюджетне планування є складовою бюджетування, яка включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження із метою достовірного визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету, оптимального розподілу видатків за окремими групами, галузями і забезпечення збалансування бюджету на відповідний період. Бюджетне планування оминає процес постійного моніторингу виконання програм і оцінки рівня досягнення програмних цілей, що також є частиною бюджетування

Відмінність понять "бюджетування" від "бюджетного планування:

135. Переваги та недоліки «програмного» макрофінансового бюджетування.

Метод програмного бюджетування (Programe Budgeting, англ.) полягає у формуванні бюджетих витрат у розрізі програм, які, окрім фінансових показників, мають різні критерії для оцінки (показники виконання). За такого методу оцінка акцентується на виконанні самих програм, без аналізу впливу одних програм на інші й без комплексної оцінки результатів діяльності виконавця, у якого може бути багато програм

147. Особливості макрофінансового бюджетування на рівні місцевих бюджетів.

У 2002 р. Україна розпочала впровадження особливої технології бюджетного менеджменту – програмно-цільового бюджетування, яке передбачає формування бюджетних видатків відповідно до чітко визначених довгострокових пріоритетів розвитку країни й державних фінансів.

Сьогодні в Україні сфера запровадження програмно-цільового

бюджетування обмежується видатковою частиною бюджетів.

У вітчизняний практиці програмно-цільовий метод (далі – ПЦМ) використовується як метод управління видатками бюджету в середньостроковій перспективі, він спрямований на розробку та реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат.

В Україні практика використання ПЦМ на рівні місцевих бюджетів є менш тривалою, ніж на рівні державного бюджету. Це пов’язано з тим, що на місцевому рівні запровадження ПЦМ почалося з 2004 р. лише у вигляді експерименту в окремих пілотних проектах.Одним із прикладів найбільш успішного і тривалого досвіду щодо комплексного запровадження ПЦМ на місцевому рівні може вважатися місто Комсомольськ Полтавської області.

У 2004 р. розроблено план "Програмно-цільового бюджету м. Комсомольська на 2005–2007 рр.". У складі міста було виокремлено 13 головних розпо-

рядників бюджетних коштів, кожен з яких сформулював низку бюджетних програм із зазначенням цілей, завдань та результативних показників, що є обов’язковою умовою використання ПЦМ. Моніторинг зазначених документів дозволив виявити помилки, допущені при їх розробці, та уникнути перешкод на наступному етапі.

Аналіз бюджету міста Комсомольська, складеного за програмно цільовим методом, свідчить про тенденцію до збільшення його видаткової частини. При цьому протягом 2006–2008 рр. крім зростання номінальної суми видатків місцевого бюджету відбулося збільшення кількості бюджетних програм: з 65 у 2006 р. до 78 у 2008 р. Однією з суттєвих проблем у процесі застосування ПЦМ на місцевому рівні є відсутність єдиної загальнозрозумілої методики розрахунку показників результативності бюджетних програм. Слід зазначити, що питання визначення ефективності використання бюджетних коштів та розрахунку відповідних показників залишаються не до кінця вирішеними й у світовій практиці, а не лише в Україні, яка має ще досить малий досвід у цій сфері. В Украъны резуль-

тативність бюджетних програм визначається за допомогою таких груп

показників: затрат, продукту, ефективності та якості. Показники затрат

та продукту найпростіше піддаються обчисленню, оскільки інформація

про них доступна. Найчастіше не розраховувалися показники ефективності та якості бюджетних програм. В окремих випадках показник якості визначався звичайним арифме-

тичним додаванням або відніманням кількох відсотків від значення

нормативу. Така "методика" неспроможна забезпечити належне уявлення про результативність використання бюджетних коштів.

217. Основні методи макрофінансового бюджетування.

На сьогодні найбільш застосовними у міжнародній практиці вважаються чотири основних методи, на яких ґрунтується макрофінансове бюджетування: "бюджетування з нуля", "базисне бюджетування", "програмне бюджетування" і "програмно-цільове бюджетування".

Бюджетування з нуля (Zero-Based Budgeting, англ.) передбачає планування бюджетних видатків на основі обґрунтування кожної статті витрат незалежно від того, були раніше заплановані такі видатки чи діяльність передбачається здійснювати вперше. Такий підхід найчастіше застосовувався при плануванні бюджету на 1 рік і мав низку переваг, серед яких: обґрунтованість і точність розрахунків витрат, акумуляція бюджетних ресурсів на виконанні дуже чітких завдань протягом певного періоду часу. Однак на сучасному етапі метод бюджетування з нуля практично не застосовується, оскільки це пов'язано зі значними затратами часу для аналізу та обґрунтування бюджетних рішень за кожною програмою. Враховуючи тенденції щодо планування бюджету на середньострокову перспективу, щорічне обґрунтування витрат на існуючі програми є трудомістким процесом, який дублює ці функції щороку. Тому більшість розвинутих країн відмовилася від цього методу, перейшовши до методу базисного бюджетування.

Метод базисного або базового бюджетування (Baseline Budgeting, англ.) є одним із найпоширеніших методів бюджетування на середньострокову перспективу, який наразі використовується у багатьох західних країнах. Його сутність полягає у розрахунку необхідного обсягу ресурсів на основі базового прогнозу соціально-економічного розвитку країни, який не передбачає суттєвих змін у фіскальній політиці. Прогнозний обсяг бюджетних доходів розподіляється згідно з пріоритетами видаткової політики, визначеними у середньострокових програмних документах, і з урахуванням вже взятих зобов'язань та розпочатих програм.

Метод базисного бюджетування є найменш ризиковим із точки зору реалістичності розрахунків, найбільш простим і незатратним. Такий підхід застосовується із метою дотримання принципу послідовності бюджетної політики, завершення реалізації розпочатих проектів і програм, обмеження зростання нових зобов'язань, не забезпечених реальними бюджетними ресурсами.

Метод програмного бюджетування (Programe Budgeting, англ.) полягає у формуванні бюджетих витрат у розрізі програм, які, окрім фінансових показників, мають різні критерії для оцінки (показники виконання). За такого методу оцінка акцентується на виконанні самих програм, без аналізу впливу одних програм на інші й без комплексної оцінки результатів діяльності виконавця, у якого може бути багато програм. Такий метод використовувався здебільшого у країнах ЄС, США та Австралії до трансформування у програмно-цільове бюджетування.

Програмно-цільове бюджетування (далі - ПЦБ) має на меті підвищення якості благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, шляхом посилення відповідальності виконавців програм (надавачів благ і послуг) та співставлення затрат і результатів від надання таких благ і послуг для суспільства. Тому автором пропонується таке визначення програмно-цільового бюджетування (ПЦБ) - це технологія планування та управління бюджетними коштами у коротко- та середньостроковій перспективі, яка передбачає розробку і реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат (згідно зі стратегічними цілями), із застосуванням критеріїв оцінки результативності програм та ефективності використання бюджетних коштів.

На сьогодні у світі найпоширенішим є саме ПЦБ, який є не лише одним із найефективніших засобів концентрації необхідних (часто обмежених) ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку суспільства, а й засобом посилення міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків, координації діяльності центральних і місцевих органів влади, розрізнених наукових організацій і підприємств у досягненні поставлених державою цілей.