2. Рівні свідомості.

ФЕНОМЕНИ НЕСВІДОМОГО І НАДСВІДОМОГО

Якщо намагатися поглиблювати й конкретизувати запропоновану схему, то виникає спокуса запозичити з архаїчних міфопоетичних моделей світу й інший найважливіший класифікаційний принцип - а саме - тричленний вертикальний поділ світу (небесний світ - земний світ - підземний світ). Тоді, пам’ятаючи про існування у психології та філософії троїстої вертикальної

¹ Элиаде М. Космос и история. М., 1987.

² Топоров В.Н. О космологических источниках раннеисторических описаний // Тр. по знаковым системам. Вып. 6. Тарту, 1973.

³ Порфирий. Жизнь Пифагора // Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых фило­софов. М, 1979. С. 452.

⁴ Рожанский И.Д. Платон и современная наука // Платон и его эпоха. М, 1979.

449

схеми свідомості (несвідоме - усвідомлюване - надсвідоме), верхній сегмент «поля» нашої свідомості (небо) може бути пов'язаний з рівнем надсвідомості; нижній сегмент (підземний світ) - з несвідомим; а те, що розташовується між несвідомим і надсвідомим рівнями - це сфера свідомої душі (або сфера усвідомлюваного), тобто такі частини «життєвого світу», які контролюються нашим «Я» або потенційно можуть бути ним контрольовані за рахунок вольових зусиль. З огляду на те загальне розуміння свідомості, яке було дане в попередній лекції, ототожнення свідомості винятково з усвідомлюваним уявляється невірним, а виділення в межах «життєвого світу» несвідомого і надсвідомого рівнів, навпаки, цілком правомірним.

Подібний тричленний «вертикальний» поділ свідомості є дуже поширеним у філософських системах як на Заході, так і на Сході. Неоплатоніки, дотримуючись традиції платонівського «Тімея», виділяли рівні розуму, душі й тіла, які визначають як онтологічне розгортання Космосу, так і розвиток індивідуальної свідомості. У християнській богословській традиції також існують вказівки на три рівні свідомості: дух - душа - тіло. Пізніше Микола Кузанський писав про три ієрархічно пов'язані сфери свідомості: інтелектуальну (розумно-божественну), раціональну (розсудково-душевну) і чуттєву (нерозумно-тілесну). Гегелівська модель суб'єктивного духу в першому розділі третього тому «Енциклопедії філософських наук» містить у собі три послідовно змінюючі один одного рівні індивідуальної свідомості: природно-безпосередня душа - свідомість - дух. 3.Фрейд уже в XX столітті вводить поняття про «Воно» (сферу емоційно-афективних спонук особистості, «киплячого казана інстинктів»), «Я» і «Над-Я» (сферу надособистісних соціальних регулятивів діяльності). У вітчизняній релігійно-філософській традиції на троїсту структуру свідомості вказував Н.А.Бердяєв у праці «Про призначення людини»: гріховно-несвідоме - свідоме - божественно-надсвідоме. Отже, є всі історико-філософські підстави доповнити нашу вихідну чотиричленну схему сфер свідомості виділенням трьох його «вертикальних» рівнів (мал. 2).

Дамо хоча б коротку якісну характеристику надсвідомого і несвідомого рівнів свідомості. Їхня протилежність, на нашу думку, пов'язана з такими основами.

По-перше, це стосується типу детермінації нашого свідомого життя. Несвідоме здійснює на нього в основному причиново-наслідковий вплив з боку вроджених інстинктів, витиснутих афектів і комплексів,

450

сформованих автоматизмів поведінки і т.д. Надсвідоме має на увазі переважно цільову детермінацію, пов'язану з духовними імперативами існування у вигляді творчих осяянь і рушійних ідеалів діяльності. Несвідоме корениться в нашому минулому досвіді, надсвідоме відкриває горизонти майбутнього.

По-друге, у несвідомому таяться певні загрози нашому «Я» з боку тілесних прагнень, пристрастей і хворобливих спогадів, які загрожують засмоктати нас у чорну лійку безчасовості й хаосу. Акти ж надсвідомості завжди підносять наше «Я», даючи йому можливість пережити надчасову радість творчості.

По-третє, підвищення питомої ваги несвідомої детермінації психіки супроводжується звуженням горизонту «життєвого світу». Несвідоме - завжди нижче рівня мого сьогоднішнього свідомого «Я». Ще 3.Фрейд і К.Г.Юнг, які займалися вивченням психології юрби, помітили, що її моральність у цілому завжди нижча від рівня моральності її членів. Надсвідомість як цільовий тип детермінації вищим завжди, навпаки, розширює творчі й ціннісні горизонти нашого «життєвого світу». Вона - вище рівня мого повсякденного свідомого «Я»; і завдяки надсвідомому досвіду людина може контролювати й просвітлювати як вітально-хтонічні імпульси тіла, так і свої афективні стани.

Переходячи до змістовного аналізу, констатуємо таке: до несвідомого можна віднести сукупність тілесних відчуттів і потягів (низ сектора I), а також інстинктивно-афективних переживань, спогадів і комплексів (низ сектора III), які перебувають поза полем усвідомлення та контролю з боку нашого «Я». З огляду на гігантську літературу, що існує з проблем несвідомого, вкажемо лише на деякі нові наукові результати, які проливають додаткове світло на зміст несвідомого рівня психіки. У межах трансперсональної психології доведено існування перинатальних матриць пам'яті, тобто людина не тільки нічого не забуває зі свого минулого тілесного й духовного досвіду в постнатальний період існування, але за певних умов здатна згадати свої відчуття в утробі матері й у період пологів¹. Усе більш численні підтвердження дістає й гіпотеза К.Г.Юнга про існування архетипів колективного несвідомого, тобто відносно інваріантних образно-символічних структур, які визначають і каналізують протікання наших несвідомих процесів.

До речі, й графічний символ, що використовується нами - хрест у колі - є найважливішим об'єктом концентрації в ряді психотехнічних традицій і зветься мандала. Мандала, детально проаналізована швейцарським психоаналітиком, трактується нимм як архетип цілісності свідомості, що має важливе терапевтичне значення й виступає засобом примирення бінарних (свідомих і несвідомих) первнів психічного існування індивіда. Той же К.Г.Юнг висловив у свій час сміливу гіпотезу про можливість збереження на самому «дні» емоційно-афективної «половинки» несвідомого рівня психіки так званих реінкарнаційних переживань. Індійська

¹ Див. ст. К.Г.Юнга «Про символізм мандали» (Jung C.G. Collected Works. Vol. 9. Part 1. L., 1959).

451

карма, з його погляду, і є не що інше, як несвідомий-афективний «вантаж минулих життів», який кожен з нас несе в схованках власної душі і який помимо нашої волі визначає багато реакцій, ціннісні схильності та пристрасті¹.

Ці, здавалися б, абсолютно фантастичні спекуляції Юнга дістають сьогодні цікаве підтвердження з боку клінічної медицини. Згадаємо тут лише знамениті обстеження Р.Моуді хворих, які були в стані клінічної смерті, а також працю К.Г.Короткова². Цікаві спостереження й узагальнення, що стосуються феномена ксеноглоссії та змінених станів свідомості, є у працях В.В.Налімова³ і Ч.Тарта⁴. Останнім часом надбанням наукової громадськості стали також вражаючі феномени, які відбуваються зі свідомістю космонавтів, котрі перебувають на навколоземній орбіті в умовах невагомості⁵. Раціональне й систематичне пояснення подібних фактів науці тільки ще належить дати, однак і ігнорувати їх вона більше не може, тому що це чревате ірраціоналістичними наслідками для неї самої.

Що ж стосується змістовної інтерпретації феномена надсвідомості, то до нього можуть бути віднесені об᾽єктивно-надчасові предметні змісти й акти свідомості у вигляді: а) категоріальних структур різного рівня, що забезпечують можливість породження й розуміння будь-яких смислів, а також рефлексії над основами людської діяльності; б) змістовного об'єктивного знання у вигляді математичних істин, логічних правил, законів природи, загальних моральних, естетичних і соціальних цінностей; в) творчих осяянь і інсайтів; г) базових рис характеру та почуття творчого покликання, які проявляються в обдарованих особистостей уже з дитинства.

В існуванні надсвідомої компоненти «життєвого світу» найбільш зримо проявляється властивість знання існувати відносно автономно від людини і здобувати ніби власну логіку розвитку, незалежну від її уподобань і пристрастей. У цьому, як ми пам'ятаємо, кореняться джерела платонічного погляду на пізнавальний процес і підстави введення в гносеологію поняття «колективного суб'єкта». Проте погляд на феномен надсвідомості й існування «колективного суб'єкта» може бути й цілком реалістичним, навіть матеріалістичним.

Реалістичні програми, особливо марксистський варіант, пов'язують буття надсвідомості з тією частиною наявної в суспільстві інформації, що закодована в символічному «тілі» культури, відповідає критерію загальності та загальнозначимості й не залежить ні від яких суб'єктивно-психологічних особливостей індивідуальних носіїв цієї інформації. Разом з тим подібна об'єктивна інформація поза живою свідомістю індивіда - неважливо, творця чи реципієнта - актуально існувати не може. Немає ніякого світу ідей і ніяких свідомостей, що перевершують людський рівень.

¹ Jung C.G. Memories, Dreams, Reflections. Glasgow, 1967. P. 343–357.

² Короткое К.Г. Экспериментальные исследования активности сознания человека после смерти // Сознание и физическая реальность. 1996. Т. 1. № 1–2.

³ Див.: Налимов В.В. Спонтанность сознания. М., 1989.

⁴ Див.: Тарт Ч. Состояния сознания // Магический кристалл: магия глазами ученых и чародеев. М., 1992.

⁵ Кричевский С.В. Необычные фантастические сновидения-состояния космонавтов в полетах на околозем­ной орбите: новый космический феномен // Сознание и физическая реальность. 1996. Т. 1. № 4.

452

При всій справедливості погляду, що без матеріальних символів культури (текстів, креслень, формул) земна свідомість (включаючи і її надсвідомі шари) не може ні сформуватися, ні успішно діяти, дана позиція представляється незадовільною з кількох причин.

По-перше, ніякі базові категоріальні структури свідомості не можуть бути індуктивно витягнуті з індивідуального досвіду й засвоєні з символічного світу культури за рахунок предметної діяльності та соціального вишколу. Ми вже відзначали вище, що їх наявність у свідомості a priori передує досвіду і вишколу, а тим більше будь-яким реконструкціям їх генези. Після І.Канта цю позицію поділяли і Н.Гартман, і А.Бергсон, і Е.Гуссерль, і С.Н.Булгаков, і І.О.Лоський, і М.Шелер. Глибоку сучасну аргументацію такої позиції можна знайти у праці найвизначнішого католицького філософа XX століття Д. фон Гільдебранда¹. Водночас навряд чи можна пояснити наявність категоріальної структури мислення й істотних рис характеру особистості, ґрунтуючись і на ідеї їхньої генетичної вродженості. Про це ми також уже говорили при розборі натуралістичної програми аналізу пізнавального процесу. Нагадаємо, що у свій час Ж.Піаже переконливо критикував гіпертрофований нативізм і Н.Хомського, і К.Лоренца, зазначивши, що «неможливо говорити про вроджені ідеї в якомусь конструктивному розумінні»², тому що вся проблема в тому й полягає, щоб усвідомити, як генотип пов'язаний із психікою, а первинні категоріальні настанови останньої відповідають структурам зовнішнього світу. За Піаже, всі пояснення пізнавального процесу з позицій генетичної вродженості є типовою логічною помилкою пояснення невідомого через невідоме. Можна додати до критики Піаже, що тим більш неможливо пояснити, скажімо, художню геніальність Моцарта чи Пушкіна, а також істотні риси їх характерів, які проявляються вже з дитинства, виходячи з того чи того поєднання чотирьох азотистих основ ДНК у їхніх генотипах. Тоді сам ген доведеться наділити духовністю й розумністю! З урахуванням даної критики гіпотеза духовної вродженості якогось об᾽єктивно-надсвідомого змісту зовсім не уявляється сьогодні чимось містичним і екзотичним, повертаючи нас на новому рівні до традицій російської гносеології, що затіяла на рубежі століть нову спробу синтезу платонізму й іманентизму, не ігноруючи при цьому й сильних сторін реалізму.

По-друге, і це головне, з позицій реалістичного матеріалістичного підходу цілковито незрозумілим і непоясненим залишається факт існування надперсональних істин і цінностей, коли вони перебувають поза «полем» якої-небудь індивідуальної свідомості. Якщо ці істини і смисли знаходяться в книгах і намальованих формулах самих собою, то тоді вони існують у них (або пов'язані з останніми) якимсь явно нематеріальним чином. Якщо ж вони (ці загальні ідеальні смисли і цінності) виникають лише в індивідуальній живій свідомості при «зіткненні» з матеріально лунаючим словом, друкованим текстом або намальованою фігурою (де їх ідеально немає), тоді мимоволі доведеться припустити духовно-вроджений (передзаданий)

¹ Див.: Гильдебранд Д. Что такое философия? СПб., 1997.

² Piagct J. Biology and Knowledge. Chicago, 1967. P. 269.

453

характер цих ідеальних смислів і істин, що також виглядає явно нематеріалістично.¹

Насправді обидві ці однаково неминучі, але однаково неприйнятні для грубого матеріалізму альтернативи цілком узгоджуються одна з одною, якщо прийняти гіпотезу об'єктивно-онтологічного існування якоїсь інформаційно-смислової реальності, до якої ми, з одного боку, прилучаємося за допомогою надсвідомих здібностей свідомості, а з іншого боку - в цих творчих зусиллях відкриваємо в самих собі (по-платонівськи – пригадуємо) іманентно живуче в нас таємне знання тієї ж самої смислової природи². Не випадково в містичній традиції розвивались і концепції «божественного екстазу», тобто виходу індивіда за власні тілесні та свідомі межі, й концепції занурення в глибини власного внутрішнього світу, що перевершують емпіричну даність свідомості. У деяких же особливо обдарованих містиків зустрічаються обидва ці шляхи надсвідомого осяяння – трансцендування назовні й занурення вглиб себе, як, наприклад, у Сімеона Нового Богослова³.

Така діалектична єдність духовно-трансцендентного й духовно-іманентного в розумінні надсвідомості змушує нас звернутися до «вертикальної» осі свідомості та проблеми людського «Я», тим більше що в нашій моделі поки залишаються неврахованими такі найважливіші елементи «життєвого світу», як воля та психологічні якості особистості.