Структура свідомості

1. Основні сфери свідомості

Модель свідомості, пропонована увазі читача, буде будуватися через послідовне виділення й аналіз її істотних частин і компонентів. Для полегшення подібного завдання досить корисним виявляється звертання до наочних схем, які слугують ніби вихідним образно-символічним «каркасом» розгортання такого роду теоретичних побудов. При цьому ми не збираємося висловлювати про свідомість щось принципово нове. Більшість фактів, якими ми будемо оперувати, досить добре відомі у філософській, релігійно-містичній і науковій літературі. Наша мета полягає в іншому: по можливості звести воєдино й логічно впорядкувати такі емпіричні дані про функціювання свідомості людини, які дотепер уявлялися несумісними в межах єдиного гносеологічного підходу. Особливо важливим є врахування фактів позараціонального досвіду, що стійко відтворюється протягом багатьох століть у різних культурних традиціях. Тут важливо лише зберегти принципи раціонального аналізу, задаючись питаннями не «що конкретно споглядає адепт подібного досвіду?», а «наскільки релігійний і містичний види досвіду взагалі можливі?» і «чи можна їх гармонійно узгодити з раціональною діяльністю свідомості?», якщо виходити не з особистих вірувань, а з визнання багатомірності й цілісності «життєвого світу» людини.

Насамперед уявімо собі свідомість особистості в широкому розумінні (або «поле» її «життєвого світу») у вигляді кола¹, куди вписаний хрест, який ділить його на чотири частини. Позначимо кожний із секторів римськими цифрами від I до IV і спробуємо поставити їм у відповідність вивчені в науці певні сфери діяльності нашої свідомості (див. рис. 1).

Рис. 1.

¹ У принципі наша модель свідомості може бути легко представлена не у двомірній, а в тривимірній формі, тобто не у вигляді кола, а у вигляді сфери. Ми вибираємо площинну модель винятково заради простоти й наочності викладу матеріалу.

445

Важливо при цьому мати на увазі, що ніякого буквального ізоморфізму між тією моделлю свідомості, яку ми будемо розгортати нижче, і між реальною людською свідомістю (враховуючи до того ж її сугубу індивідуальність) немає і бути не може, оскільки будь-яка схема неминуче бідніша від свого «живого» прототипу. Ми, природно, не наполягаємо й на винятковості пропонованої моделі. З огляду на антиномічність буття свідомості, закономірним уявляється факт плюралістичності теоретичних побудов, які стосуються її структури. Найбільш близькою нам є модель внутрішнього світу особистості, запропонована італійським дослідником Р.Ассаджолі¹.

І, нарешті, останнє вступне зауваження. Будь-який поділ сфер, рівнів і здібностей свідомості завжди має глибоко відносний характер, тому що в її реальному цілісному функціюванні жорстко розрізнити їх не уявляється можливим. У свій час С.Аскольдов дотепно вподібнив свідомість кімнаті, де всі стіни дзеркальні й взаємно рефлектують одна одну². Правда, й абсолютизувати так звану недиз᾽юнктивність (нерозчленованість) свідомості не треба, тому що подібна позиція завжди внутрішньо суперечлива.

Після цих застережень перейдемо до загальної характеристики основних сфер свідомості й почнемо її із сектора I. Це та сфера, що може бути названа сферою тілесно-перцептивних здібностей і одержуваних на їх основі знань. До тілесно-перцептивних здібностей відносяться відчуття (зовнішні та внутрішні), сприйняття й конкретні уявлення, за допомогою яких людина одержує первинну інформацію про своє зовнішнє оточення, про процеси, які відбуваються в її власному тілі, і про його взаємини з іншими тілами. За допомогою такого роду знання забезпечується задоволення базисних тілесно-вітальних потреб індивіда і його зовнішньопредметна діяльність. Головною метою та регулятивом буття цієї сфери свідомості є корисність і адаптивна доцільність поведінки людського тіла в оточуючому світі.

Із сектором II можна співвіднести логіко-поняттєві компоненти свідомості. Образно ця сфера може бути названа сферою Логосу. В ній кореняться здатності людини до узагальненого й систематичного осягнення внутрішніх властивостей і зв'язків реальності, включаючи людину як об'єкт, існуючий поряд з іншими об'єктами. За допомогою мислення, за влучним зауваженням американського психолога Дж.Брунера, людина виходить за межі безпосередньо чуттєво даного, спираючись на міць логічних категорій і понять різного рівня, опосередкованих знаковими структурами³. Цю сферу свідомості можна назвати царством «раціональних образів», чітких аналітико-синтетичних розумових операцій і строгих логічних доказів. Головною метою і регулятивом логіко-поняттєвого компонента свідомості є істина як об'єктивна відповідність наших поняттєвих конструктів пізнаваній предметності будь-якої природи⁴.

I і II сектори утворюють ніби зовнішньопредметний складник свідомості, де суб'єктивно-особистісні та ціннісні компоненти нашого внутрішнього світу

¹ Ассаджоли Р. Психосинтез. М, 1997. С. 22–25.

² Аскольдов С. (С.А.Алексеев). Сознание как целое. М., 1918. С. 22.

³ Брунер Дж. Психология познания. М, 1977. С. 211–212.

⁴ Про проблематичність подібного «класичного» погляду на істину ми ще поговоримо нижче. Тут же викладається традиційний погляд на сутність істини, як її розуміє більшість учених.

446

мають знятий характер. Якщо використати термін «життєвий світ», то можна сказати, що крізь призму цих сфер нам даний життєвий світ, тобто світ скоріше в його предметно-тілесних формах і зв'язках, ніж у стихії життєвих переживань і проявів. Не випадково критика гегелівського панлогізму історично починалася з позицій «філософії життя». Із цією «лівою половинкою» нашої свідомості пов'язаний добре відомий феномен проекції (упредмечування) результатів діяльності тілесно-перцептивного та логіко-поняттєвого складника свідомості назовні, на зовнішній світ. Звідси й виникають наївно-сенсуалістичний (зовнішній світ сам собою тотожний світу, даному мені в почуттях) і наївно-раціоналістичний (розсудково-раціональний «образ світу» тотожний його внутрішній сутності) різновиди загальної наївно-реалістичної пізнавальної настанови. Будучи доцільними у певних сферах людського досвіду, вони виявляють свою явну обмеженість і помилковість у загальгносеологічному плані. Звернімося тепер до аналізу «правої половинки» свідомості.

Почнемо із сектора III. Його можна пов'язати з емоційно-афективною компонентою свідомості. Вона позбавлена безпосереднього зв'язку із зовнішнім предметним світом. Це скоріше сфера глибоко суб'єктивних станів, переживань і передчуттів, а також емоційно-життєвого ставлення до інших людських «Я» і ситуацій, з якими стикалася, стикається чи може зіткнутися людина. У психології емоцій виділяють різні елементи, які відносяться до цієї сфери душевного життя, але найчастіше вказують на несвідомо-афективні стани або «органічні відчування» (стресові стани у вигляді жаху й захвату, передчуття, неясні переживання, галюцинації); емоції (гнів, страх, радість); почуття, котрі мають соціальний характер і відрізняються більшою усвідомленістю (любов, ненависть, симпатія, антипатія); а також настрої (тривога, втома, смуток, душевний підйом і т.д.). Ще Б.Спіноза відзначив, що головним регулятивом і метою буття цієї сфери свідомості є «принцип задоволення» і, відповідно, уникнення невдоволення¹.

І, нарешті, сектор IV може бути співвіднесений із ціннісною компонентою єдиного «поля» нашої свідомості. Її правомірно також назвати сферою Духу. Тут укорінені вищі духовні стимули й ідеали культурної творчості людини, а також здатності до їхнього втілення й розуміння у вигляді фантазії, продуктивної уяви, інтуїції різних видів. Метою та регулятивом буття цієї сфери свідомості постають краса, правда і справедливість, тобто не істина як форма узгодження думки із предметною дійсністю, а цінності як форми узгодження дійсності з нашими духовними смислами і цілями, які мають ідеально-модельний характер. На певну опозицію істини і цінності вказував ще М. Шелер², у сучасній західній літературі, наприклад, Е.Агацці³, у нас – А.А.Івін⁴. До співвідношення істини і цінності ми ще не раз звернемося на наступних сторінках наших лекцій.

¹ Спиноза Б. Этика. М. – Л., 1933. С. 91.

² Шелер М. Избранные произведения. М, 1994. С. 337.

³ Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопр. философии. 1989. № 2. С. 27.

⁴ Ивин А.А. Ценности и понимание // Вопр. философии. 1987. № 8. С. 132.

447

III і IV сектори утворюють ціннісно-емоційний складник свідомості, де акцент повинен бути зроблений на життєвому світі, в який занурена особистість і де предметом пізнання постають внутрішні переживання свого «Я», інших «Я», а також продукти їхньої творчої самореалізації. Предметно-тілесні форми і зв'язки світу у свою чергу виявляються тут знятими й підпорядкованими «правій половинці» свідомості. При цьому можливі як афективне, так і культурно-смислове спотворення реального образу світу проекціями ціннісно-емоційного життя свідомості. Так, ще Ж.-П.Сартр не без тонкощів відзначив специфічну «магію емоцій», за допомогою якої будується ілюзорний світ і ілюзорно розв᾽язуються проблеми, коли їхнє реальне розв'язання нам не підвладне. Типовий приклад такого роду – це коли нам увесь світ здається потворним через хворий зуб або коли в злості пинають камінь, об який щойно спіткнулися¹. Прикладом же ціннісної аберації «життєвого світу» може слугувати «витання» у світі художніх мрій і фантазій без реального врахування навколишнього оточення або без здорової оцінки своїх власних дарувань.

Запропоновану нами, поки ще досить абстрактну, схему свідомості можна інтерпретувати з погляду людських потреб, задоволення яких має потребу в знанні й, відповідно, у пізнавальних здібностях, які доставляють це знання. На таку можливість указував у західній психології А.Маслоу², а в нас – М.С.Каган³. Справді, тілесно-перцептивна сфера свідомості задовольняє потребу в нормальному функціюванні власного тіла й у зовнішніх враженнях; емоційно-афективна сфера - потреба в любові, душевній захищеності та емоційному спілкуванні; логіко-поняттєва сфера - у достовірному знанні, що забезпечує ефективну практичну та пізнавальну діяльність; ціннісна - у загальнозначущих смислах і ідеалах гуманітарного буття. «Права половинка» свідомості виражає потребу у власне людському життєвому змісті, опосередковану предметним образом світу, а «ліва половинка», у свою чергу, - потребу в адекватному «тілесному» образі світу, опосередкованому людським переживанням.

Очевидно, буде цілком правомірно співвіднести нашу схему з фактом міжпівкульної асиметрії мозку, де «зовнішньопредметному» складнику свідомості буде відповідати діяльність лівої, аналітико-дискурсивної півкулі, а ціннісно-емоційній компоненті свідомості - інтуїтивно-інтегративна «робота» правої півкулі. Можливе також зіставлення двох «половинок» нашої свідомості із древньокитайським ученням про бінарні сили «інь» і «ян», які керують життям Всесвіту. Залучаючи також ідеї К.Г.Юнга, можна пов'язати домінанту «лівої, янської половинки» з екстравертивною настановою свідомості, а домінування «правої, іньської» - з перевжанням інтровертивної психологічної настанови в існуванні особистості.

Тілесно-перцептивна та емоційно-афективна сфери утворюють «нижню половинку» поля нашого «життєвого світу», задаючи повсякденний чуттєво-тілесний образ реальності, а логіко-поняттєва і ціннісна сфери

¹ См.: Сартр Ж.-П. Очерк теории эмоций // Психология эмоций. Тексты. М, 1984.

² См. о его концепции в работе: Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. СПб., 1997. С. 479–527.

³ Каган М.С. Философия культуры. СПб., 1996. С. 152.

448

утворюють його «верхню половинку», формуючи ідеально-смислову картину буття, що лежить за межами того, що безпосередньо переживається і сприймається. Іншими словами, «нижня» і «верхня» сфери свідомості відповідають, відповідно, за чуттєве і раціональне пізнання.

Понад те, взаємини чотирьох виділених сфер свідомості будуть підкорятися чотирьом типам універсальних відношень, які характеризують взаємодії елементів у будь-якій системі (відношення тотожності, кореляції, субординації та опозиції). Із цього погляду, сектори II і IV (ціннісно-гуманітарні та логіко-поняттєві компоненти), I і III (тілесно-перцептивні та емоційно-афективні компоненти) будуть перебувати у відношеннях корелятивної взаємодоповнюваності. Сектори I і II, III і IV - у відношеннях субординації, де більш високі сфери свідомості (сектори II і IV) онто- і філогенетично виникають із генетично передуючих їм (I і III), але раз виникнувши, підпорядковують собі діяльність нижчестоящих рівнів. І, нарешті, між сферами II і III, I і IV існують відношення опозиції. Так, духовно-смислові (теургічні) здібності свідомості протистоять тілесно-перцептивним (телургічним); а раціонально-поняттєві структури протилежні суб'єктивно-емоційним і спонтанно-афективним рухам людської душі. Якщо ж звернутися до архаїчних і ранньофілософських уявлень про універсальні класифікуючі можливості чотирьох першоелементів Космосу (вогонь, земля, вода, повітря), то тілесно-перцептивній сфері свідомості можна поставити у відповідність землю, логіко-поняттєвій - вогонь, емоційно-афективній - воду, а ціннісній - повітря.

Про загальність чотиричасного розуміння світу у всіх архаїчних традиціях докладно писали М.Еліаде¹ і В.Н.Топоров². За свідченням же неоплатоніка Порфирія, піфагорійці володіли таємним прийомом «тетрактиди», «витонченим і застосовним до багатьох фізичних питань»³. На евристичність четверичного методу моделювання у зв'язку із сучасною інтерпретацією платонівського вчення про першоелементи Космосу вказував І.Д.Рожанський⁴.