1.2. Складності дослідження свідомості

Якби парадокси раціонального дослідження свідомості обмежувалися тільки філолофсько-умоглядними труднощами! Насправді вони природно переломлюються в цілому спектрі методологічних проблем її науково-експериментального вивчення.

Надзвичайно серйозною проблемою є знаходження об'єктивних методів її вивчення. Які б досконалі прилади і строгі методики не використовувалися, ніколи не вдасться усунути факту іманентної включеності особливостей внутрішнього світу вченого у зміст одержуваного ним про свідомість знання. Це стосується і його емоційно-психічних станів, і рис його особистої біографії, і його базових ціннісно-інтелектуальних переваг, і, нарешті, специфіки його національно-культурного оточення.

У свій час ці моменти були тонко помічені О.Шпенглером, який заявив, що «картина душі є завжди лише картиною якоїсь цілком визначеної душі», а претензії західної раціоналістичної психології на абсолютну об'єктивність – не більше, ніж європоцентристська ілюзія, тому що «якщо кому-небудь здається, що він пізнає душевний лад чужих культур... то він приписує цьому останньому власну картину»². Мало того, об'єктивність і раціональність досліджень свідомості ставляться під питання й самим об'єктом вивчення, особливо якщо це стосується експериментальних досліджень свідомості живої людини й включає її інтроспективні самозвіти. У психології добре

¹ Паскаль Б. Мысли. М., 1994. С. 64.

² Шпенглер О. Закат Европы. Т. 1. М., 1993. С. 482-483.

433

відомо, наскільки відрізняється світ наших справжніх психічних переживань від того, що ми про нього самі думаємо. Видатний нейрофізіолог У.Р.Эшби навіть відкрито заявив, що наука про свідомість і мозок повинна в принципі відмовитися від будь-яких апеляцій до даних живої свідомості, тому що ще ніхто не винайшов способу їх об'єктивної трансляції та перевірки.¹

Нарешті, надійність раціональних засобів вивчення свідомості ставиться під питання природою мовних засобів її опису. В контексті аналізу теми «Свідомість» ми обмежимося лише методологічними аспектами проблеми взаємовідношень свідомості та мови, з огляду на багатющу традицію її осмислення. Докладний аналіз основних стратегій її розв'язання у філософських шуканнях XX століття можна знайти в монографії А.Н.Портнова². Чітке формулювання проблеми адекватності мови реальності свідомості поставив ще С.Аскольдов у своїй прекрасній праці «Свідомість як ціле», відзначивши, що «вона полягає у відсутності підходящих образів, понять і навіть слів для характеристики і з'ясування природи свідомості. Наша наука й загалом увесь побут думки занадто односторонньо насичені матеріалом зовнішнього досвіду. Внаслідок цього для характеристики внутрішнього часто не вистачає суто інструментальних засобів наукової думки»³. Близьку до аскольдівської думку й приблизно в той же самий час висловлює О.Шпенглер, відзначаючи схематизуючий фізикалізм мови сучасної йому психології, що зовсім не відповідає завданню опису свідомості як особливої динамічної живої реальності⁴. Згодом думку про те, що наша свідомість континуальна, а мова дискретна й тому неадекватна для опису безперервного потоку переживань, неодноразово висловлював і обґрунтовував у своїх працях видатний російський математик і лінгвіст В.В.Налімов⁵.

Загальна ж причина невідповідності мов (природної і штучних) живій стихії людської свідомості корениться, очевидно, у тому, що вони своєю семантикою і синтаксисом адаптовані до дескрипції конкретних предметностей свідомості (у першу чергу - предметів і процесів зовнішнього світу), проте виявляють свою непридатність для зовнішнього й відстороненого опису тієї цілісної системи, органічною частиною внутрішнього буття якої самі ж і є. Цю ситуацію можна символічно порівняти зі знаменитою спробою барона Мюнхгаузена витягти самого себе за волосся з болота. Звідси випливають або неминуча метафоричність описів явищ свідомості природною мовою, або явна обмеженість використання штучних мов, які страждають огрубленістю й схематизмом у силу їхньої прив’язаності до цілком визначених концептуальних моделей свідомості та обраних методологій її вивчення.

Стосовно ж мови східних психотехнік, як з'ясовується, досить тонкої та витонченої⁶, виявляється така картина: її осмислене

¹ Эшби У.Р. Конструкция мозга. М, 1962. С. 33–34.

² Див.: Портнов А.Н. Язык и сознание: основные парадигмы исследования проблемы в философии XIX– XX вв. Иваново, 1994.

³ Аскольдов С. (С.А.Алексеев). Сознание как целое. М, 1918. С. 2.

⁴ Шпенглер О. Указ. соч. С. 478-480.

⁵ Див.: Налимов В.В. Вероятностная модель языка. М., 1979.

⁶ Про ступінь її складності можна судити за буддійською моделлю свідомості, яка наиводиться у відомій праці лами Анагаріки Говінди «Психологія раннього буддизму», де одних тільки рівнів свідомості налічується дванадцять. Див.: Говинда Анагарика, лама. Психология раннего буддизма. Основы тибетского мистицизма. СПб., 1993. С. 9.

434

використання, по-перше, наштовхується на серйозні міжкультурні бар'єри і, по-друге, передбачає необхідність особистого ознайомлення з тими актами і станами свідомості, які вона описує. Недарма один із західних дослідників східної йоги Р.Уолш відзначає, що «всі медитативні традиції одностайно постулюють пряму залежність їх інтелектуального осягнення від особистого безпосереднього досвіду»¹.

Філософські парадокси і науково-методологічні труднощі раціонального освоєння свідомості спокушають обрати альтернативну стратегію її досліджень. Якщо в принципі не можна ззовні глянути на свідомість як на цілісний предмет (або розглянути її як річ серед інших речей за іншою термінологією) і немає необхідних логічних засобів для її визначення-осмислення, то можливо доцільніше глибше поринути в цю унікальну «предметність», щоб її зсередини споглядати, переживати й посильно описувати? Звідси випливають численні медитативно-дескриптивні й містичні програми безпосереднього занурення в потік свідомості, що набули найбільшого розвитку на Сході. Однак і їм, у свою чергу, притаманні дві принципові труднощі. По-перше, неусувна особиста забарвленість медитативного знання-досвіду, що залежить від культурно-національного контексту, релігійно-конфесійної приналежності адепта, віх його власної біографії і т.д. По-друге, неможливість інтерсуб᾽єктивної та загальнозначущої передачі отриманих знань чужій свідомості, особливо тій що належить іншій культурній традиції. У випадку ж використання природної мови і засобів експериментальної наукової перевірки подібних результатів негайно реанімуються всі ті труднощі, про які мова йшла вище.

На цьому ми закінчимо аналіз методологічних парадоксів і труднощів, які виникають при дослідженні свідомості, й висловимо припущення, що в остаточному підсумку й самі ці труднощі, і багато неоднорідних, часом бінарних поглядів на свідомість, як вони представлені в різних філософських, наукових і релігійно-містичних школах, – усе це є відображенням реальної суперечливості (навіть антиномічності як вираження граничної суперечливості якого-небудь об'єкта), притаманної свідомості людини. Вкажемо лише на деякі з цих антиномій².