- •Університетські лекції з метафізики
- •Лекція 3. Соціокультурні передумови
- •Лекція 4. Становлення і розвиток метафізичної
- •Ювілейне слово
- •Про метафізичний статус московського університету
- •Передмова авторів
- •Предметне
- •Самовизначення
- •Філософії
- •Лекція 1.
- •Вступ у предмет
- •1. Складності сприйняття предмета філософії:
- •Кола й парадокси розуміння
- •2. Проблема співвідношення теорії та історії філософії
- •3. Самовиправдання філософії,
- •4. Метафізична сутність і структура філософії
- •2. Гносеологічний рівень
- •3. Аксіологічний рівень
- •4. Праксеологічний рівень
- •Основні джерела виникнення філософії
- •1. Любов до мудрості як джерело
- •2. Філософія і міф
- •Соціокультурні передумови становлення філософії
- •1. Від міфу до філософії
- •2. Філософія і література
- •3. Між наукою та мистецтвом
- •4. Філософія і релігія
- •Становлення та розвиток метафізичної структури філософії
- •1. Розробка поняття метафізики в античності.
- •1.1. Пошуки субстанціального первня буття
- •1.2. Проблема буття і мислення
- •2. Розвиток метафізики в середні віки:
- •Особливості розвитку класичної філософії
- •1. Соціокультурні умови становлення
- •2. Основні моделі класичної філософії
- •2.1. Раціоналізм
- •2.2. Емпіризм
- •2.3. Просвітництво
- •3. Розквіт і криза класичної філософії
- •3.1. Критика догматичної філософії і.Кантом
- •3.2. Онтологія Гегеля як діалектика абсолюту
- •Двоїстий характер філософського знання
- •1. Філософія як раціонально-теоретична свідомість
- •2. Філософія як теоретичний світогляд
- •3. Функції філософії
- •Місце філософії в культурі та особливості її самовираження
- •1. ВзаєМовідношення філософії з релігією та мистецтвом
- •2. Особливості вихідного базису філософії
- •3. Специфіка мови у філософії
- •4. Проблема самообґрунтування філософії
- •Діалогічність філософії
- •1. Гуманітарна сутність філософії
- •2. Філософія як гранична інтерпретація
- •ОнтологІя
- •Базові категорії онтології
- •1. Категорія буття.
- •2. Субстанція і ключові ходи
- •3. Річ, властивість, відношення
- •Структурна організація буття
- •1. Співвідношення частини і цілого:
- •2. Розмаїтість структурних рівнів буття
- •3. Моделі єдності світу
- •Некласичні онтології другої половини XIX - XX століття: ієрархічні моделі буття
- •1. Криза класичних онтологічних моделей
- •2. Вчення про форми руху матерії
- •3. Шари буття м.Гартмана
- •1. Антропологічні версії онтології XX століття
- •2. Фундаментальна онтологія м.Гайдеггера
- •3. Інтегральні онтологічні моделі.
- •Рух як атрибут буття
- •1. Проблема руху в історії філософії
- •2. Діалектика і метафізика.
- •3. Рух і розвиток. Проблема прогресу
- •4. Основні моделі розвитку
- •Діалектика буття: розвиток і закони діалектики
- •1. Розвиток і детермінізм
- •2. Закони діалектики: матеріалізм чи ідеалізм?
- •3. Закон заперечення заперечення
- •4. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •5. Закон взаємодії протилежностей
- •Діалектика буття: розвиток, порядок, свобода
- •1. Принцип детермінізму.
- •2. Основні детермінаційні зв'язки
- •3. Категорії детермінізму
- •4. Сутність і грані свободи
- •5. Досвід діалектичного визначення:
- •6. Буттєві виміри свободи
- •6.1. Етичний вимір свободи
- •6.2. Пізнавальний аспект свободи
- •6.3. Екзистенціальний вимір свободи
- •6.4. Політична грань свободи
- •6.5. Економічні аспекти свободи
- •Простір і час
- •1. Становлення уявлень про простір і час
- •2. Основні парадигми тлумачення
- •Розмаїтість просторово- часових рівнів буття
- •1. Соціокультурне сприйняття часу й простору
- •2. «Нефізичні» уявлення про час
- •3. Духовно-екзистенціальний
- •Теорія пізнання
- •Предмет і основні проблеми теорії пізнання
- •1. Місце і значення теорії пізнання
- •2. Метафізичність теорії пізнання
- •3. Фундаментальні проблеми
- •Основні теоретико- пізнавальні стратегії
- •1. «Песимістичні» доктрини
- •2. Конструктивні теоретико-пізнавальні доктрини
- •2.1. Реалістичні доктрини
- •3. «Платонічні»2 теорії пізнання
- •4. Іманентистські теорії
- •4.1. Іманентний суб'єктивізм
- •4.2. Іманентний об'єктивізм3
- •4.3. Платонічний іманентизм
- •5. Трансценденталізм
- •6. Сучасна гносеологічна ситуація
- •Суб'єкт і об'єкт пізнання. Сутність знання та його атрибутивні характеристики
- •1. Критика суб'єкт-об'єктної дихотомії
- •2. Об'єкт пізнання
- •3. Суб'єкт пізнання
- •4. Сутність, загальна динаміка
- •Мова і пізнання
- •1. Специфіка наукового та філософського
- •2. Базові характеристики мови як цілісної системи
- •3. Функції мови
- •4. Функціональні модальності мови
- •5. Онтологічний філософський підхід до мови
- •Гносеологічних досліджень
- •1. Методологічні труднощі вивчення свідомості
- •1.1. Самоочевидність і предметність, яка вислизає
- •1.2. Складності дослідження свідомості
- •2. Основні антиномії свідомості
- •3. Визначення свідомості
- •Структура свідомості
- •1. Основні сфери свідомості
- •2. Рівні свідомості.
- •3. Системоутворююча «вісь» свідомості.
- •4. Діалектика розвитку уявлень про власне «я»
- •Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального
- •1. Ідеальність свідомості
- •2. Ідеальність природних процесів
- •3. Матеріальність свідомості
- •4. Перспективи дослідження свідомості
- •Чуттєве та раціональне у пізнанні. Види раціонального пізнання
- •1. Становлення проблеми:
- •1.1. Сенсуалістичні варіанти розв'язання
- •2. Чуттєве пізнання.
- •3. Аспекти раціональності.
- •3.1. Позанауковий ірраціоналізм
- •3.2. Науковий ірраціоналізм
- •3.3. Філософський ірраціоналізм
- •4. Види раціонального пізнання
- •4.1. Логіко-поняттєве раціональне пізнання
- •4.2. Логічне мислення
- •4.3. Ціннісно-гуманітарне пізнання1
- •Позараціональні види досвіду
- •1. Інтуїтивне знання у повсякденному досвіді,
- •1.1. Чуттєва інтуїція
- •1.2. Емоційна інтуїція (емпатія)
- •1.3. Раціональна (інтелектуальна) інтуїція
- •2. Містичне знання
- •3. Релігійне знання
- •4. Екзистенційно-життєвлаштовуюче знання
- •5. Природа екзистенційних категорій
- •Істина в теорії пізнання
- •1. Аспекти категорії «істина»
- •1.1. Онтологічний аспект
- •1.2. Логіко-семантичний аспект
- •1.3. Ціннісно-екзистенційний аспект
- •2. Гносеологічне розуміння істини і її концепції в історії філософії
- •2.1. Класична (чи кореспондентська) концепція
- •2.2.Апріористська концепція
- •2.3. Когерентна теорія істини
- •2.4. Прагматистська концепція
- •2.5. Конвенціоналістська концепція
- •2.6. Екзистенціалістські концепції
- •3. Істина і форми її інобуття
- •3.1. Процесуалъність істини
- •4. Критерії істини
- •4.1. Практика як критерій істини
- •4.2. Емпіричні критерії істини
- •4.3.Логічні критерії
- •4.4. Специфіковані теоретичні критерії
- •4.5. Краса як критерій істини
- •5. Проблема універсальних критеріїв істини
3. Функції мови
Існують різні спроби виділення функцій мови, однак усі дослідники, розходячись у частковостях, єдині в тому, що існують дві безумовно найважливіші функції, які мова виконує в людському бутті – комунікативна та пізнавальна.
В утилітарно-комунікативному функціюванні мови, основне завдання якої – забезпечити взаєморозуміння сторін, об'єднаних конкретними цілями і спільними інтересами, немає необхідності використовувати творчі потенції мови. Навпаки, їх використання може істотно утруднити спілкування як побутове, так і професійне. Прагнення уникати неясних (незвичних) термінів і виразів є тому нормою в тих сферах людської взаємодії, де головною метою спілкування є обмін необхідною інформацією. Мовні штампи повсякденного слововживання, а також формалізовані мови і термінологічні системи у наукових і професійних співтовариствах є своєрідним уособленням цієї свідомої настанови на уніфікацію виражальних засобів.
Пізнавальна, або, як її називають деякі вчені, інтелектуальна функція мови необхідно пов'язана з настановою на духовне і культурне зростання сторін, які спілкуються (мислячих суб'єктів) у процесі їхнього спів-творчого діалогу одне з одним, зі світом і з мовою. Сказати тут - означає показати раніше невидиме, незвичне. Такий творчий діалог з мовою збагачує всіх його учасників, включаючи, звичайно, і саму мову як несучу основу смислової взаємодії. Уособленням спів-творчого діалогу з мовою є національна література (включаючи філософію). Тут, з одного боку, збагачується новими
1 «Тісний корсет офіційної мови», за словами Ф. де Соссюра, гальмує її розвиток, але не спроможний зупинити цілком (Там же. С. 47).
421
смислами сама мова під творчим впливом людського духу. З іншого боку, така оновлена й збагачена новими творчими гранями мова здатна розширювати й збагачувати духовне життя націй у цілому.
У науковій та філософській літературі крім двох зазначених функцій зазвичай виділяють ще як мінімум одну, причому в різних мислителів – єдиних у думці щодо перших двох функцій – вона завжди різна, що, на наш погляд, уже говорить про її надмірність. Наприклад, Р.І.Павільоніс крім «кодуючої» (у нашому визначенні – утилітарно-комунікативної) та «генеративної» (пізнавальної) виділяє «маніпулятивну» функцію1, котра, на нашу думку, є одним із функціональних проявів (модальностей) утилітарно-комунікативної функції, на чому ми зупинимося нижче. А.А.Вєтров у книзі «Семіотика та її основні проблеми» виділяє «експресивну» функцію мови, зміст якої – у вираженні почуттів мовця2. Однак відзначаючи її вторинний характер, оскільки більшість лінгвістів не відносить вираження емоцій до істотного аспекту мови, він цим сам же визнає її надмірність3. Ідейний натхненник тартусько-московської семіотичної школи Ю.М.Лотман крім інформаційної і творчої функцій виділяє функцію пам'яті, маючи на увазі під нею здатність тексту зберігати пам'ять про свої попередні контексти4. Текст створює навколо себе якийсь смисловий простір, лише в ньому набуваючи осмисленості. На наш погляд, знання культурного контексту, необхідне для адекватного розуміння історичної пам'ятки, так само як і знання соціальних контекстів буденного спілкування, відноситься до комунікативної функції мови, але лише в різних аспектах (модусах) її прояву – у духовному й утилітарному. Так само й з популярною в сучасних російських лінгвістів і семіотиків якобсонівською класифікацією функцій мови. Кожна з шести виділених ним функцій відповідає якомусь одному – акцентованому залежно від контексту вираження – конкретному елементу мовної взаємодії5, але всі разом вони виражають різні аспекти комунікативної функції мови.
Необхідно зазначити, що дві виділені нами функції перебувають у тісній діалектичній взаємодії, що може іноді створювати оманну видимість їхньої тотожності. Справді, пізнавальна функція може майже збігатися з комунікативною, наприклад, у сфері міжособистісних взаємодій усередині наукового співтовариства (тим більше в згадуваній нами віртуальній комп'ютерній взаємодії), в ситуаціях міжкультурного діалогу, в екзістенціально
1 Павиленис Р.И. Проблема смысла. М., 1983. С. 115.
2 Ветров А.А. Семиотика и ее основные проблемы. М., 1968. С. 136.
3 У книзі В.Н.Волошинова «Марксизм і філософія мови» (Л., 1929. С. 126) підкреслюється важливість «у живому висловленні» не тільки «значущих елементів», а й «оцінюючої орієнтації». Однак цей ціннісний акцент, виражений в експресивній інтонації висловлення, не покладається як окрема функція мови, оскільки «в абстрактних елементах системи мови» оцінок немає» (там же).
4 Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. М., 1996. С. 21–22.
5 Ці функції: 1) референтивна (виражає спрямованість на контекст); 2) емотивна, або експресивна (на адресата); 3) конативна, або апелятивна (на адресата); 4) поетична (на повідомлення); 5) фатична (на контакт); 6) метамовна (на код). Див. знамениту статтю Р.Якобсона «Лінгвістика і поетика» (у кн.: Структуралізм: «за» і «проти». М., 1975). Відзначимо також, що для Р.Якобсона, який працював у функціоналістській парадигмі празького лінгвістичного структуралізму, комунікативна функція мови була переважним об'єктом аналізу.
422
значимій бесіді двох творчих особистостей і т.д.; але вона також може поставати і в «чистому» вигляді, наприклад, у поетичній і філософській творчості1.
Також невірно стверджувати більшу чи меншу значимість однієї з виділених функцій мови, наприклад, комунікативної (внаслідок її безпосереднього зв'язку з щоденним існуванням людей) або, навпаки, когнітивної (в силу її яскраво вираженого творчого характеру). Обидві функції мови - і пізнавальна, і комунікативна - однаково важливі для нормального існування та розвитку мовної свідомості як окремих індивідів, так і нації в цілому. Серед них важко виділити найбільш значиму, тому що критерії значимості в цьому випадку різні. В одному випадку критеріальними є такі властивості мовлення, як загальнодоступність, простота й інформативність (актуалізація однозначного смислу), в іншому ж, навпаки, - орієнтація на індивідуальний досвід розуміння, смислова неоднозначність (складність) виражальних засобів і наявність множини потенційних смислових вимірів.
Отже, в діалектичному співіснуванні двох основних функцій мови (пізнавальної та комунікативної) знаходять своє відображення дві основні онтологічні властивості мови, про які ми говорили вище - її посередницька природа як провідника смислового змісту (в єдності сутніх і несучих характеристик), а також її іманентне вкорінення в людському (смисло-породжуючому та смислорозуміючому) бутті, про що ми ще скажемо нижче.